гребенях дахів змивало в Грінвуд-Рівер, криниці переповнились, худобу було врятовано, і тоді члени Оклахомської спілки скотарів розважили, що дощ, мабуть, пішов би й без молитов. На своєму наступному засіданні вони пустили шапку по колу, щоб зібрати плату для Грега, і юний чудодій дістав царську винагороду в сумі сімнадцяти доларів.
Грег і взнаки нічого не дав. А сімнадцять доларів витратив на те, щоб надрукувати в оклахомській «Геральд» оголошення-заяву. В тій заяві він зазначив, що такий самий випадок стався колись і з одним щуроловом у місті Гамельні. Як добрий християнин він, Грег Стілсон, не стане викрадати дітей своїх кривдників, та разом з тим добре розуміє, що йому годі шукати захисту і в закону проти такої великої і потужної організації, як Оклахомська спілка скотарів. Але ж має бути якась справедливість, чи не так? Він, Грег Стілсон, говорилося далі в заяві, утримує стареньку недужу матір. Він не шкодував сил і ревно молився задля гурту багатих і невдячних мужлаїв, таких самих, як і ті, що зганяли бідний люд з його земель у тридцяті роки. Він урятував їм на десятки тисяч доларів худоби, а отримав за це сімнадцять доларів. Він, Грег Стілсон, добрий християнин, і така кричуща невдячність не гнівить його, але, може, вона не залишить байдужими порядних громадян округи. Совісні люди можуть надсилати свої внески на адресу «Геральд», скринька № 471.
Джонні з цікавістю подумав: а скільки ж усе-таки поклав собі до кишені Грег Стілсон унаслідок цієї операції? У пресі називали різні суми. Але тієї осені він уже роз’їжджав по місту в новенькому «меркурії». Сплатив заборгований за три роки податок з будиночка, залишеного їм матір’ю Мері Лу. А сама Мері Лу (не така вже й недужа і аж ніяк не старенька — на той час їй було не більш як сорок п’ять) красувалась в новому єнотовому пальті. Стілсон, як видно, відкрив для себе одну з потаємних пружин важливого принципу, що рухає світом: коли ті, хто щось дістає, не хочуть за це платити, за них часто платять ті, хто не дістає нічого, — як то кажуть, з дурного дива. Чи не цей-таки принцип уселяє в політиків упевненість, що їм ніколи не забракне молодих чоловіків, аби кидати їх у м’ясорубку війни.
Що ж до скотарів, то вони дуже скоро збагнули, що всією своєю спілкою встромили руку в осине гніздо. Коли вони приїздили до міста, на вулицях майже щоразу збиралися юрби людей і тюкали на них. По всій окрузі їх ганьбили з проповідницьких кафедр. А одного дня вони виявили, що не так-то й легко продати м’ясо, врятоване Стілсоновим дощем, і мусили везти його неблизький світ.
У листопаді того пам’ятного року до будинку Стілсона завітали два молодики з мідними кастетами на руках і нікельованими пістолетами калібру 0,32 дюйма, в кишенях, — поза всяким сумнівом, найняті спілкою скотарів, — і з належною переконливістю запропонували йому пошукати інше місце проживання, з більш підхожим кліматом. Після того обидва вони опинилися в лікарні: один із струсом мозку, другий — з розбитою головою і без чотирьох зубів. Їх знайшли на розі Стілсонового кварталу… без штанів. Їхні мідні кастети були застромлені в те місце, яке звичайно пов’язують із сидінням, і в одному випадку довелося навіть вдатися до невеличкого хірургічного втручання, щоб видалити чужорідне тіло.
Спілка дала задній хід. На початку грудня її загальні збори ухвалили виділити з громадського фонду сімсот доларів, і чек на цю суму було надіслано Грегові Стілсону.
Він домігся того, чого хотів.
У 1953 році Грег з матір’ю переїхав до штату Небраска. З викликанням дощу справи йшли дедалі гірше, а за іншими відомостями, так само погано стало й на ниві підпільного букмекерства. Хоч як там було, а Стілсони раптом об’явилися в Омасі, де Грег відкрив підрядну контору малярних робіт, яка через два роки геть прогоріла. Куди краще повелось йому як роз’їзному торговельному агентові методистського товариства «Американська праведна путь». Він колував по кукурудзяних штатах, сидів за обіднім столом із сотнями працьовитих і побожних фермерських сімей, розповідав їм про своє навернення до істинної віри й продавав біблії, святі образки, лискучі пластмасові розп’яття, псалтирі, записи молитов і гімнів, релігійні брошури, а також фанатично злісну книжку в дешевій паперовій оправі під назвою «Праведна Путь Америки і комуністично-іудейська змова проти наших Сполучених Штатів». У 1957 році він поміняв свій уже добряче підтоптаний «меркурій» на новісінький «форд»-фургон.
