ввечері його чекають ще три передвиборчі зустрічі і часу в нього обмаль.
— А ви не боїтеся повертатись пізно додому? — запитав його Авакум.— На вас можуть напасти фашистські молодчики.
П'єтро Фальконе всміхнувся.
— Відпадає! — похитав він головою.— Наша робітнича міліція цілодобово на посту. Десять чоловік чергують у кондитерській навпроти. На сходах розставлені чотири пари охоронців, готових дати відсіч. А до нашого квартального клубу звідси всього сто кроків!
— Будемо сподіватися, що цих заходів досить! — сказав Авакум, проте всміхнувся досить пепевно. Потім подивився в очі П'єтро Фальконе і знов усміхнувся. Цього разу загадково й хитро, навіть трохи визивно.— Знаєте,— сказав він,— я хотів розповісти вам, між іншим, деякі подробиці того, про що я писав вам. Мова про фракійські малюнки IV століття до нашої ери, пригадуєте? Тепер можу твердити напевно, що деякими елементами ці малюнки на диво нагадують тогочасні етруські.
— Леле! — сплеснув руками П'єтро Фальконе.— Ви, товаришу, знову заінтригували мене. Фракійські малюнки дуже нагадують етруські! Уявляєте, що може вийти з цього? Переворот в усталених поглядах на історію античного світу, виверження вулкана в самому центрі Рима!
— Ми повинні зробити з вами грунтовний аналіз кожного малюнка, елемент за елементом,— мовив Авакум.
— Легко сказати! — у відчаї похитав головою Фальконе.— А чи уявляєте ви собі, що це означає? Яке море роботи чекає нас?
Він сердито махнув рукою і, не дочекавшись відповіді, побіг до шаф і притьмом почав знімати з полиць різні грубі книги, ще грубші теки та альбоми.
— Це треба переглянути! — казав він щоразу, кидаючи на стіл каталог на тисячу сторінок або альбом з двома тисячами фотографій.
Книжкова купа росла, мало не сягаючи стелі.
— Ми переглянемо все це аркуш за аркушем! — неначе погрожував комусь Фальконе.— Що ви скажете, друже Роберто?
— Я? — здригнувся Роберто Тоцці.— Прошу вас, синьйоре Фальконе, здається мені, ви знаєте, що я фахівець із середньовічного мистецтва!
— Тоді ви відповідатимете за викрадення «Данаї». Я казав вам свого часу, Роберто, що з вашим середньовіччям ви нікуди не дійдете. Тобто дійдете до лави підсудних або до черги безробітних!
— В ті часи не крали! — зітхнув Роберто Тоцці. В його зітханні відчувався сум за минулим.
— Не впадайте у відчай! — втішив його Фальконе.— Якщо мене оберуть мером, я запропоную римським робітникам і студентам чергувати ночами біля галерей і музеїв. Уявляєте собі? Вони і танцюватимуть, і охоронятимуть національні святощі від гангстерів! Вірте в майбутнє, друже! — Він подивився на Авакума.— Приступімо до роботи?
— Боюсь, якщо приступимо, ви спізнитесь на свої передвиборчі зустрічі! — усміхнувся Авакум.
— Є гака небезпека,— сумно похитав головою Фальконе. Подумавши, він додав: — Тоді розпочинайте самі!
— А може, завтра? — спитав Авакум.
— Однаково я буду зайнятий! — відповів Фальконе.— Завтра в мене засідання в Центральному Комітеті, отже, доведеться вам працювати самому.
— В такому разі,— сказав Авакум,— я доберу матеріали, а коли ви повернетесь, ми дослідимо їх разом.
— Чудова думка! — зрадів Фальконе.— Крім того, завтра прийде сюди моя економка, отже, ви не будете зовсім самі. Вона приготує вам каву. Тільки сажотруси можуть перешкодити вам, але не більш як на п'ятдесят хвилин.
— Профілактика коминів? — усміхнувся Авакум.
— Еге ж,— кинув Фальконе.— Завтра наша черга. Якщо я кандидат у мери, доводиться дотримуватися зразкового порядку, нічого не вдієш!
— Авжеж! — погодився Авакум.— Якось витерпимо! Адже кажуть, що сажотруси приносять щастя.
— В народі є таке повір'я,— засміявся Фальконе.— Вчора перший секретар міського комітету, виходячи вранці з дому, зустрів цілий гурт сажотрусів.
— Це зветься призвісткою,— весело сказав Авакум.— Ми дозволимо собі з синьйором Роберто Тоцці випити заздалегідь за вашу перемогу.
