— Ну, звісно.
І, повернувши від лікарні, вони швидко пішли вгору крученою алеєю, яка вела до брами «Сплендід- готелю», збудованого на схилі гори, щоб приїжджі могли милуватися краєвидом.
На другому поверсі готелю зайшли до вітальні, суміжної з кімнатами сімей Равенеля та Андермата. Маркіз лишив лікаря самого, а сам пішов по дочку.
Дуже скоро повернувся разом з нею. То була молода білява жінка, маленька, бліда, дуже гарна; риси її обличчя здавались дитячими, але сині очі дивилися сміливо й пильно, і цей рішучий погляд надавав крихітній, тендітній істоті чарівної твердості і своєрідності. Нічого серйозного у неї не було — кволість, сум, безпричинні сльози, приступи незбагненного гніву, одним словом, недокрів’я. Головне, їй хотілося мати дитину, якої вона марно сподівалася два роки свого подружнього життя.
Доктор Бонфій запевняв, що анвальські води вельми ефективні, і тут же заходився писати, що і як треба приймати.
Його приписи мали страшний вигляд обвинувального акта.
На великому білому аркуші шкільного паперу вони шикувалися численними параграфами по два-три рядки кожен, написані стрімким почерком з настовбурченими, подібними до гострого паліччя, літерами.
Мікстури, пілюлі, порошки, які треба було приймати натщесерце, вранці, опівдні, або ввечері, грізно йшли одне за одним.
Здавалося, там було сказано: «Зважаючи на те, що п. X хворіє на хронічну, невигойну й смертельну недугу, йому приймати:
1. Хінін-сульфат, від якого він оглухне і втратить пам’ять;
2. Бромистий калій, що зіпсує йому шлунок, ослабить усі здібності, вкриє шкіру прищами і наповнить видох смородом;
3. Йодистий калій, який, висушивши всі секреційні залози, не виключаючи й мізкових, скоро зробить з нього немічного, недоумка;
4. Саліциловий натр, лікувальні якості якого ще не вивчено, але який, очевидно, викличе наглу смерть хворого.
І водночас:
Хлораль, що призводить до божевілля, беладонну, яка вражає зір, всілякі рослинні витяжки і мінеральні сполуки, що псують кров, руйнують органи, роз’їдають кістки і вбивають тих, кого помилувала хвороба».
Він писав довго, з одного і другого боку аркуша, потім підписався, немов суддя під смертним вироком.
Молода жінка сиділа навпроти, дивилась на нього, і куточки її уст здригалися від стримуваного сміху.
Коли Боафій, глибоко вклонившись, вийшов, вона взяла густо поцяткований чорнилом аркуш, зім’яла його, кинула в камін і сказала, давши, нарешті, волю своєму сміхові:
— Ох тату, де ти викопав цього допотопного типа? Та це ж якийсь лахмітник! О!.. Це тільки ти можеш — знайти лікаря з дореволюційних часів!.. О! Який він смішний… і брудний… атож… брудний… мабуть, замазурив мою ручку, якою писав…
Відчинилися двері, почувся голос пана Андермата: Заходьте, докторе». І ввійшов лікар Латон. Стрункий, худорлявий, пристойний, невизначеного віку, елегантно одягнений, з шовковим циліндром у руці — такі циліндри носили майже всі лікарі овернських курортів — цей паризький лікар, безбородий і безвусий, скидався на актора, що відпочиває на дачі.
Маркіз, зніяковівши, не знав, що казати й робити, а дочка його вдавала, ніби кашляє в хусточку, аби не засміятися в обличчя новому гостеві. Потім жестом запросила його сідати, і Латон, невимушено вклонившись, сів. Пан Андермат, що прийшов із ним, докладно розповів йому про стан своєї дружини, про її недуги й усі симптоми їх, виклав думку паризьких лікарів, з якими вони радились, і свою власну думку, що спиралась на особливі міркування, висловлені спеціальними термінами.
Це був ще зовсім молодий чоловік, єврей, неабиякий ділок. Він займався всякими справами і в усьому виявляв дивовижну гнучкість розуму, кмітливість і влучність думки. Низенький, лисий, опецькуватий, схожий на пухляве немовля, з товстими руками і короткими ногами, він мав аж надто свіжий, але не зовсім здоровий вигляд і говорив навдивовижу легко.
