Прибула військова частина не перешкоджала людям і молоді розважатися, навпаки, ще й самі приєднувались до кожної оказії. Так минув тиждень, коли б…
Полковник Гулий-Гуленко прибувши в село був запрошений розміститися з своїм штабом у приготованому мешкані Кузьми Погорілого. Він і не підозрівав пастки що готувалось для нього Погорілим який був пов'язаний з большевиками.
З приходом в село армії УНР під командуванням Гулого-Гуленка всі большевики раптом зникли. Але ніхто в цьому не підозрівав організаційної мети. Люди ж до вояків армії УНР ставились приязно і гостинно тому і військо почувало себе в безпечності.
Була неділя і люди спішили до церкви де мали вінчатися аж дві пари. А в цей саме час…
Лісами Вудою, Креселецьким та Мотреним з Смілої в наш бік рухалась численна большевицька частина. Ця частина організована з російських робітників переправилась біля Черкас з лівого боку на правий і мала завдання нищити всі військові частини ворожі большевикам. До цієї частини приєднувались всі інші большевицькі групи які складалися з місцевих большевиків.
На свому шляху цей большевицькій загін уже закріпив большевицьку владу в Полуднівці, Матвієвці та інших селах. Цей загін навіть спробував заглянути в Холодний Яр, але йому дав відсіч повстанський загін отамана Василя Чучупаки що там стаціонував. Потерпівши тут поразку, червоні москвини пішли далі і зупинились в Вищих-Верещаках. Тут до них приєднався Коцура і всі місцеві большевики які й порадили напасти на військо УНР в Цибуліві, докладно розповівши де міститься штаб і в якій хаті скільки є вояків.
Ото ж саме в неділю з Чорного лісу большевики розпочали наступ. Вони заздалегідь, вночі біля млинів по дорозі на Краснофіль поставили гармати, а в Капшуковій балці причаїлася кавалерія.
Наступ большевики розпочали саме тоді як в церкві вінчалась пара і вся людність, в тім числі й вояки юрбились біля церкви. Наступ був такий несподіваний, що навіть полковник Гулий-Гуленко розгубився. Большевики розпочали стрілянину напавши штаб, але там нікого в цей час не було. Всі юрбились біля церква. Від повного і остаточного розгрому врятувало армію Гулого-Гуленка те що всі вояки завжди ходили зі зброєю.
Тут же біла церкви полковник наказав грати збір, і з тих що знайшлися біля церква зорганізував оборону, а потім і наступ. Все населення налякане пострілами розбіглось і ховалось де можна.
Червона московська потолоч не сподівалася так щвидко зорганізованого контрнаступу, і вже від першої атаки почали тікати назад в Чорний ліс що прилягав до села. Дізнавшись що большевики відступили з села, гармати з за млинів розпочали закидати село вибуховими та шрапнельними стрільнями. Большевики з лісу а кіннота з другого боку знову напали на село.
Аби не наражати мирне населення на жертви полковник Гулий-Гуленко заповів своїм військам прорвати оточення і вийти з села.
Большевики заволоділи селом і почали вишукувати й брати в полон тих вояків які відірвались від частини. Їх зводили до Миколаєвської церкви і тут тримали за огорожею під вартою. Потім усіх разом відправили в Єлисаветград і доля їхня не відома.
З села Цибулева Гулий-Гуленко повів свою частину в напрямі села Гутнецького де й заночував. Відпочивши та впорядкувавши свій полк він подався в Холодний Яр. Його доля мені не відома.
Вигнавши з села Гулого-Гуленка большевики на другий день кинулись розшукувати залишених воаків українського національного війська. І знову почалось насильство над селянами, грабунок та розгнуздана сваволя чужинця-зайди.
Пограбувавши Цибулев большевики подались до сусіднього села Єграднівки де битись не було з ким і сміливо продовжували насильства та грабунки населення. Московські обдерті зайди забирали в людей одяг та взуття щоб обмундируватися чужим коштом і поповнити запаси.