По дорозі до п'яцца Навона Авакум завернув до найближчого поштового відділення і попросив Роберто Тоцці зачекати його кілька хвилин. Коли вийшов звідти, вираз його обличчя став холодний і непроникний, тільки в глибині очей поблискували лукаві вогники.
Біля входу в Боргезе вони зустріли Чіголу. Авакум підняв комір макінтоша, насунув на очі крислатого капелюха і демонстративно відійшов убік. Інспектор сказав Роберто Тоцці, що має намір закінчити допит ще цього вечора. Він був у поганому настрої і мав досить змарнілий вигляд.
Сіяв дощ, біля трьох фонтанів було безлюдно і холодно.
— Тепер прошу вас про дві речі,— сказав Авакум Роберто Тоцці, нахилившись над ним.— Передусім скажете по секрету Чіголі, що з вами щойно розмовляла людина, яка назвалася посланцем від групи «Троянда вітрів». Здогадуєтесь, про яку групу йдеться, чи не так? Про ту, що відповідальна за вбивство Енріко Ченчі. Ви скажете Чіголі таке: посланець «Троянди вітрів» запевняє Чіголу, що «Троянда вітрів» поверне вкрадену «Данаю» завтра до обіду. Але щоб операція повернення пройшла успішно, «Троянда вітрів» вимагає від Чіголи повідомити прилюдно, що слідство закінчиться в Боргезе завтра вранці, о десятій годині. Друге: «Троянда вітрів» вимагає від Чіголи забратися з галереї раніше, тобто щоб усі вийшли не о десятій годині, а о дев'ятій! Це дуже важливо, знов повторюю: всім вийти з Боргезе не о десятій, як вважатиметься офіційно, а о дев'ятій годині, про що знатимете тільки ви двоє. Ясно?
Тихо й сумно мрячив дощ, біля фонтанів було так само безлюдно.
— Тепер запам'ятайте найголовніше,— сказав Авакум.— Це найважливіше, від його виконання залежить, чи повернеться «Даная» на своє місце в Боргезе, тому вимагаю, щоб ви обернулися весь на слух.— Він огледівся.— Ви слухаєте мене уважно?
Роберто Тоцці не встиг сказати «так», бо голос його урвався, і він тільки кивнув головою.
Другого дня, в суботу, об одинадцятій годині Чезаре Савеллі влетів у кабінет Чіголи з виглядом людини, яка тримає в своїх руках долю Рима. Безмежно схвильований, він повідомив інспектора, що йому щойно подзвонив чоловік, який на власні очі бачив викрадену «Данаю» в квартирі П'єтро Фальконе. Чігола, який не забув про свою вчорашню таємну розмову з Роберто Тоцці, подумав, що дзвонили від «Троянди вітрів», і дуже зрадів. Без цієї рятівної спілки він нагадував би людину, яка борсається в густому й безпросвітному тумані;
П'ятнадцять хвилин перегодом група інспекторів на чолі із Савеллі та Чіголою, супроводжувана свідком, зробила обшук у домі Фальконе.
Отак закінчилася передостання дія цієї драми.
Урядові газети й орган «Італійського соціального руху», які доти з великим ентузіазмом стежили за слідством проти Лівіо Перетті та Луїзи Ченчі, раптом замовкли, неначе «Даная» ніколи й не зникала з музею. Але хто ж порішив Чівет-ту й Пінеллі? Хто залишив уночі проти четверга двері службового входу до Боргезе відчиненими? І де була схована «Даная» ці два дні?
Того дощового вечора Авакум і Роберто Тоцці тихо розмовляли в одній скромній таверні, поблизу старої Аппійо— вої дороги, яка давно втратила свою славу. Розмовляючи, вони раз по раз поглядали на вулицю, чи не ждали когось.
— Я зовсім не розуміюся на криміналістиці,— казав Авакум Роберто Тоцці тим інтимним тоном, яким можна говорити тільки в таверні і за пляшкою торішнього вина.— Я навіть обманув вас того вечора, коли натякнув, що маю приятеля, буцімто великого детектива! Немає в мене такого приятеля, дорогий друже! Я вигадав його, щоб примусити вас довіритись мені. Ви були тоді в такому тяжкому становищі, що повірили брехні. Пригнічена людина схильна сприймати будь-яку брехню, аби тільки вона вказувала їй шлях з безвиході, в яку вона потрапила. Ви були у великій скруті, друже, і тому повірили моїй брехні про великого детектива. Інакше ви не дали б мені архітектурно-інженерних планів Боргезе, хоч ми колеги і нас лучить