У 1958 році Мері Лу Стілсон померла від раку, і згодом того ж таки року Грег Стілсон покинув торгівлю бібліями й подався на схід. Він прожив рік у Нью-Йорку, а тоді поїхав до Олбані. В Нью-Йорку він поклав рік на те, щоб спробувати щастя в театральному бізнесі. То була одна з небагатьох галузей (як і малярні роботи), де Стілсон не спромігся дістати бодай якийсь зиск. Хоч таланту йому напевне не бракувало, з похмурою іронією подумав Джонні.
В Олбані Грег найнявся у страхувальну фірму «Здоровий глузд» і прожив у столиці штату до 1965 року. Він показав себе добрим страхувальним агентом, але ніякої своєї мети начебто не переслідував. Не пропонував себе на якийсь адміністративний пост у фірмі, не виявляв колишнього християнського запалу. Протягом тих п’яти років ще не так давно зухвалий і нахабний Грег Стілсон, здавалося, перебував у зимовій сплячці. І на всьому його нерівному життєвому шляху, ні раніше, ні тепер, Грега не супроводила жодна жінка, за винятком матері. Судячи з того, що розкопав про нього Джонні, він ніколи не був одружений і навіть ні з ким постійно не зустрічався.
У 1965 році «Здоровий глузд» запропонував йому роботу в Ріджуеї, штат Нью-Гемпшир, і Грег погодився. Десь на той час закінчилась, як видно, і його сплячка. Набирали розгону заповзятливі шістдесяті. Настала доба міні-спідниць і вседозволеності. Переїхавши до Ріджуея, Грег активно включився у місцеве громадське життя. Він вступив до Комерційної спілки та Ділового клубу. А в 1967 році зажив слави в цілому штаті, розв’язавши проблему лічильників на муніципальних автостоянках у центрі міста. Через ті лічильники запекло сперечалися вже шість років. А Грег запропонував усі лічильники зняти й на їх місці встановити скриньки-каси. Нехай, мовляв, платять хто скільки хоче. Були в місті люди, які казали, що такої дурної маячні ще зроду не чули. Гаразд, відказував їм Грег, тим більше ви здивуєтесь. Атож, панове. А переконувати він умів. Зрештою муніципальна рада ухвалила прийняти його пропозицію тимчасово, і всі були вражені тим потоком десяти- і двадцятип’ятицентовиків, що поплив у міську касу. Всі, крім Грега. Він-бо давно відкрив для себе отой важливий принцип.
У 1969 році Нью-Гемпширська преса знов заговорила про нього. Це сталося після того, як він написав до редакції ріджуейської газети довгого й добре виваженого листа, де пропонував використовувати затриманих юних наркоманів на громадських роботах: благоустрої парків, спорудженні велосипедних доріжок, навіть на прополці газонів уздовж доріг. Багато хто знову заявив, що зроду ще не чув такої маячні. Гаразд, відказував Грег, ви спробуйте, а не вийде — тоді й відкинете. Місто спробувало. Один лобур, любитель «травички», навів лад у громадській бібліотеці, переробивши весь каталог із застарілої десяткової системи на сучасну, застосовувану в Бібліотеці конгресу, — і це не коштувало місту ані цента. Чимала група хіпі, застукана в одному домі під час колективного наркотичного чманіння, ґрунтовно переопорядила міський парк, зробивши з нього окружну дивовижу, з качиним ставком і науково спланованим містечком розваг, де було передбачено максимальну пропускну спроможність і мінімальну небезпеку. Як казав Грег, більшість тих правопорушників навчилися вживати наркотики в коледжах, але це ніяк не означало, що не можна обернути на користь інші знання, яких вони там надбали.
Реформуючи таким чином систему платних автостоянок у своєму названому рідному місті й борючись з юнацькою наркоманією, Грег водночас писав листи до манчестерської «Юніон лідер», до бостонського «Глоуб», до «Нью-Йорк таймс», у яких палко підтримував крайні праві погляди на війну у В’єтнамі, закликав кваліфікувати вживання наркотиків як карний злочин і запровадити знову смертні вироки, особливо щодо торговців героїном. Згодом, балотуючись до палати представників, він у деяких своїх промовах перед виборцями твердив, ніби ще з 1970 року виступає проти війни, але оті його заяви, надруковані в газетах, спростовували цю явну брехню.
У 1970 році Грег Стілсон відкрив свою власну контору страхування й купівлі-продажу нерухомого майна. Справи його ішли вельми успішно. 1973-го він і ще три ділки побудували власним коштом торговельні ряди на околиці Конкорда, головного міста штату і округу, що його Грег тепер представляв. Того року араби оголосили нафтовий бойкот, і того ж таки року Грег сів за кермо «лінкольна-континенталь». І того ж таки року виставив свою кандидатуру на пост мера в Ріджуеї.
Мера обирали на два роки, і якраз за два роки перед тим, у 1971-му, до Грега звернулися й республіканці, й демократи цього новоанглійського містечка (8500 чоловік населення), запропонувавши йому стати їхнім кандидатом на пост мера. Він чемно подякував і відхилив їхню пропозицію. А в 1973 році виступив як незалежний кандидат, кинувши виклик дуже популярному республіканцеві, який, проте, чимало зашкодив собі палкою підтримкою президента Ніксона, і підставному кандидатові від демократів. Отоді Грег уперше