З дочкою маркіза де Равенеля він одружився, щоб поширити свої спекуляції на ті кола, до яких він не належав. До того ж маркіз мав близько тридцяти тисяч франків прибутку і тільки двох дітей; але Андермат, якому на час одруження було щонайбільше тридцять років, мав уже п’ять чи шість мільйонів, а вклав у різні починання, стільки, що мав одержати ще мільйонів десять — дванадцять. Маркіз де Равенель, людина безхарактерна, нерішуча і нестійка, спочатку з гнівом відкинув освідчення Андерма-та, обурюючись від самої думки про те, щоб його дочка вийшла за іудея; але згодом, після шестимісячного опору, поступився під тиском купи золота, тільки поставив умову, щоб діти виховувались у католицькій вірі.
Але дітей не було. І тоді маркіз, який уже два роки приїздив на анвальські води й був дуже задоволений, згадав, що брошура лікаря Бонфія обіцяла лікування й від безплідності.
Отож він викликав свою дочку, з якою приїхав і зять, аби влаштувати її і передати, за порадою паризького лікаря, під догляд доктора Латона. Андермат одразу ж розшукав його, і ось тепер старанно перелічував ознаки недуг своєї дружини. А на закінчення сказав, як мучиться він од того, що не збувається його надія стати батьком.
Доктор Латон дав йому можливість договорити до кінця, а потім звернувся до молодої жінки:
— Ви нічого не додасте, пані?
Вона серйозно відповіла:
— Ні, добродію, нічого.
Він сказав:
— Тоді, будьте ласкаві, зніміть свою дорожню сукню та корсет і надіньте звичайний білий пеньюар, зовсім білий.
Жінка здивувалась, і Латон жваво пояснив свою систему:
— Боже мій, пані, це дуже просто. Колись думали, що всі хвороби — від зіпсованої крові чи якоїсь органічної вади; а тепер ми вважаємо, що в багатьох випадках, особливо таких, як у вас, оті невиразні недуги, що мучать людину, і серйозніші, навіть дуже серйозні, смертельні, можуть виникати тільки тому, що якийсь орган з якихось причин, — а їх легко встановити — розвивається ненормально, на шкоду сусіднім, порушує гармонію та рівновагу в людському тілі, змінює або затримує його функції, перериває діяльність усіх інших органів.
Здуття шлунка буває достатньо, щоб припустити недугу серця, яке не може вільно стискатись і через те починає битися бурхливо, неправильно, часом навіть з перебоями. Розширення печінки або деяких залоз може спричинитися до таких пошкоджень, що їх не вельми спостережливі лікарі приписують безлічі сторонніх причин.
Отож найперше ми повинні встановити, чи всі органи у хворого мають нормальний розмір, і чи всі вони на своєму місці, бо якась дрібниця може підірвати здоров’я людини. Тому, з вашого дозволу, пані, я ретельно огляну вас і позначу на вашому пеньюарі межі, розміри та розміщення ваших органів.
Поклавши циліндра на стілець, Латон говорив з видимим задоволенням. Широкий рот його при тому утворював на поголених щоках дві глибокі зморшки, що надавали лікареві вигляду якогось духівника.
Андермат був захоплений.
— От, от! — вигукнув він. — Це чудово, дуже дотепно, дуже по-новому, дуже сучасно.
«Дуже сучасно» в його устах було найвищою похвалою.
Молода жінка, яку все це дуже розсмішило, підвелась і пішла до своєї кімнати; за кілька хвилин вона повернулася в білому пеньюарі.
Лікар велів їй лягти на канапу, і, діставши з кишені олівця, що писав чорним, червоним та синім, заходився вислухувати й вистукувати свою нову пацієнтку, позначаючи кожне своє спостереження кольоровими рисками на пеньюарі.
За чверть години такої роботи її пеньюар став схожий на географічну карту, де були позначені суходоли, моря, миси, річки, держави та міста і всі їхні назви, бо над кожною демаркаційною лінією лікар писав двоє-троє латинських слів, зрозумілих тільки йому самому.
