Мертва зона

повернешся до свого бісового коледжу, то не уявляй собі, ніби тут сьогодні було щось не так. Не обманюйся щодо Грега Стілсона. Краще про це забути, хлопче. І тобі, й мені, і Джорджеві. Якщо ти станеш про це думати й тобі зрештою здасться, що ти зможеш на мені відігратись, то буде найбільша помилка в твоєму житті. І, може, остання.

З цими словами Грег вийшов, кинувши на хлопця презирливий погляд: той стояв з переляканими очима, губи його тремтіли, на животі й грудях запеклися цяточки крові. Він скидався на цибатого десятирічного хлопчиська, якого вигнали із шкільної бейсбольної команди.

Грег подумки побився об заклад із самим собою, що більш ніколи не матиме клопоту через цього хлопця, — і виграв. Через кілька днів Джордж Гарві зупинився біля перукарні, де голився Грег, і подякував йому за «дещицю здорового глузду», яку той вклав у голову його племінникові.

— Вмієте ви ладнати з молодими, Грег, — сказав він. — Не знаю… але здається мені, вони мають до вас повагу.

— Нема за що дякувати, — відповів Грег.

2

Тим часом як Грег Стілсон спалював у Ріджуеї, штат Нью-Гемпшир, футболку з непристойним написом, у Бангорі, штат Мен, Уолт і Сейра Хезлітти сиділи за столом і снідали. Уолт читав газету.

Раптом він з брязкотом поставив на блюдечко чашку з кавою і сказав:

— Ти диви, Сейро, твій давній приятель потрапив у газету.

Сейра годувала Денні. Вона була в халаті, з незачесаними косами й ледь розплющеними очима. Відсотків на вісімдесят вона ще спала після вчорашньої вечірки. Почесним гостем був Гаррісон Фішер — конгресмен від третього округу Нью-Гемпширу ще з доісторичних часів і певний кандидат на переобрання наступного року. Отож вечірка мала для них з Уолтом політичне значення. Політика. Це слово останнім часом не сходило в Уолта з язика. Вчора він випив куди більше за Сейру, та ось уже зранку одягнутий і бадьорий, а вона мов з багнюки вилізла. Хіба ж це справедливо?

— Кака! — сказав Денні й виплюнув фруктову суміш.

— Фе, як негарно, — мовила Сейра і обернулась до Уолта. — Це ти про Джонні Сміта?

— А то про кого ж.

Вона підвелась і перейшла до того краю столу, де сидів Уолт.

— Що там з ним? Усе гаразд?

— Судячи з того, що тут написано, він живий-здоровий, і сам чорт йому не брат, — сухо відказав Уолт.

У Сейри майнула була невиразна думка, чи не пов’язано це якось з її недавніми відвідинами Джонні й отією історією, але величезний заголовок приголомшив її:

ДРАМАТИЧНА ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ:

ПАЦІЄНТ ПІСЛЯ ТРИВАЛОЇ КОМИ

ВИЯВЛЯЄ ЗДІБНОСТІ ЕКСТРАСЕНСА

Репортаж написав Девід Брайт. На вміщеному в тексті фото Сейра побачила Джонні: він стояв, усе такий же худий, жалюгідний і геть розгублений у безжальному світлі фотоспалаху, над простертим на підлозі чоловіком — то був, як сповіщав підпис, Роджер Дюссо, репортер льюїстонської газети. Над фотографією стояло: «Наслідок одкровення: репортер непритомний».

Сейра сіла на стілець поруч Уолта й почала читати. Це не сподобалося Денні, і він затарабанив по відкидному столику свого високого крісельця, вимагаючи ранкового яєчка.

— Здається, він тебе кличе, — сказав Уолт.

— Може, ти сам його погодуєш, любий? Він же в тебе завжди краще їсть. — «Далі на стор. 9, шп. З». Вона розгорнула газету на дев’ятій сторінці.

— Лестощами всього доб’єшся, — поступливо мовив Уолт. Він зняв спортивну куртку й надяг на себе Сейрин фартух. — Уже даю, хлопче, — заспокоїв він малого й узявся годувати його яйцем.

Дочитавши репортаж, Сейра повернулася до початку й стала читати ще раз. Очі її знов і знов привертала фотографія — розгублене, вражене жахом обличчя Джонні; люди, що з’юрмилися навколо непритомного Дюссо й дивились на Джонні майже перелякано. Вона могла це зрозуміти. Їй пригадалось, як вона тоді поцілувала Джонні і на його обличчя набіг отой дивний відчужений вираз. А коли він сказав, де її загублена обручка, вона й сама злякалася.

