Чорноморському узбережжі. Він навів довідки й дізнався, що Чезаре Савеллі вже не працює у розвідці. Проте йому однаково слід було негайно залитити дім Вітторії Ченчі, хоч Чезаре Савеллі не подавав знаку, що впізнав його.
Доводжу до відома читачів, що Авакум прибув до Італії з власної ініціативи й власним коштом для роботи над книгою і щоб відпочити. Він не представляв нікого, крім самого себе, і не мав жодного завдання. І все ж хоч би з огляду на власну безпеку, він не повинен би залишатися у квартирі синьйори Вітторії Ченчі. Треба було переїхати в інше місце. Рим такий великий! А найкраще було б йому виїхати на його улюблений південь. Для книги, яку він готував, знайшовся б чудовий матеріал на Тарантському узбережжі і в Калабрії,
Він це знав, але не хапався залишити Рим. Ба він навіть не виїхав з квартири на віа Кола ді Ріенцо. З цієї симпатичної вулиці до п'яцца Дель Пополо так близько, а по набережній так приємно було прогулюватися вечорами з Вітторіею чи з Луїзою Ченчі. А інколи з обома. По набережній ходять автобуси аж до пагорба Джаніколо. Це зручність, якою ні в якому разі не можна нехтувати.
Того дня, 26 жовтня, в четвер, коли головний інспектор кримінальної поліції Фелікс Чігола прибув до Боргезе для розшуку викрадача «Данаї», на віа Кола ді Ріенцо, в квартирі Вітторії Ченчі, Авакум закінчував свій ранковий туалет. Крім нього, в квартирі не було нікого. Луїза побігла до книгарень шукати якийсь підручник, тільки ангорський кіт П'єро мляво тинявся з кімнати в кімнату, час від часу поглядаючи своїми бурштиново-зеленкуватими очима на Авакума.
Поправивши ще раз перед величезним дзеркалом вузол краватки, Авакум роздумував, що зняти з вішалки — демісезонне пальто а чи макінтош, як раптом почув, що хтось тихо наближається до зовнішніх дверей і ще тихіше, але певно встромляє ключ у замок. У Авакума по спині пробіг дрож. Він кинувся до порога, крутнув замок і одним махом широко розчинив двері. Це був певний спосіб застукати негідника зненацька ще до того, як він вийме зброю, а з беззбройною людиною Авакум чудово знав, як упоратися.
Біля дверей стояв Чезаре Савеллі, прикро вражений, з недобрим поглядом сірих очей. Він був такий високий і плечистий, що затуляв своєю спиною всю сходову клітку.
— Ви дуже чемний, синьйоре, але допомагати мені не було потреби! — мовив холодно Савеллі.
— Звичка! — усміхнувся Авакум.
Він відступив, даючи дорогу Сатзеллі. Після вбивства Енріко Ченчі Савеллі жив три місяці на квартирі своєї сестри, а коли повернувся до власної квартири, забув віддати їй ключ. Цей забутий ключ давав йому привід інколи заходити в її дім.
Савеллі зняв плащ і повільно повісив його на вішалку, важко сопучи і кривлячись, неначе у нього болів зуб. Він І був неголений, його широке обличчя здавалося потемнілим і втомленим.
— Повертаюся з Санта-Ани,— сказав він, і обличчя його стало ще сумнішим. Оглянувши насуплено квартиранта своєї сестри, він різко спитав: — Луїза тут?
Авакум мовчки кивнув головою на двері, й Савеллі, зрозумівши, що племінниця вийшла, мовив м'якше:
— Як ітимете з дому, замкніть двері. Я тут викупаюсь, бо моя колонка зіпсувалася і немає теплої води.— Він попрямував до кімнати Вітторії і, перш ніж відчинити двері, гукнув: — Сподіваюсь, моє голярське приладдя на місці?
— Мабуть,— відказав Авакум. І подумав про себе: «Ах, якби ти тоді не вислизнув з моїх рук!» І зітхнув. Не було б пізно й тепер, але нема за що, відсутній привід. Та й не належало це до його планів, він приїхав в Італію не для того, щоб узяти реванш.
Авакум знизав плечима з досадою і пішов до своєї кімнати. Йому не хотілося виходити. Спинився перед вікном, задивився на оголені крони дерев, які чорніли на тому боці вулиці, і йому стало ще прикріше. В Італії теж часом псується настрій!
Дивлячись на вулицю, здригнувся — позаду рипнули двері. Але зараз же заспокоївся,— це П'єро відчинив їх. Метикуватий кіт скакав на ручку, чіплявся за неї лапами і відчиняв двері сам. Зачиняючи двері, Авакум подивився на кімнату Вітторії і здивувався — і там відчинено. Негідник, мабуть, побував уже в неї.
