У другому роді весняних ігор ми бачимо фігуру руху покручену, як наприклад, в Кривому танці, в Романі-зіллі і в інших. У Кривому танці забивають в землю три кілки на три угли, беруться за руки в два ряди і крутяться поміж тими кілками. Такий рух, де нема ладу й кінця, як співають при Кривому танці, пригадує нерегулярний і неоднаковий рух хмар на небі, як вітер гонить їх то в один бік, то в другий, а часом і так, що спідні хмари йдуть в один бік, а верхні в другий. В Кривому танці дівчата співають про вінок; той вінок в'є дівчина і вішає у теремі (або в терені) на дереві, на золотому кілку, на шовковому шнурку. Дерево в теремі то мирове дерево серед світу з золотим верхом, з соколиним гніздом зверху, як воно описується в колядках; то хмари на небі з золотим сонцем зверху, з дощовими шнурками, а самий вінок то сонце, що висить на небі вище од хмар. У других весняних іграх з <48> покрученим рухом, як наприклад, у Шумі, співають, що мати якоїсь дівчини сплела ліс, сплела сито-решето, щоб дівчинине зілля зелене було; а в Дібрівоньці співають про дівчину Настечку, котра гасила палаючу діброву, носячи воду цебром та решетом. Сі образи ясно показують, що при іграх з поплутаним рухом співають пісні в честь богині Хмари, котра заплітає небо ніби лісами, плете з хмар сита й решета, точить воду з хмар ситом-решетом, то ллє, як з цебра, щоб на землі росло зелене зілля.[41] Саме слово Дібрівонька, як зветься гра, вже показує, що в веснянках славлять небесні діброви-хмари, де буває шум од вітру, а слово Кривий танець натякає на ті танцюристі міфічні образи богинь хмар, котрі в Індусів звались апсарасами. По цім усім прикметам можна сказати, що весняні ігри з поплутаним рухом колись грали для слави небесної німфи, богині Хмари.
Є ще весняні ігри, що стосуються разом до хмар і до весняного сонця, як наприклад, гра Володар і інші. У Володарі дівчата сплітають з рук тин і садовлять на тину хлопчика, співаючи про Володаря або Воротаря. Од якогось царя до Воротаря прийшли слуги, самі по коліна в болоті. І кричать під ворітьми, щоб він одчинив їм ворота. Слуги везуть дари: срібло, золото і ярі бджоли. Їм кажуть, що тих дарів мало, а вони обіцяють дати мале, мизинне гетьманське дитя все в сріблі, в золоті, вкрите чорним оксамитом; воно біле, в червоних <49> чоботях, сидить на золотому креселку, грається червоним яблучком, крає його золотим ножиком. В однім варіанті слуги додають молоду дівчину в сріблі, в золоті та в рутяному віночку.[42] Заплетені руки пригадують поплутані хмари, а міфічний хлопчик зовсім має аналогію з колядчаним княжевичем Іваном. Мале гетьманське дитя описується в веснянці достоту такими фарбами, як і в колядках та щедрівках Іван княжевич, котрий так само любить сидіти на золотому стільчику, і бувши дитям, грався і підкидався червоним яблучком. Те мізинне дитя або сонце, або сам бог Громовик в дитячому зрості, так як весною блискавка й грім і само сонце тільки що починає показувати свою молоду, сливе дитячу силу на небі. В тому, що дитя вкрите чорним оксамитом і має слуг, по коліна в болоті, ми бачимо, що сонце й блискавка затемняються весною чорними хмарами, котрі здалися народній фантазії чорним оксамитом і болотом. Слово Володар, може й взяте з історії, переіначене з слова Воротар, котре ближче до царя Ворота в колядках, аналогічних з веснянками. Їх аналогія дає право думати, що колядчаний цар Ворот змінився в веснянках на царя Воротаря. І Воротар і Ворот то царі якогось ворожого города, котрі держать у себе якесь ясне срібне та золоте божество. В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри.
Третя фігура руху в веснянках — у двох противних рядах або купах, як наприклад, в Жельмані, <50> в Шумі, в Прісі. З тих двох таборів і з пісень, де можна вловити неприятельські мотиви, ми бачимо, що якийсь ворожий дух розділяє дві лави. У Шумі дівчата лають хлопців за те, що вони не женяться. В Жельмані одна половина чіпляється з сватанням, а друга дає одкоша. В грі Виступень дівчата соваються одні до других з кулаками. В сьому третьому роді весняних ігор ми бачимо образ змагання і боротьби на небі темних зимових сил з світлими весняними.
