гарненькі. Чи був і він через це негідником? Чому суворо засуджує поведінку Жюльєна, тим часом як сам ніколи навіть і не помислив, що його власна поведінка могла вважатися злочинною?
А на вустах баронеси, яка все ще схлипувала, промайнув ледве помітний усміх від згадки про пустощі свого чоловіка, бо вона належала до породи тих сентиментальних людей, лагідних та добродушних, для яких любовні пригоди становлять частину існування.
Жанна, зовсім знесилена, лежала горілиць з розплющеними очима, безсило розкинувши руки, і сумно віддавалася своїм думкам. їй пригадалась одна фраза Розалії, що ранила душу, ножем краяла серце: «Я мовчала, бо дуже він мені сподобався».
їй він теж сподобався, і тільки через це врна віддалась йому, зв’язала з ним усе своє життя, зреклася всіх надій, усіх сподіваних бажань, невідомого майбутнього. Вона кинулася в цей шлюб, у цю безодню, щоб зазнати нещастя, журби, розпачу, через те тільки, що, як і Розалії, він їй сподобався.
Двері відчинились від несамовитого удару. Появився розлючений Жюльєн. Помітивши Розалію, що ридала на сходах, він прийшов довідатись про все, розуміючи, що тут щось затівають і що служниця, напевно, проговорилася. Побачивши кюре, він наче прикипів до місця._
— Що це? В чім річ? — запитав він тремтячим голосом, але зовні спокійно.
Барон, ще недавно такий рішучий, не зважувався нічого Сказати, боячись, щоб зять не відповів доказами кюре і не послався на його власний приклад. Матуся плакала ще голосніше, а Жанна, спершись на руки і важко дихаючи, дивилась на того, хто завдав їй такої нестерпної муки. Нарешті вона промовила:
— Річ у тому, що ми тепер знаємо все, ми знаємо про всі ваші ганебні вчинки з того часу… з того часу, як ви вперше ввійшли в цей дім… Річ у тому, що дитина цієї служниці ваша, як… як… і моя дитина… Вони будуть братами… — І такого болю завдала їй ця згадка, що вона впала на постіль і нестримно заридала.
Жюльєн стояв вражений, не знаючи, що казати, що робити. Тоді кюре втрутився знову:
— Ну, ну, не слід так побиватись, моя молода пані, будьте розважливі.
Він підвівся, підійшов до ліжка й поклав на чоло охопленої розпачем Жанни свою теплу руку. І цей простий дотик якось дивно її заспокоїв. Вона зараз же відчула себе знесиленою, наче ця дужа селянська рука, що звикла відпускати гріхи і ласкаво підбадьорювати душі, принесла їй своїм дотиком таємниче умиротворення.
А товстун стояв і добродушно продовжував:
— Пані, треба завжди прощати. Ось з вами сталося велике нещастя, але Бог у своєму милосерді нагородив вас великою радістю, бо незабаром ви станете матір’ю. Ця дитина буде вашою втіхою. І заради неї я благаю вас, я вас заклинаю простити панові Жюльєну його помилку. Це буде новим зв’язком поміж вами, запорукою його вірності в майбутньому. Невже ви зможете відокремитися і в серці своєму від того, чий плід ви носите в своїй утробі?
Жанна нічого не відповіла; вона була така пригнічена, засмучена, знеможена, що не мала навіть сили для гніву чи ненависті. їй здавалось, що нерви її ослабли, ніби їх підрізали, вона ледве-ледве жила.
Баронеса, серце якої зовсім не знало злопам’ятності, не здатна до довгого напруження, пробурмотіла:
— Ну, Жанно?
Тоді кюре, взявши за руку чоловіка, підвів його до ліжка і вклав Жюльєнову руку в руку його дружини. Потім він злегка ляснув поверх їх рук, наче щоб остаточно з’єднати їх, і, облишивши свій офіціальний тон проповідника, промовив з задоволеним виразом:
— От і все. Вірте мені, так буде краще.
Дві з’єднані на мить руки зараз же розімкнулися. Жюльєн, не наважуючись поцілувати Жанну, поцілував у чоло баронесу, повернувся на каблуках, узяв під руку барона, який не опирався, задоволений з того, що все владналося, і вони вийшли разом викурити сигару.
Знесилена хвора задрімала, а священик з баронесою почали пошепки розмовляти.
