— Ой, гляди, Коцуре, щоб ти там не дістав такої нагороди, якої й не сподіваєшся! ЧеКа з такими, як ти, бавитися не буде.
Таким попередженням Чучупака закінчив розмову з Коцуром і від'їхав.
Подумавши трохи над словами Чучупаки, Коцур все ж таки поїхав до Знаменки, повіз заяву до штабу большевицького полку 'ВНУС' на одержання обіцяного ордену. Він був певен, ідо за співпрацю з червоними йому нагороду мусять дати. Адже ж він бив петлюрівців, німців, бив скоропадців, а ось тепер поміг розбити в Цибулеві український відділ Гулого-Гуленка.
В большевицькому штабі полку Коцуру зустріли непривітно, навіть дещо вороже. До нього присікалися з страшними обвинуваченнями:
— Ти ж отамане Коцуре не лицар, не отаман, як сам себе возвеличив а… пристосуванець, кар'єрист, а хочеш найбільшої нагороди Ордена Красного Знамені! — кепкував з нього молдаван комісар Прищенко, — Я ж тебе бачу наскрізь. Ти ж підленький кар'єрист яких серед хахлів чимало. Ти ж служиш і нашим і вашим. Служиш тим чия бере верх. Коли б брала верх Армія УНР, коли б перемагав Петлюра ти б був в Петлюри, коли б Скоропадський, ти б шмагав канчуками бідняків. А коли на всіх фронтах перемагають большевики- пролетарі, ти з нами. Ти перед пролетарями хвостиком махаєш. До большевиків пригортаєшся.
— Але ж я бив ваших вооогів, мої вояки кров проливали за большевицьку владу, — не стримався Коцура.
— Знаємо, бився і чимало твоїх повстанців полягло в бою з нашими ворогами. Але це не були твої вороги. Ти воював за кар'єри, за орден що оце приїхав получити. А ми таких хитрунів, підленьких кар'єристів не шануємо і не вгороджуємо — бо хахлам не віримо. Чому ти самовільно з своїми хахлами залишив 64 полк ВНУСа /Внутрішня Оборона Страни/? Мовчиш! Бо ти ще розглядався? Вагався, вибирав сильнішого? — гнівно вигукнув комісар і повернувши голову до двох озброєних охоронців наказав командирським тоном:
— Обеззброїти й арештувати!
Не встиг Коцура отямитись як в нього відібрали револьвер і скрутили назад руки.
— Товариш комісар, та ж я вам служив що ви робите?!
— Потім розберемося, відведіть його?
І відвели, зачинили в льох. Яничарів, пристосуванців і підлабузників усіх чекає одна доля, використає їх ворог і до 'стєнки'.
В кінці квітня 1920 року большевики Коцуру розстріляли і ніхто не знає його могили.
Під кінець весни 1920 року блискавично поширились і прогриміли чутки що Армія УНР підписала з Польщею договір спільними силами виступити проти больщевиків. На Київ маршувало військо польське і Армії УНР. Комуністична влада зчинила галас. Червоні командири — Будьонний, Котовський, Шорс, Якір тощо пішли із своїм військом у протинаступ на Польщу. На залізничних станціях, по селах і містах висіли пропаґандивно-мобілізаційні заклики до молоді вступати в ряди червоної армії та йти на боротьбу проти поляків та буржуазно-націоналістичних Петлюрівців і захищати 'родіну' — СССР. За таку службу молоді обіцяли безкоштовне навчання у вищих школах по закінченні війни.
Але молодь не дуже квапилась на такі обіцянки, а дехто навіть каялись, що не вступили до Армії УНР, бо за короткий час уже побачили як в Україну щодень то більше напливає московського війська, при ЧеКа та Особих відділах формуються цілі загони головорізів зодягнених у шкурянки. Війна проти московського большевизму поширювалась. Поляки з армією УНР наближалися до Києва, в Криму висадився єдінонедєлімський Вранґель і почав воєнні дії на півдні України. Большевики ширше розгорнули акцію за вступ добровольців у червону армію, але й тепер поспішаючих на їхні заклики та обіцянки в Україні було надто мало.
Наближалися жнива 1920 року. Холодноярці напружили всі сили, намагаючись підняти повстання, але і в них успіх був незначний. Та незабаром з'явилася сприятлива нагода: большевики оголосили мобілізацію чотирьох річників. Отаман Чучупака скликав своїх зв'язкових до села Цвітної на нараду з метою зірвати большевицьку мобілізацію. Молодь, що не бажала йти до большевиків, скеровували б до Холодного Яру з метою розпочати повстання.
