Сповнений власної гідності, я поділився перебігом своїх думок, хоча весь час побоювався, що Пуаро висміє мої підозріння. Та, на превеликий подив, він глибокодумно захитав головою.
— Ви маєте рацію, Гастінгсе. З самого початку я був певен, що пані Рено щось приховує. Я навіть підозрював її…
— Ви підозрювали її?! — вихопилось у мене.
— Певна річ. Вона має величезний зиск. Фактично, згідно з новим заповітом, вона — єдина особа, якій вигідна смерть Рено. Тому з самого початку пані Рено привернула особливу увагу. Ви, мабуть, помітили, що я при першій нагоді оглянув її зап'ястя. Мені хотілось упевнитись, чи не могла вона сама вкласти собі кляп і зв'язати себе. Та я відразу ж побачив: будь-яке шахрайство виключено. Мотузки аж вп'ялися їй у тіло. Не могло бути й гадки, що вона сама вчинила злочин. Та залишалася можливість потурання злочину чи заохочування спільника. Більше того, історія, яку вона розповіла, була мені дуже знайома: невпізнані злочинці в масках, згадка про «секрет…» Все це я вже чув або читав раніше. Ще одна деталь зміцнила мою впевненість, що вона каже неправду. Наручний годинник. Знову той наручний годинник!
— Розумієте, друже? Усвідомлюєте?
— Ні, — відповів я, не приховуючи свого кепського гумору. — Не розумію і не усвідомлюю. Ви самі створюєте всі ці трикляті таємниці і марно просите пояснити їх. Ви завше приховуєте щось до останньої хвилини.
— Не гнівайтеся, друже, — промовив, посміхаючись, Пуаро. — Коли хочете, поясню. Але жодного слова Жіро, домовилися? Він ставиться до мене як до безпорадного дідугана. Я від щирого серця натякнув йому, як діяти. Коли він не зважить на мої слова, хай нарікає на себе.
Я запевнив Пуаро, що він може покластися на мою розважливість.
— Гаразді Тоді давайте скористаємося з послуг наших маленьких сірих клітинок. Скажіть, друже, о котрій годині, на вашу думку, стався злочин?
— Відомо, коли! О другій чи близько другої. Пам'ятаєте, пані Рено сказала, що чула бій годинника, коли злочинці були в кімнаті.
— Достеменно так! І на цій підставі ви і всі інші повірили, що дійсно все було так, і не уточнювали час додатковими запитаннями. Та я, Еркюль Пуаро, кажу, що пані Рено брехала. Злочин стався щонайменше за дві години перед тим.
— А свідчення лікарів…
— Оглянувши тіло, вони заявили, що смерть наступила не раніше як за сім і не пізніше як за десять годин перед тим, як знайшли тіло. Друже мій, з якоїсь причини необхідно було, аби склалося враження, що смерть настала пізніше, ніж це трапилося насправді. Хіба ви не читали про годинники, розбиті навмисно, аби показувати точний час злочину? Для того, щоб підтвердити слова пані Рено, хтось перевів стрілки годинника на дві години і потому з силою шпурнув його на підлогу. Та, як трапляється дуже часто, цим самим, замість замести сліди, виказали себе. Скельце розбилося, але механізм залишився неушкоджений. З їхнього боку це був найзгубніший крок, бо він одразу привернув мою увагу до двох моментів. Перший — я зрозумів, що пані Рено бреше; другий — була якась дуже важлива причина для того, щоб переконати, що злочин вчинено пізніше.
— Але яка могла бути причина?
— В цьому ж і справа! Саме тут і криється вся таємниця. Поки що я не в змозі нічого пояснити. Є лише одне припущення, котре, можливо, допоможе нам зрозуміти її.
— Яке?
— Останній потяг відійшов од станції Мерлінвіль у сімнадцять хвилин на першу.
Поволі добираючи слова, я закінчив його думку.
— Таким чином, якщо злочин стався двома годинами пізніше, кожний, хто поїхав би тим потягом, мав би бездоганне алібі.
Я ледь не підскочив на радощах.
— Ми повинні розпитати на станції! Не може бути, щоб ніхто не помітив двох іноземців, які від'їжджали тим потягом! Поспішимо негайно туди!