Абат говорив, пояснював свої міркування, а баронеса з усім згоджувалася, киваючи головою. Нарешті він резюмував:
— Отже, вирішено: ви дасте цій дівчині ферму Барвіль, а я беру на себе підшукати їй чоловіка, якого-небудь хорошого, порядного парубка. О, з посагом у двадцять тисяч франків нам не бракуватиме охочих. Нам залишиться тільки вибирати.
І баронеса уже всміхалася, почуваючи себе цілком щасливою, з двома сльозинками, що спинились на її щоках і вогкі сліди яких встигли вже висохнути.
— Це вирішено, — говорила вона. — Барвіль вартий що-найменш двадцяти тисяч франків, але треба записати ферму на дитину; вона ж із чоловіком користуватимуться за свого життя прибутками з неї.
Абат підвівся і потиснув руку баронесі:
— Не турбуйтесь, пані баронесо, не турбуйтесь; я ж знаю, як вам важко підійматися.
Виходячи, він зустрів тітку Лізон, що йшла навідати хвору. Вона нічого не помітила. їй нічого не сказали, і, як завжди, вона так ні про що й не довідалась.
VIII
Розалія залишила панський дім. У Жанни кінчався період її скорботної вагітності. Думка про те, що вона має стати матір’ю, не приносила її серцю ніякої радості, така пригнічена була вона горем. Байдуже ждала дитини, вся охоплена передчуттям безмежних страждань.
Весна наблизилась непомітно. Оголені дерева тремтіли під поривами холодного ще вітру, але серед вогкої трави в канавах, де гнило осіннє листя, почав з’являтися жовтоцвіт. Від усієї рівнини, від дворів ферми, від розмитих полів пахло вогкістю, ніби тхнуло іпумувинням. А з рудуватої землі виглядало, виблискуючи в сонячному промінні, безліч маленьких зелененьких кільчиків.
Товста кремезна жінка заступила Розалію і підтримувала баронесу під час її одноманітних прогулянок по алеї, на якій ніколи не просихав мокрий і брудний слід від її важкої ноги.
Татусь водив під руку Жанну, яка обважніла тепер і весь час почувала себе недужою; тим часом тітка Лізон, стривожена подією, що наближалася, вся зворушена цією таємницею, якої їй ніколи не судилося зазнати, підтримувала її з другого боку.
І так вони ходили, майже не розмовляючи, цілими годинами, тим часом як Жюльєн їздив верхи но околицях, несподівано віддавшись цьому новому захопленню.
Ніщо не порушувало їх похмурого життя. Барон, його дружина і віконт зробили візит Фурвілям, з якими Жюльєн, як виявилося, встиг близько познайомитися, невідомо коли і як, і обмінялися офіційним візитом з Брізвілями, які так само жили, заховавшись у своєму сонному домі.
Якось, коло четвертої години дня, у двір замку в’їхали два вершники, чоловік і жінка. Дуже збуджений Жюльєн убіг у кімнату Жанни.
— Швидше, швидше зійди вниз. Це Фурвілі. Вони приїхали запросто, як сусіди, знаючи про твій стан. Скажи, що я вийшов, але скоро повернуся. Мені треба переодягтись.
Здивована Жанна зійшла вниз. Молода жінка, бліда, гарненька, тендітна, з хворобливим обличчям, блискучими очима і таким матово-білявим волоссям, ніби його ніколи не пестило сонячне проміння, спокійно відрекомендувала свого чоловіка, справжнього велетня, якесь опудало з довгими рудими вусами. Потім вона додала:
— Ми вже кілька разів зустрічалися з паном де Лама-ром. Він казав нам, що ви себе погано почуваєте, і ми не хотіли більше відкладати знайомства з вами, і вирішили навідати вас запросто, без будь- яких церемоній. Як ви самі бачите — ми приїхали верхи. До того ж якось недавно ми мали приємність бачити в себе вашу матусю й барона.
Вона говорила невимушено, просто і ввічливо. Жанна була зачарована і відразу відчула до неї щиру прихильність.
«Ось — друг», — подумала вона.
Граф де Фурвіль, навпаки, здавався ведмедем у вітальні. Сівши, він поклав свій капелюх на сусідній стілець і деякий час не знав, що робити зі своїми руками; згодом сперся ними на коліна, потім на ручки крісла і, нарешті, склав пальці, наче для молитви.