В інших весняних іграх і веснянках поетично описується й виспівується вся весняна природа в своїх трьох царствах, виспівується кохання, що весною пробуджується виразніше в серці чоловіка. Так дівчата беруться за руки в довгий рядок і обкручуються кругом одної дівчини, що стоїть на одному місці, приказуючи: «ізбий, Боже, качана», показуючи як вбивається в головки капуста; то показують, як в'ються зелененькі огірочки, то співають про коренистий і головистий мак, про горошок, що в'ється в стручки. У веснянках і в іграх описуються пташки і звірі: перепілочка, горобчик, квочка з курчатами, зайчик, коза, ящур. Дівчата співають про кохання, граючи в мужа й жону. В весняних іграх знаходимо легеньке натякання на фаллюса в грі Тикало, де одна дівчина кидає тихенько паличку в пелену котрій-небудь дівчині, а друга дівчина повинна одгадувати. Весна була богинею найлюбішою, наймилішою найбільше для дівчат та хлопців, як теплий час гулянок надворі і поетичний час кохання. <51>
Купайло
Давній язичеський празник Купайла народ переніс тепер на празник Івана Хрестителя (проти 23. Червця), може тим, що саме слово хреститель підходить до слова Купайло, як слово хрестити підходить до слова купати. Само слово Купайло вийшло певно од того, що ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в чудову її силу, як і тепер у Великоросії купаються в ополонках на Водохрещу, віруючи у велику чудотворну силу води.
Ніч на Купайла дуже значна для українського народу. В той час сила сонця й тепла розвивається до найбільшої міри. Ростюча й плодюча сила землі доходить до найвищого ступеня. Хліб починає спіти, трава й всяке зілля стоїть в цвіту. Земля пишно убрана зеленим листом; ніде не видно жовтого листочка. Вода в річках ще не висихає од літньої жари. В купальську ніч діються на землі й на небі великі чуда. В лісі цвіте папороть, як огнева іскра; цвіт папороті стережуть чорти, відьми, вовкулаки і всяка нечиста сила. Лихі люди в той час роблять на полі закрутки з хліба. В ту ніч відьми ходять доїти корови. Селяни кладуть на вікна кропиву, а в хлівах осичину, щоб оборонитись од відьом і всякої нечистої сили. Щоб молоко не дісталось відьмам, хазяйки злучають на ніч телят з коровами. В той день ходять по землі русалки, і <52> дівчата цілий день носять під пахвами полин, щоб не причепились русалки. Дівчата йдуть в поле збирати всяке зілля, в'ють з нього вінки й ворожать про свого милого. Одну дівчину садовлять у лісі в яму, зав'язують їй очі і дають в руки вінки з свіжого й сухого зілля. Та дівчина зветься Купайло. Побравшись за руки, дівчата ходять кругом неї і співають пісень. Кому Купайло дасть вінок з свіжого зілля, та дівчина буде щаслива в парі, а кому дістанеться сухий вінок, та буде нещаслива; кого ж Купайло піймає, та дівчина не вийде того року заміж. В купальську ніч дерево переходить з одного місця на друге, говорить шелестом листу. Всі звірі й зілля розмовляють між собою. Усяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили, і знахарі зривають його для чарів. Страшна сліпа змія мідяниця розкриває очі, нападає на людей і пробиває їх наскрізь. Такі чуда й дива діються в купальську ніч!
Празник Купайла на Україні справляють з такою обставою, в котрій вповні додержався до нашого часу давній язичеський обряд. На Купайла дівчата й хлопці роблять куклу з віників, з соломи, кропиви й шипшини, а найчастіше з чорнокленка; її вбирають в квітки, в стрічки, в вінок і ставлять над водою. Та кукла зветься Мареною. Потім роблять другу куклу з соломи, вбирають у вінок, в сорочку, плахту й намисто і ставлять рядом з Мареною. Друга кукла зветься Купайло. Часто беруть гільце з чорнокленка, обвішують його вінками, стрічками і те гільце звуть Мареною. Під тим гільцем ставлять куклу Купайла. Перед Мареною й Купайлом ставлять стіл з горілкою й закускою, розкладають огонь, <53> і дівчата й хлопці, побравшись за руки, скакають через огонь і співають купальських пісень. Тим часом хлопці закрадаються, однімають Марену, розривають і розкидають її або топлять у воді. Дівчата не сердяться на них і знов роблять другу Марену, докоряючи парубкам, що вони вкрали не любу Марену, а ту, що дівчата навмисне виставили, щоб піддурити хлопців. Після того дівчата розламують Марену, беруть по гіллячці додому і кидають на грядку в огірки, бо кажуть, що од того лучче ростуть огірки. Після всього Марену кидають у воду, а з нею часом топлять у воді й Купайла.
Ні один народний обряд не переносить нас у таку давню старовину, як обряд Купайла. В обряді Купайла додержалась до нашого часу ціла язичеська служба богам. Перед нами стоять два ідоли: Купайло й Марена; перед ідолами стоїть стіл з жертвами, коло стола святий огонь; кругом огню дівчата й хлопці
