Дід Трубив погладив долонею свою довгу сиву бороду, випростав широкі плечі, гліхувато відкашлявся і розпочав свою до людей мову:
Люди добрі, православнІ християни, слухайте і навчайтесь розпізнавати правду. Умійте відрізняти ваших чесних людей від лиходіїв підісланих ворогами, ідіть боронити свою волю бо ж ви козацького роду.
Почувши дідів голос увесь ярмарок зійшовся до воза з якого промовляв дід Трубин. А дід вів далі:
— Ось тут не далеко, на річці Інгулець, поміж лісами Чорним та Чутою, стояв козацький курінь Дорошенків, який з своїми козаками колись обороняв людей і села від татар та поляків. А в Чорному лісі, як ви всі знаєте, ще й тепер росте три старих дуби, славні свідки нашої минувшини. На одному з них висів срібний дзвін у який скликали віча і дзвонили в час небезпеки. Але прийшли москалі, курінь зруйнували, Дорошенка прогнали, козаків полонили а нашого срібного дзвона до Москви загарбали.
Потім між турками й москалями розпочалась війна що й забрала звідсіль москалів. Цією нагодою скористав козак Мамай і на згарищі Дорошенкового куреня заснував і закріпив свій козачий кіш.
Та не довго пощастило Мамаеві охороняти волю і тримати спокій для людей. Невдовзі до Цибулева прибуло московське військо під командою Вавілова. Цей московський полковник знов таки хитрістю заманив Мамая в Цибулів і там полонив, прив'язав до кожної ноги Мамая дужого коня і пустив в поле. Труп Мамая козаки знайшли вище великого яру де й вночі поховали та висипали високу могилу яка й зветься Мамаєвою. Стережіться люди москалів. Вони як ті жиди хитрощами людей у неволю беруть. Слухайте повстанців і помагайте їм, — закінчив дід свою мову і зліз із воза.
Люди іце довго обмірковували дідове застереження, і одні приймали до серця а інші пропускали крізь вуха.
Пізніше цю патріотичну промову діда Трубина большевики пригадали, вдень підпалили йому стареньку, як і сам дід хату. Двері навмисне з-зовні ворожа рука зав'язала і дід разом з своєю убогою хатиною передчасно загинув як мученик за правду.
На тому ярмарковому мітінґові Якова Горбенка було обрано провідником — командиром повстанського загону а пізніше був обраний полковником Цибулівського полку. Постання проти большевиків розпочалося. Нашвидку було в околиці зорганізовано 4 сотні повстанців. Люди щоденно прибували, але бракувало зброї та амуніції. Все це треба було здобувати від ворога в рішучих і жорстоких боях. Повстанці мали відомості що на ст. Знаменка стоять кілька ешелонів кінноти з боєприпасами. Большевики перекидали в цей час свої збройні сили на польський фронт. Залізничний рух був великий і пожвавлений. Для охорони потягів від повстанського нападу большевики виставили постійну охорону. Між станціями Знаменка і Бобринська курсував панцерник.
Але повстанці зважились напасти на ешелон з кіннотою та забезпечити себе транспортом. Це завдання взяв на себе сотник Микола Бондаренко. Він з своєю сотнею, відважними повстанцями, вийшов з Чорного лісу і залягли в невеличкому ліску Кушнерів. Це було яких сто метрів від залізничного полотна між станціями Хировкою та Циболівкою. В цьому місці потяги завжди рухались повільно і тому найкраще надавалось для нападу.
Налягла ніч. Повстанці залягли. Сотник Бондаренко в напруженні пильнував за залізницею, виставив 'дозорців' і сам слідкував за рухом. З Бобринської вже пробило кілька ешелонів, але це все порожняк. Рейки вже на стиках були розкручені, 1 щойно почувся здалеку потужний й голосний свисток паровоза, як хлопці розтягнули звільнені з шпалів рейки. Це було 10 — го серпня 1920 року. Поізд тяжко дихаючи, неквапливо наближався до роз'єднаних рейок. Машинист помітив що рейки роз'єднані і пробував загальмувати, але тяжкого паровоза гальма не стримали і він зіскочив з рейок і усім своїм тягарем вгруз в землю. Буфера задзвеніли, колеса заскрипіли, люди підняли крики, безладну стрілянину, коні в вагонах били копитами, іржали.
Повстанці сипнули по зупиненому ешелонові з кулеметів. Під вагони кинули гранати. Большевики відчинили двері й почали викидати зброю а потім і самі виходити з піднятими руками. Деякі большевики вискочивши із ешелону тікали поміж деревами в поле. Розбігалися і ховалися в соняшниках та між копами. За такими летіли повстанські постріли. Інші здавалися в полон.
