— Так, так… — гауптман Кубіс замовк, думаючи, як йому перейти до питання, що його найбільше зараз цікавило.
Допоміг сам Гольдрінг.
— Даруйте, гер гауптман, — сказав він недбало, — але мене просто гнітить думка, що я трохи завинив перед вами. Так, так, вислухайте мене, а потім вже заперечуйте! Бачте, я вчора напросився до вас учнем, коли ви сіли грати в брідж, і, цілком природно, відволікав вас, нервував тим, що раз у раз заглядав у ваші карти… О, я сам завжди страшенно нервую, коли я сідаю грати у шахи і хтось сидить за моєю спиною! Отже, я відчуваю, що у вашому програші значною мірою винен і я. Я дуже прошу не образитись на мене і правильно мене зрозуміти, але я вчора помітив, що у вас є деякі утруднення, ну, з цим Шульцом…
— На жаль, ви вгадали, бароне, я дійсно заборгував майору Шульцу триста п'ятнадцять марок і, якщо признатися щиро, просто не знаю, як вийду з цієї скрути!
— О, які дурниці! Я буду просто щасливий, коли ви згодитесь, щоб я позичив вам цю дрібницю!
Гольдрінг витяг з задньої кишені пачку новеньких банкнот і запитливо глянув на Кубіса.
— Я безмежно вдячний вам, дорогий бароне! І хоч мені дуже незручно… адже ми з вами знайомі ще дуже мало…
— Почуття щирої симпатії часто зароджується після першої зустрічі! — сміючись, вклонився Гольдрінг. — Адже так?
— Ви чудова людина, дорогий бароне! — з полегшенням вигукнув Кубіс. — Слово честі, чудова людина! І я охоче скористаюся з вашої люб'язності, звісно, на дуже короткий час.
— О, можете не поспішати! Тут триста п'ятдесят марок. Цього вистачить?
— Цілком!
Вирвавши з блокнота аркушик, Кубіс написав на ньому розписку і простягнув її Гольдрінгу. Той недбало сховав її в кишеню.
— Зайва річ! Але коли ви так хочете…
— Я на цьому наполягаю. А на відзнаку нашого ближчого знайомства ми з вами вип'ємо по чарці коньяку. Згода? Признатися, так у голові після вчорашнього шумить…
— Ну, коли з метою лікування, то я не покину колегу у біді, — сміючись, погодився Гольдрінг.
— У такому разі прошу дозволу залишити вас на п'ять хвилин самого. Я лише збігаю до себе в кімнату.
Не чекаючи на відповідь Гольдрінга, гауптман Кубіс попрямував до дверей.
— Одну хвилинку! — зупинив його Гольдрінг. — Ви виходите, а секретні папери лишаєте на столі. Не краще сховати їх у сейф?
— Дурниці! — махнув рукою Кубіс. — Ви, лейтенанте, обізнані з не меншими таємницями, ніж я. До того ж, я розраховую на вашу скромність.
Автоматичний замок клацнув. Чути було, як віддаляються кроки Кубіса. Генріх глянув на папери, витяг сигарету, повільно розім'яв її і відійшов до вікна.
Коли за дверима почулися кроки, Гольдрінг навіть не озирнувся, ніби не чув їх.
— Пробачте, обіцяв повернутися за п'ять хвилин, а повернувся за сім! — ще в дверях перепросився гауптман. Він підійшов до сейфа, щільно закрив його і лише тоді витяг з одної кишені недопиту пляшку коньяку, а з другої дві пластмасові чарки і почав розливати коньяк.
— За програш, який обернувся для мене на виграш! — проголосив гауптман.
— В такому разі і за мій виграш! — в тон Кубісу сказав Генріх, піднімаючи чарку.
«Пройшов ще одну перевірку», — майнула радісна думка в голові Генріха.
АЛЬБОМ МАЙОРА ШУЛЬЦА
Вперше за багато днів прорвалися хмари, і сонце залило промінням землю. Користуючись з перерви, офіцери висипали на подвір'я штабу. Одні, мружачись від сонячного світла, вигрівалися на ґанку, інші невеличкими групами походжали по подвір'ю, про щось розмовляючи.
