годиною сьогоднішнього ранку. Прошу, скажіть, хто з ваших служителів був у приміщенні в цей час?
— Господи! — знову зблід Роберто Тоцці.— Невже ви, синьйоре, сумніваєтесь у наших служителях?
— Я тільки питаю, синьйоре, нічого більше! — усміхнувся своєю безживною усмішкою Чігола,— Тільки питаю! — повторив він.
— Ну, як питаєте, синьйоре, ми вам відповімо! — озвався Карло Колона, до якого повернулася втрачена самовпевненість.— Між шістнадцятою годиною вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку в галереї були, по-перше, обидва швейцари — Августіно і Лоренцо. Вони змінювалися що вісім годин. З шістнадцятої години до півночі чергував Августіно. А з півночі до восьмої ранку — швейцар Лоренцо. Зараз чергує Августіно. Це все про швейцарів. Уночі ми маємо двох охоронців, які теж змінюються що вісім годин. З четвертої дня до півночі чергував охоронець Марко Монтано. З півночі до восьмої години — Федеріго Нобіле. У нас працюють, але тільки вдень, ще двоє охоронців, одна касирка і один гардеробник. Денні охоронці, касирка і гардеробник приходять близько дев'ятої ранку і закінчують роботу після четвертої дня. Вони працюють у денній зміні і, як я зрозумів, вас не цікавлять. У години, що вас цікавлять, між шостою і восьмою ранку в приміщенні були чотири прибиральниці. їх зустрічав і випроваджував охоронець Федеріго Нобіле. Отже, синьйоре, якщо виключимо прибиральниць, у приміщенні чергували четверо: швейцар Августіно і охоронець Монтано — а четвертої дня до дванадцятої ночі; швейцар Лоренцо і охоронець Федеріго — з дванадцятої ночі до восьмої ранку; швейцар Августіно і охоронець Монтано — з восьмої до дев'ятої ранку.
— А може, хтось приходив знадвору? — спитав Чігола. Карло Колона якийсь час мовчав.
— Не знаю, чи можна це назвати «приходив»,— сказав, вагаючись, він.— Маю на увазі, синьйоре, племінницю Чезаре Савеллі. Оскільки вдома у них тісно, вона приходить інколи в його кабінет готуватися до занять. Вона студентка права, другий рік. Звуть її Луїза Ченчі.
— Ну й що ж? — спитав Чігола.
— Нічого,— відповів Карло Колона.— Вона прийшла вчора за кілька хвилин до шістнадцятої години, а коли пішла, це може сказати вам охоронець Марко Монтано.
— Де живе ця Луїза Ченчі? — спитав Чігола.
— Луїза Ченчі живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца [Майдан
Фелікс Чігола підняв трубку.
— Приведіть до мене негайно Луїзу Ченчі,— наказав він невидимому співробітникові.— Живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца Кавур.
Роберто Тоцці, який досі майже не брав участі в розмові, подивився насуплено на помічника. І твердим тоном, аж ніяк не відповідним його сумному виразові, сказав:
— Ти погана людина, Карло Колона! Навіщо вплутуєш дівчину в ці брудні справи? — Він обернувся до Чіголи і додав:— Вона серйозна дівчина, синьйоре інспекторе, виросла в небагатій, але шанованій родині.
Карло Колона демонстративно кахикнув, а Чігола прз-ставив пальця до лоба і промовив:
— Здається, я щось пригадую!.. Ченчі!.. Енріко Ченчі, звичайно!
— Енріко Ченчі — її батько,— поспішив пояснити йому Роберто Тоцці.— Дуже здібний журналіст і публіцист, убитий, на жаль, два роки тому ультраправими елементами.
— Енріко Ченчі був завзятий комуніст,— з серцем озвався Карло Колона.
— Так, так, я згадав!— промовив з явним задоволенням Чігола. І вигукнув з хлоп'ячим ентузіазмом: — Я пам'ятаю, синьйори, десь із п'ятдесят жертв різних убивств,— знаю їхні прізвища в алфавітному порядку.
Після цієї скороминучої радості він знову поринув у свої турботи. А турботи були незвичайні, бо далеко не кожна крадіжка знаменитих картин збігалася з виборами нового мера Рима.
Після вступних розмов Фелікс Чігола забажав оглянути галерею.
Ми опишемо тільки, як розташовані приміщення галереї, що ж до безсмертних картин і скульптур великих митців Ренесансу, то читач знайде і їхній опис, і їхні репродукції в десятках книг, присвячених цьому винятково цікавому і плідному періодові культурної історії людства. Та мені й незручно висловлювати своє дилетантське судження про речі, на яких я не дуже розуміюся. Свого часу один художник добре сказав: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не втручайся!»