Так до рук повстанців потрапив ешелон кінноти Будьоного з усім устаткуванням. Дістали 92-е коней, сідла, рушниці, шаблі, 5-ть кулеметів та багато набоїв.
Наладувавши майно на придбані вози запряжені кіньми щойно виведеними з вагонів, повстанці щасливі легкою перемогою і багатою здобиччю подались в Чорний ліс.
Місцева большевицька влада шаліла зі злости на повстанців, скаженіли з безсилля, в ліс вони піти наступом не відважувалися.
Цей сміливий і одчайдушний напад повстанців на поїзд підняв дух, оживив надію в населення. Люди знову відчули за собою силу. Селяни з Цибулева кинулись до залізничного сполучення і зруйнували рейки. Частину викинуто і яр, а дальші перевернули догори шпалами від яру Мамая в напрямі ст. Хировка до 3-х кіл і цим припинили рух.
Повстанський рух ширився, розпалювався далі. До лісу тягнулися озброєні люди щоб гуртом здобувати волю і захищати право жити вільно в своїй хаті. Всі дрібні повстанські загони приєднувались до холодноярців. Приходили в ліс піші й вершники. Піших привів і дальше брав під свою команду полковник Соловій та Горбенко, кіннотники ставали під команду отамана Хмари. Незабаром приєднавсяй й кінний загін з Цибулева під командою М. Бондаренка, а потім прибули з Єлисаветградівки піші й вершники до 3-х тисяч під командою Залізняка. Це вже була поважна сила й грізна віськова частина. Населення до повстанців ставилось приязно і скрізь допомагало чим могло, головно харчами. Допомагало, співчувало але приєднуватись до постанського руху, за винятком одиниць, не поспішало. Над людьми і тепер тяжіло оте хуторянсько-мужицьке: моя ж хата скраю, я нічого не знаю…
Повстанський штаб почав обговорювати плян дальших дій боротьби з зайдами. Війна з ворогом ще не закінчилася, в Україні шаліла анархія, большевики провадили й далі грабунки населення, і люди з надією дивилися на повстанців очікуючи захисту. Повстанці йєамі бачили що повстанськими силами не наведеш порядку, тому вони найбільше покладали надії на армію УНР під проводом Головного командувача Симона Петлюри яка билася з большевиками в спільці з поляками.
Бойовий дух повстанців був бадьорий, сильний, рішучий провадити боротьбу до переможного кінця, але щодня все більше й дошкульніше відчувалась нестача зброї, амуніції та лікарського обслуговування. Помалу назрівала непевність, безперспективність, прнреченність на власні сіли, а головне брак сильного проводу на якїй можна було, бодай морально, психологічно покластись, звіритись, відчути що є міцна рука на яку можна опертися. І як його діяти далі?
З метою здобути зброї та боєприпасів, повстанці зва — жились захопити станцію Знаменка. Були чутки що там є чим поживитись. Але на жаль їхні сподівання не здійснились. На станції боєприпасів майже не було і повстанцям не вдалося поповнити навіть тих, що було витрачено при нападі, то ж і перемогою не дуже тішились. Так само вони здовали собі справу, що большевики за всяку ціну захочуть звільняти Знаменку від партизан, бо це була вузлова станція.
Дійно, ранком наступного дня від станції Бандурівка показався димок: червоні підтягали сили до наступу. Спереду сунулись два панцерники, а за ними два ешелони з піхотою, яка стала вивантажуватись з вагонів і розгортатись у лаву. Большевики розбігалися по гладенькому Дмитровському степу як вівці на пасовиську.
Повстанці, перебуваючи на станції, пильно слідкували за розгортанням ворога виставивши дозорців з далековидами на водогонній вежі.
Полковники Горбенко й Соловій опрацювали такий плян оборони: Свої повстанські сили поділили на дві групи, одну розмістили за залізничним насипом а другу залишили в резерві. Два зміцнених шпалами вагони з паровозом і зміцненою площадкою вивели на відкрите місце для стрільби з гармат прямою наводкою.
Розпочав стрільбу саморобний-панцерник з гармат частуючи ворожі лави в степу шрапнелями. Большевики залягли. Тоді большевики відкрили вогонь з своїх двох панцерників по ст. Знаменка та по ліску на схід від лісу Чорного де залягла оборона. Але цей двобій наслідків не приносив жодній стороні.
На поміч большевикам з Зінов'євська прибула кавалерійська школа червоних старшин прихопивши ще й гармати та скоростріли. Ходили чутки що з школою червоних старшин прибув сам Ф.Дзержинський, голова кривавого ЧеКа, большевицький демон.