Але ж, Сейро, те, чого ти тоді злякалася, — зовсім інша річ.

— Ну, ще трохи, молодче, — почула вона, мовби звідкись ген здалеку, Уолтів голос.

Сейра звела очі на чоловіка й сина: вони сиділи поруч у пасмузі пронизаного порошинками сонячного світла, в Уолта між колінами теліпався її фартух, — і раптом її знов охопив переляк. Вона мовби навіч побачила, як обручка, перевертаючись, поринає на дно унітаза. Почула, як вона тихенько дзенькнула об фаянс. Згадала про маску Джонні в переддень Усіх святих, про хлопця-підлітка, що сказав: «Це ж така втіха — бачити, як ви його обдираєте». Подумала про обіцянки, що їх даєш і ніколи не виконуєш, і погляд її знову звернувся до худого, страшенно змученого й нещасного обличчя на газетній шпальті, що вражено дивилося на неї.

— …а все це просто хитрий трюк, — казав Уолт, вішаючи на місце її фартух.

Він таки примусив Денні з’їсти яйце, все до останньої крихти, і тепер їхній нащадок задоволено смоктав із пляшечки сік.

— Що? — Сейра поглянула на нього, і він підійшов до неї.

— Я кажу, для людини, яка має сплатити майже півмільйона за лікарняними рахунками, це з біса вдалий трюк.

— Про що ти говориш? Який трюк?

— Авжеж, — мовив Уолт, не помічаючи її гнівного тону. — Він міг би написати книжку про ту катастрофу й про свою кому і заробив би на цьому тисяч сім чи нехай і десять. А от коли він вийшов з коми ясновидцем, тут уже відкриваються безмежні перспективи.

— Та це ж просто казна-що! — вигукнула Сейра, і голос її дзвенів від люті.

Уолт обернувся до неї, на обличчі в нього був подив, та за мить його змінив вираз порозуміння. Той порозумілий вираз розлютив Сейру ще дужче, ніж будь-коли. Якби вона відкладала по п’ять центів щоразу, як Уолт Хезлітт вважав, що він її розуміє, вони могли б уже полетіти на Ямайку в першому класі.

— Пробач, що я завів цю розмову, — сказав він.

— Запідозрити Джонні в облуді — це все одно що запідозрити папу римського у… у… ну, ти знаєш, у чому.

Уолт голосно зареготав, і в цю мить Сейра ладна була схопити його чашку з кавою і пожбурити в нього. Та вона тільки зціпила під столом руки й міцно стисла їх. Денні здивовано витріщився на батька, а тоді й собі зайшовся сміхом.

— Серденько, — сказав Уолт, — я нічого проти нього не маю і проти того, що він робить, теж. Власне, навіть поважаю його за це. Коли отой замшілий гладкий шкарбан Фішер за п’ятнадцять років у конгресі зумів із збанкрутілого адвоката стати мільйонером, то й цей хлопець має цілковите право гребти скільки може, вдаючи з себе ясновидця…

— Джонні не облудник, — монотонно промовила Сейра.

— Це ж просто знахідка для всіх отих бабуль з підсиненими кудельками, які читають бульварні журнальчики й належать до Всесвітнього клубу книголюбів, — весело провадив Уолт. — Хоч мушу визнати, що трохи прозирання не завадило б і при доборі присяжних у тому бісовому процесі Тіммонса.

— Джонні Сміт не облудник, — повторила Сейра і знов почула голос Джонні.

Вона зісковзнула в тебе з пальця. Ти вкладала його бритвене приладдя в бічну кишеню валізи, і обручка зісковзнула туди… Піднімися на горище, Сейро, і подивись. Ти її знайдеш. Але вона не могла сказати про це Уолтові. Він не знав, що вона їздила навідати Джонні.

Нічого в тому поганого, що ти поїхала побачитися з ним, — невпевнено озвався її внутрішній голос.

Воно-то, звісно, так, але як зреагував би Уолт на те, що вона викинула ту першу обручку в унітаз і спустила воду? Навряд чи він зрозумів би раптовий напад страху, що спонукав її до цього, — того самого страху, який відбивався на обличчях інших людей на газетній фотографії, та й на обличчі самого Джонні. Ні, Уолт цього не зрозумів би. А зрештою, і справді є щось неподобно-символічне в тому, що ти кидаєш свою