Командир большевицького загону зайшов до хати де мешкала родина мого брата Артема, сам Артем перебував у лікарні, і забрав останнім кожушок яким була на ліжку накрита хвора дружина. Тут же в хаті одягнувши на себе з посмішкою і задоволенням сказав: Харош полушубок, как на меня шітий!
Такий загальний грабунок селян навіть яничареві Коцурові не сподобався і він з своїми спільниками залишив большевицький загін і подався до Мотриного лісу і Чути.
В цей час ширились чутки що Армія УНР переформувалась, отримала поповнення людьми і зброєю, і започаткувала новий наступ на ворога для звільнення України. І ці радісні чутки говорили людям що ще не все втрачено, що боротьба продовжується, що сутички вже під Вознесенським. Ці чутки проникли навіть в Холодний Яр.
Отаман Василь Чучупака наказав Черноті тепер особливо стежити за ворогом, побільшити розвідку, виставляти всюду застави та секрети не тільки на узліссі а й на дорогах. Був наказ слідкувати не тільки за ворогом, пильнувати й за рухом військових частин Армії УНР, аби в разі потреби дати підтримку, нав'язати зв'язки, коли виникне потреба дати нашому війську притулок в Холодному Яру.
Отримавши такий наказ від свого зверхника Чернота, висилаючи стеж і чи розвідку, наказував воякам бути особливо пильними, аби не зробити помилки та не стріляти в своїх здалеку.
Минуло кілька спокійних днів, і раптом до Мотриного лісу зайшла військова частина під командою Старостіна, Чорного та сотника Баланівського яка бере участь в Зимовому поході і має напрямок на Ведмедівку, а далі вже й на Холодний Яр. Ця частина зупинилась під лісом і вислала розвідку на чолі поручника Зіневича. Дорога й місцевість їм не відома і боялися потрапити в засідку.
Не встиг Зіневич з своїм роєм проїхати й пів кілометра як раптом почувся грізний оклик: Стій бо стрілятиму? і в тій же миті з-за кожного куща, дерева на них стриміли цівки рушниць.
До зброї! — скомандував Зіневич але вже біля них щільним колом стояли холодноярівці і насмішкувато казали.
— Та ж ми свої, не впізнаєте? — і показали відзнаки в кожного на грудях.
Справді це українці а не москалі, та ще й з жовтоблакитними стрічками, — почулося здивоване і поплила розмова.
Зіневич розповів холодноярівцям що їхня частина належить до армії УНР, яка змушена була залишити рідні і окуповані ворогами українські землі, і що вони тепер знову вернулися — попробувати своїм прикладом розворушити українців які зазнали ворожого насильства, підняти широке повстання. І він в розвідці хоче переконатись чи безпечно їм зайти в Холодний Яр.
Холодноярці радо погодились гостити своїх братів-вояків армії УНР, і чим тільки можна — допоможуть.
Зіневич повернувся до своєї частини, розповів про зустріч з повстанцями в Холодному Яру, про щиру розмову, і що повстанці радо їх вітатимуть та допомагатимуть.
Українська частина, що вирушила в Зимовий похід, зразу ж помаршувала в Холодний Яр. Там їх гостинно зустрів отаман Чучупака з яким і узгіднили спільну боротьбу проти загального для українців ворога — московсько-большевицького окупанта.
Відпочивши три дні в Холодному Яру, гості рушили далі виконувати свої завдання.
Батько
Поручник Матвій Суржко
Чучупака, як подає кревний поручник армії УНР, Матвій Суржко, був лісником у графа Бобривського, мав посілість то й мав змогу виховати своїх дітей. Його син Василь скінчив гімназію й був навчителем. В 1916 році був покликаний до царського війська, відбув підготовчу школу прапорщиків, побував на фронті і досягнув поручника.
Коли вибухла революції, Чучупака повертається до своєї рідної оселі й одружується. Революційна буря стрясала Україною, і в цей же час серце Чучупака палахкотіло вогнем козацької минувшини. Пригадав він