Авакум вийшов у хол, щоб зачинити двері. Поки він ішов до кімнати Вітторії, до нього долинув шум з ванної. «Пустив кран на всю силу, хоче якнайшвидше прогнати втому!» — подумав Авакум. По темних колах під очима Савеллі він зрозумів, що той не спав цілу ніч.
Підійшовши до прочинених дверей, Авакум не міг стримати професійної цікавості й зазирнув усередину. Відзначив у думці, шо Чезаре Савеллі недбало кинув свій одяг на диван. Цей диван стояв біля самих дверей, лише на півкроку вбік, отже Авакум міг. добре розгледіти все, що було на ньому і біля нього, не переступаючи порога і не випинаючи шиї. Зверху Савеллі шпурнув піджак, а під ним, поясом униз, висіли його штани. На килимі валявся різний дріб'язок, що, мабуть, випав зі штанів: залізничний квиток, кишеньковий пружинний ніж, портсигар і дві монети. Вражало його взуття — не фасоном, фасон був модний, стандартний. Впадала в очі грязюка, густа і ще не засохла як слід, налипла між підборами та підметкою.
Душ у ванній кімнаті працював на повну силу. Авакум повернувся, і його погляд зупинився на кинутому піджаку. Увагу привернула темна пляма на самому краю правого рукава. Її походження могло бути невинним, звичайно, але постать Савеллі, натовського розвідника в минулому і теперішнього організатора банд з «соціального руху» [Італійський соціальний рух — Національні праві сили — неофашистська партія, заснована 1947 року], кидала тінь на все. Може, це пляма від автомобільного мастила, а може, й пляма крові. Авакум вийняв носовичок, послинив один кінець і потер ним замащений край рукава.
Хочу відразу застерегти читача: хай не думає, що Авакумом володіла маніакальна пристрасть усе обстежувати і розвідувати. Воронь боже! Всі, хто знайомий з його діяльністю, мабуть, знають, що він ставав мисливцем, справжнім, у повному розумінні, тільки коли вчував здобич. У той момент, до якого ми дійшли у своїй розповіді, він ще не встиг нічого вчути. Він тільки виявляв цікавість, а цікавість до речей Савеллі легко пояснити, зважаючи на постать самого Савеллі. Крім того, існував ще один чинник: інстинкт самозбереження. Савеллі не з тих, хто завагається перерізати горлянку або послати кулю в потилицю. Авакум мав підстави чекати і того, й іншого, і це посилювало його особливий інтерес до цієї людини.
Повернувшись до своєї кімнати, щоб удати з себе заклопотаного, він натиснув кнопку радіоприймача. Була дванадцята година десять хвилин. За звичкою попрямував до вікна, і навдзогін йому залунав голос диктора, що читав надзвичайне повідомлення:
«Цієї ночі у філіалі Боргезе було вчинено зухвалу крадіжку. Викрадено картину «Даная» Корреджо. Експерти оцінюють її у суму понад чотириста тисяч доларів. Затримано художника — члена Італійської комуністичної партії і кількох службовців галереї. Слідство провадиться під особистим контролем міністра внутрішніх справ».
Авакума наче вдарило по голові обухом. Картини викрадали й раніше, але такі галереї, як Боргезе, досі не грабували. Звістка про цю зухвалу крадіжку прокотиться по всій Італії. І кожен італієць обуриться, почувши її. Адже витвори мистецтва — то предмет національної гордості. Не слід забувати й того, що за три дні вибори, які матимуть велике політичне значення. Отже, викрадення «Данаї» — не випадковість, а політична провокація. Проти кого? В надзвичайному повідомленні було зазначено, що затриманий художник є член комуністичної партії. Мабуть, цей натяк перетвориться на звинувачення. Авакум знав чудово, що в подібних випадках органи правосуддя й офіційні засоби інформації дружно виконують свій антикомуністичний хорал.
У нього промайнула думка, що ініціатором провокації навряд чи міг бути уряд. Ні, він не плекав ніяких ілюзій щодо моральних принципів людей, які правили Італією, просто знав, що урядова коаліція до смерті боїться можливого ефекту — відповіді-бумеранга. Найвірогідніше, думав Авакум, провокацію організували певні урядові кола, які мають тісні зв'язки,— таємні, звичайно,— з італійським «соціальним рухом», тобто з італійськими екстремістами.
А коли так, робив висновок Авакум, ні в якому разі не можна виключити з гри відомого діяча «соціального руху» Чезаре Савеллі, тим паче що він водночас і начальник охорони Боргезе. А якщо він учасник цієї гри, підсумував Авакум, то чи його екскурсія до Санта-Ани не є спробою забезпечити собі алібі й довести, що він поза грою?
Існувало і третє припущення — що затриманому художникові, члену комуністичної партії, провокатори, які пролізли до партії, запропонували викрасти картину... Навіть і в такому разі (хай бог милує, думав Авакум)