Чимала група зібралася і біля бліндажів, розташованих край дороги, навпроти входу до штабу. В цих бліндажах офіцери ховалися звичайно під час нальотів авіації. Але зараз їх зібрала тут не повітряна тривога, а своєрідні змагання з стрільби між кращими стрільцями штабу, Шульцом і Кокенмюллером.
За умовами змагання стрілець мусив відбити кулею шийки у пляшок, поставлених на відстані у тридцять метрів на земляному настилі бліндажа. У разі влучного попадання, він мав одержати від партнера дві пляшки коньяку або їхню вартість. Якщо кулі влучать не в шийку, а лише в пляшку, стріляючий мав сплатити партнерові одну пляшку коньяку, а якщо кулі не влучать у мішень зовсім — подвійний штраф: дві пляшки коньяку.
Першим стріляв Кокенмюллер. Взявши з рук єфрейтора великий пістолет, гауптман уважно оглянув його, підійшов до накресленої на землі смуги, напівповернувся до мішеней і старанно прицілився. Постріл! Стовпчик куряви знявся праворуч, трохи вище пляшки. Кокенмюллер прикусив губу і прицілився знову. На цей раз куля влучила в середину пляшки і розбила її. Третя куля так само лише розбила пляшку.
— Штрафу — чотири пляшки, виграшу — жодної! — сміючись, вигукнув офіцер, який виконував роль арбітра.
— Я відіграюсь на другому турі, — спокійно кинув Кокенмюллер, — бо тепер знаю, як цілити.
— Корисні вправи для офіцерів штабу! — почулося збоку.
Всі озирнулися. Начальник штабу генерал-майор Данієль і оберст Бертгольд підійшли до гурту.
Майор Шульц пояснив умови змагання.
— А ти, Гольдрінг, не береш участі в змаганні? — запитав Бертгольд, помітивши серед присутніх Генріха.
— На жаль, коли я підійшов, змагання вже почалися, гер оберст!
— О прошу, гер лейтенант, — це лише початок першого туру. До того ж я люблю вигравати, — спробував пожартувати Шульц.
— А ви певні, що виграєте, гер майор? — примруживши очі, спитав Генріх.
Майор Шульц самозадоволено посміхнувся і замість відповіді простягнув Генріху пістолет.
— Ні, тепер ваша черга, я стрілятиму після вас!
Майже не цілячись, майор Шульц вистрілив тричі підряд.
Одну пляшку було розбито, у другої зрізало шийку. Третя куля влучила близько пляшки, не зачепивши її.
— Непогано! — схвалив генерал Данієль.
— Вам стріляти, бароне! — запросив Шульц.
Гольдрінг витяг з кобури офіцерський маузер і став у позицію.
— Ви хочете стріляти з цієї хлопавки? — здивувався Кокенмюллер.
— А хіба правила це забороняють?
— Ні, але йду в заклад, що з маузера і за десять кроків у шийку пляшки не поцілиш, — настоював Кокенмюллер.
Кілька офіцерів його підтримало.
— Ви ставите себе в гірші умови, ніж інші учасники змагання, — кинув і генерал Данієль.
— Але офіцер, гер генерал, мусить володіти усякою зброєю якнайкраще! Я скорше програю майорові Шульцові десять пляшок за кожен постріл, ніж погоджуся стріляти з іншого пістолета.
— Ловлю вас на слові — десять пляшок за кожен постріл! — вигукнув Шульц.
Гольдрінг мовчки звів пістолет, один за одним пролунало три постріли. Першу пляшку було розбито, дві інших лишилися без шийок.
— Погано! — поморщився Гольдрінг, мов і не чув схвальних вигуків присутніх. — Поставте нові пляшки, — попрохав він єфрейтора.
Нові три постріли викликали щире захоплення: шийки трьох пляшок було зрізано, мов ножем.