На нараду прибуло з околичних сіл національно свідомих мешканців — біля 100 осіб. Із села Цибулева прибув на нараду відомий В.Чучупаці Василь Мус, Халявка, якого намічали у представники від холодноярців до Української Центральної Ради у Києві. Був це вродливий і здібний, з освітою, чоловік козацького роду. До революції він служив у Петербурзі десь ніби при царському дворі. А в революцію 1917 р. вернувся в Україну, в рідне село Цибулево. Перебував у брата, відвідував сестру, яка була черницею в Чигиринському манастирі. Заходив і до Мотриного манастиря та не минав і Холодного Яру. Під час революції він умів так маневрувати, що комуністична влада довший час його не чіпала.
Нараду відкрив отаман Чучупака коротким вступним словом. Поінформував присутніх про хід воєнних операцій поляків проти большевиків, про військо УНР та про Холодний Яр і його завдання — зірвати большевицьку мобілізацію та зорганізувати всенародне повстання.
Закінчивши свою інформацію, Чучупака попросив до слова, як він сказав, Батька, тобто Василя Халявку. Той встав, поважно скинув з голови капелюха, побожно перехристився, обвів грізним поглядом присутніх і почав говорити. В коротких словах згадав історію України, починаючи з подій 16 століття. Пригадав присутнім, що вони є нащадками славних козаків Запорожців, нащадками хоробрих селян- гайдамаків, які, не шкодуючи життя, боронили Україну та рідну Віру Православну. Сказав зібраним і про те, що вони є прямі нащадки тих, що вкрили невмирущою славою Чигирин, Суботів та Холодний Яр і ту гору, що її обмиває чистими водами оспівана річка Тясмин.
— Ось на тій горі, — показав рукою Халявка, — князь Дмитро Вишневецький-Байда стояв зі своїм військом, що було оточене 500 тисячами татар, майже півроку, а коли не стало харчів, він пробився через оточення й відступив. На тій горі був поставлений пам'ятник Вишневецькому — великий кам'яний хрест. А на південному боці гори лишився історичний 'архів' із списком імен і прізвищ козаків, осавулів, хорунжих — оборонців Батьківщини, писаний видовбаними на камені літерами. Ті написи кличуть усіх нас ставати на захист нашої України. Коли б Україна була вільною, ця гора була б у нас історичним пам'ятником-музеєм, де люди оглядали б славну пам'ятку козацької минувщини. А тим часом там виробляють бруски й точила, і половина того історичного заповідника вже знищено…
Далі В.Халявка згадав Суботів, преславного оборонця України і її Віри Православної — Багдана Хмельницького, його церкву, згадав Холодний Яр, Мотрин манастир і луги Тясмина, куди Ґонта з Залізняком збирали покривджених польськими панами та католицькими ксьонзами, українських селян та козацтво щоб ставати до бою в обороні чести народу, його Віри й Волі. Сюди 'сходилися батько з сином і брат з братом мов із хреста зняті, щоб на ворога лукавого одностайно стати'… Наш Холодний Яр ще не перестав бути тим Холодним Яром, звідки, за словами співця долі України Т.Шевченка, має 'повіяти вогонь новий'.
— Ми, бриття, мусимо встати і 'повіяти' так, щоб ні одного ворога не лишилось на 'нашій, не своїй' землі. Допоможімо ж нашому урядові УНР і Військові відвоювати Україну і вступити до рідного Золотоверхого Києва. — Така була в загальному промова 'батька' Василя Халявки, наскільки автор цих рядків міг зберегти її в своїй пам'яті.
Після промови Халявки всі присутні встали і з ентузіязмом проспівали — 'Ще не вмерла Україна'!
Далі, за порядком наради, слово мав землемір із села Цвітної Ол. Дюдюра. Він вніс пропозицію, щоб від нині Василя Мус. Халявку звати 'батьком'.
3 цього часу і став він для холодноярців не тільки батьком номінальним але й батьком ідеологічним, дорадником і порадником воєнному проводові Холодноярських повстанців.
На нараді виступали ще й інші присутні, а між ними й Штиловий, зв'язковий із степу, який пізніше виявився зрадником. Всі промовці наполягали на тому, щоб якнайскоріше готуватись до повстання.
На внесок Халявки вирішено, щоб Головний Штаб повстання був у Креселецькому лісі, в районі Холодного Яру. Головним отаманом повстання одноголосно обрано було В. Чучупаку, під прибраним прізвищем — Деркач. Його заступниками обрано: Чорноту, Соловія, Хмару, Горбенка і Залізняка.
Було також устійнено плян повстанчих дій, зв'язків, заготівлі боєприпасів тощо. Спільно уложено й видрукувано на машинці відозву до Українського Народу, копії якої, в багатьох примірника, були роздані зв'язковим до розповсюдження.
ВІДОЗВА