Отже, зовнішні парадні сходи ведуть на помісток з павільйоном та гардеробом ліворуч і з масивними дубовими дверима до кімнати швейцарів — праворуч. На шість сходинок вище — двоє обертових дверей. Вони ведуть до вестибюля, вимощеного мармуровими плитами і оздобленого колонадою. В глибині вестибюля два входи: лівий — в обидві експозиційні зали, а правий — у коридор до кімнат адміністрації. Перша кімната — це парадний кабінет директора Роберто Тоцці. Друга кімната — помічника, Карло Колони, а третя, найближча до службового входу, править за кабінет начальника охорони Чезаре Савеллі. Запам'ятайте добре, що саме ця кімната найближча до службового входу. Навпроти службового входу стоїть лава. Далі — приміщення, де прибиральниці тримають своє причандалля, ще далі — туалетні, чоловіча й жіноча.
Тепер вернімося знову до вестибюля з мармуровими колонами. Широкі біломармурозі сходи ведуть угору. Через десять сходинок вони розходяться ліворуч і праворуч. На місці, де вони розходяться, є помісток, прикрашений двома дорійськими колонами. Тут під стіною поставлено низеньку Кушетку з позолоченими ніжками.
Сходи ведуть до експозиційних зал. Одна зала ліворуч, друга праворуч. Запам'ятайте ще одну річ: у глибині правої зали є двері. Через них виходять у коридор, там дерев'яні сходи на горище. Воно служить складом картин, рам, постаментів, прожекторів тощо. Це величезне приміщення, лабіринт з верстатами для роботи і круглими віконцями, наче ілюмінатори, крізь які видно частину п'яцца Навона з скульптурною групою Центрального фонтана.
У чотирьох просторих експозиційних залах розміщено близько двохсот картин. Серед них твори Рафаеля, Тіціана, Веронезе, Корреджо — геніїв Чінквеченто, картини митців раннього барокко, серед яких зіркою є, звичайно, Караваджо. Але насамперед нас цікавить «Даная» Корреджо. Вона виставлена у верхній правій залі, праворуч «Трьох грацій» Тіціана, які висять посередині. В той час, про який ми розповідаємо, навпроти картини можна було побачити мольберт, непоказний і пошарпаний, на якому Лівіо Перетті примістив полотно, щоб малювати «Данаю». Мольберт, палітра, скринька з фарбами, сам Лівіо Перетті у приношеному оксамитовому костюмі, який давно втратив свій колір,— все це якось не пасувало до того урочистого блиску, який випромінювали картини, особливо «Кошик з фруктами» Караваджо.
Отож Фелікс Чігола зайшов до зали, супроводжуваний помічником Карло Колоною. У масивній рамі «Данаї» було полотно Перетті. Копія ще не була закінчена, амур, який стягував покривало Данаї, був позначений лише контурами, сама царівна ще не мала волосся, на місці пишних персів видніли порожні кола. І все ж той, хто розумівся на малярстві, помітив би, що копія обіцяла стати гарною, молодик неначе відчув чари, породжені контрастом між світлом і тінню. Так чи інак, але враження, яке викликало це полотно поряд з Тіціаном та Веронезе, було приголомшливе.
Фелікс Чігола не зупинився перед жодною картиною, не глянув на жодне полотно, він, здавалось, проходив повз рами, де нічого не було. Він цікавився розташуванням залів, туалетними, коридорами, сходами. Коли дійшов до «Данаї», експерти саме знімали відбитки слідів на підлозі і пальців на рамі. Побачивши полотно Перетті, Чігола вперше всміхнувся. «Жартівник!»—сказав він, маючи на увазі злочинця.
Він обійшов мансардне приміщення, подивився на віа дель Корсо крізь одне з віконець і зітхнув. Час летів, як на крилах. До виборів лишались лічені години...
Коли він повернувся до директорського кабінету, Робер-то Тоцці мовчки подав йому щойно, прийняту радіотеле-фонограму з центру. Повідомлялося, що Чезаре Савеллі вчора прибув до Санта-Ани о чотирнадцятій тридцять і зупинився в готелі «Республіка». Цього ранку він виїхав назад у Рим поїздом. Чігола прочитав уголос повідомлення і задоволено кивнув.
— Чим менше запідозрених, тим краще для слідства! — пояснив він.— Ваш Чезаре Савеллі має тверде алібі, його встановила поліція Санта-Ани, отже, він поза грою. Але всі інші пройдуть слідство на загальних підставах!
