Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

А надвечір, по роботі,
Як у двір вертав,
Хату білу, цвіт — садочок
Мрійно оглядав.

Защебече соловейко
Часом у садочку,
Я під спів його солодкий
Вчасно спати йду.

О, мій любий, милий краю,
Чи ж я тебе знав?
Ні… Ось тут, лише у мандрах
Я тебе впізнав.

Та ж за тебе було варто
І життя віддать,
Щоб свою державу вільну, —
Україну мать.

Де родився та хрестився
Там би і вмирать,
В боротьбі з одвічним катом
Славно погибать.

Хоч і впав би в тяжкім змогу, —
Двічі ж не вмирать;
Було б легше рідну землю
На собі держать.

1965

Панахида над могилою холодноярською отамана В.Чучупаки в с. Мельники.

З ліва на право стоять: Нач. укр. пол. Ів. Філоненко, сивобородий батько от. В.Чучупаки. Далі хор.

Червень 1942

Пам'яти Василя Чучупаки

Як ішов на Україну москвин — ворог лютий,
Із густих лісів орлом піднявся наш Василь рішучий.
Гукнув: Хлопці, нумо браття, нумо всі до зброї…
Покажім своє завзяття з ворогами в бою.

Всю комуну й білі зграї до ноги стинаймо,
Та з нашого стену краю, геть ноіх виганяймо!
Як збирались отамани в Холодному Ярі,
То прибув до них завзятий і отаман Хмара.

І вже разом в одну лаву гнали погань всяку,
Щоб здобути Україні її Волю й Славу

М.Дорошенко

Частина 2-га

Чорноліська група пол. Хмари перейшла до Лебедина і тут зустрілися із Завгородним та Гонтою і відбули спільну нараду. Загальне становище погане, на фронті з поляками панує відносне затишшя, комуністична влада в Україні зміцнюється, стає шо далі то більша небезпека на шляху повстанської армії та її боротьби. Комуністична зграя продаґентів нахабніше і сміливіше грабують українські села, забирають хліб і фураж…

Нарада остаточного нового рішення не винесла, рішили далі вичікувати 'у моря погоди', можливо виникнуть кращі якісь зміни та певніші вияснення з армії УНР. Тому Завгородній, Ґонта і Гризло тимчасово залишаються в своїй місцевості і будуть провадити боротьбу з продаґента — ми які завзялись безоглядно 'викачувати' хліб від селян, а лише під осінь всі відділи мають з'їхатись на чергову нараду до Холодного Яру.

Після такого домовлення роз'їхались кожний відділ в наміченому напрямку. Хмара повів свою групу по лівому жиру, по дорозі вони мали багато сутичок з різними ворожими відділами, дійшли майже до станції Гнівань, зупинились, як не помиляюсь, в селі 'Миронівці', й прочистили село, що розкинулось по обох сторонах Богу. Пороном перебрались на правий берег і повернули назад. Дорогою зустрічалися з деякими малими частинами повстанців, але прізвища їх отаманів вже не пригадую. Вони давали Хмарі поради і вказівки кудою ліпше пройти аби обминути червоні частини, якими було заповнене все правобережжя. Та не завше щастило перейти спокійно, бувало й не одна несподівана зустріч, де право переходу дорогою доводилось і зброєю добувати, На лівий берег Богу перейшли біля Тростянця й пішли старою дорогою. Був серпень 1921 року, кінчалися жнива а починалась молотьба. Нарід поспішав обмолотить та після голоду наїстися хліба. А тим часом проагенти підсилені своїми яничарами сиділи по селах і теж ждали нового обмолоту, щоб як найскорше забрати хліб та нагодувати своїх червоних голодрабців у московщині. В кожному селі плач і стогін: не встигли намолотите хліба, як комунарі вже спішать забрати все. Повстанці переходили з