— Ви гадаєте, треба бігти, Гастінгсе?
— Певна річ. Ходімо, не гаючи часу.
Пуаро стримав мій запал, торкнувшись рукою мого плеча.
— Ідіть, коли хочете, друже, та, на вашому місці, я не розпитував би, як виглядали двоє іноземців.
Я втупився в нього, а він мовив нетерпляче:
— Ну, ну, сподіваюсь, ви ж не вірите всьому тому базіканню про чоловіків у масках…
Його слова так спантеличили мене, що я не знав, як відповісти. А він спокійно вів далі:
— Ви ж чули, як я сказав Жіро, що всі деталі цього злочину мені знайомі? В такому разі це дозволяє припустити одне з двох: або голова, котра розробляла план першого злочину, планувала і цей, або вбивця читав звіт про той славетний процес і скористався з нього по пам'яті…
— А лист пана Рено? В ньому говориться і про таємницю, і про Сантьяго.
— Безсумнівно, в житті пана Рено була таємниця, тут не може бути двох думок. З іншого боку, я гадаю: слово «Сантьяго» повинно весь час збивати нас з шляху. Можливо, і пана Рено впевнили в тому, що небезпека загрожує йому саме звідти, аби відвести його підозру. Але повірте мені, Гастінгсе, загроза, що зависала над його головою, походила не з Сантьяго. Була вона поруч, тут, у Франції.
Він говорив так переконливо і з такою певністю, що я повірив у його доводи. Одначе наважився висловити останнє заперечення:
— А як же сірник і недокурок сигарети, знайдені поруч із тілом? Як бути з ними?
Обличчя Пуаро аж засвітилося від щирої втіхи
— Підсунули! Навмисне поклали там, аби Жіро чи хтось із слідчих-вівчарок знайшов. Він спритний, цей Жіро! Але ми ще подивимося…
— В такому разі вся історія про злочинців у масках…
— Вигадка!
— Що ж сталося насправді?
Пуаро знизав плечима:
— Одна особа могла б розповісти нам все, це пані Рено. Та вона мовчатиме. Ні загрози, ні благання не примусять її розкрити рота. Дивовижна то жінка, Гастінгсе, Тільки-но я побачив її, як зрозумів: мені доведеться мати справу з незвичайною особою. Спочатку я ладен був підозрювати її як можливу співучасницю злочину, але пізніше змінив думку.
— Що примусило вас зробити це?
— Вибух щирого горя, коли вона побачила тіло чоловіка. Присягаюсь, біль і страждання, що пролунали в її зойку, були щирі.
— В таких речах не помиляються, — глибокодумно промовив я.
— Пробачте мені, мій друже, але помилитися можна завше. Уявіть собі, що на сцені велика акторка. Хіба її гра в сценах, де вона за роллю страждає від горя, не захоплює вас, не вражає своєю реальністю?.. Ні, я ніколи не довіряюсь своїм почуттям чи враженням. Мені потрібні інші, вагоміші докази. Великий злочинець може бути великим актором. У цьому випадку я кажу з такою певністю, спираючись не на свої враження, а на той незаперечний факт, що пані Рено дійсно знепритомніла. Я підняв її повіки і перевірив пульс. Ніякого обману, вона по-справжньому зомліла! Тому я впевнився, що її страждання було щире, а не удаване. Крім того, невеличка деталь, не позбавлена цікавості, — пані Рено не треба було демонструвати своє горе вдруге. Ні, не вона вбила свого чоловіка. Але чому брехала? Брехала, коли йшлося про її наручний годинник, брехала, розповідаючи про злочинців у масках, потім збрехала… Гастінгсе, скажіть, як ви пояснюєте те, що двері були прочинені?
— Ну… — почав я, дещо збентежений, — гадаю, через необачність, їх забули причинити.
Пуаро похитав головою і зітхнув.
— Таке пояснення дає Жіро. Але воно не задовольняє мене. Ці відчинені двері мають якесь значення, але зараз я не в змозі цього зрозуміти. Та я цілком певен, злочинці залишили будинок не крізь двері, а вилізли через вікно.
— Що?.. Але ж на клумбі під вікном не було слідів.
