ПЕРЕХИТРИВ

«Як на те пішло, то ця праця не варта виїденого яйця, - міркував Гарнішевський, прочитавши товстелезний рукопис дисертації. - Однак хто ж автор? Неспроста її вручив мені сам ректор: «Прочитайте, - каже, - Ростиславе Платоновичу, і скажіть своє авторитетне слово».

«Думай, чоловіче, думай! - нагадує Обережність. - У довбні два кінці. Тож дивись, аби другим і тебе не огріли!»

«Ви лиш послухайте, що верзе ця Обережність! - обурилася Легковажність. - Бий і не оглядайся!»

«Згадай і про мене, - нагадала Чесність. - Пам'ятаєш, як колись у молодості фортеці брали?»

- Брати брали, - наморщив лоба Гарнішевський, - та не пригадую, щоб за це мене хвалили.

«Правильно міркуєш, - кивнула йому Кар'єра. - Один необережний крок- і вимріяне тобою вакантне місце на кафедрі летить шкереберть».

- Завдав мені клопоту ректор, - учений занурив п'ятірню у буйну шевелюру. - Як не верти, а це таки праця одного із ректорових друзів! Якби це не так, хіба він ні з того ні з сього запропонував би мені її прорецензувати? - І Гарнішевський замість «Довбні» потягся за «Кадилом».

«...Я вражений глибиною авторського мислення, актуальністю поставлених проблем у майбутньому нашої педагогіки, - курився фіміам з «Кадила». - В особі дисертанта маємо неабиякий талант...»

- То яка ж ваша оцінка? - з усмішкою поспитався ректор, коли Гарнішевський вручив прорецензовану працю.

- Оригінальнішої праці мені давно не доводилося читати! - випалив не задумуючись.

- Що ж, якщо ваша оцінка така висока, доведеться призначити на вакантну посаду товариша Марченка.

Вдома кандидат філологічних наук Ростислав Платонович Гарнішевський вщент потрощив «Довбнею» своє «Кадило». Марченка, як науковця, він не визнавав ніколи.

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНА ОСОБА

Правду кажучи, я давненько прагнув зустрітися з Мирославом Цимбалом, бо всі про нього розповідали, що це вельми начитаний і ерудований чоловік.

- І не наважуйтеся встрявати з ним у розумну розмову, - попереджали мене одні. - Зажене в глухий кут, що й не виберетеся!

- Мабуть, немає такої книжки, щоб він не читав, - говорили інші. - Словом, енциклопедична особа.

І ось доля звела мене з Цимбалом за таких обставин: мені конче треба було здати квитки, бо на цей сеанс нам з дружиною не випадало йти. Підійшов до каси, аж назустріч моя колишня однокурсниця Катруся. Вони з чоловіком зібралися в кіно, та не дістали квитків. Я запропонував свої - та зраділа і заходилася знайомити мене.

- Це мій чоловік, - представила високого блондина з трохи пихатим виглядом.

- Мирослав Цимбал, - простягнув той руку.

- Живемо в одному місті, а не зустрічаємось, - защебетала Катруся. - Хоч би завітав колись.

Я скоса позирав на Мирослава. Було видно, що він нудився - весь його вигляд ніби говорив: «Які. ви приземлені та буденні, товаришочки!»

Більше поговорити з Катрусею не вдалося - дзвінок сповістив про початок сеансу. І ми розпрощалися.

Ближче з Цимбалом я познайомився після бурхливого штурму квиткової каси: я сидів у вагоні й обмацував свої пом'яті в черзі боки, аж це чую:

- Добрий вечір!

Оглядаюся. - Цимбал. Підсів до мене.

- І ви, - питає, - були в Чернівцях?.. Ото шкода, що не зустрілись там: походили б разом, порозмовляли. Та не біда, якраз нині маєте нагоду виконати свою обіцянку.

- Це ж яку?

- Ви ж обіцяли Катрусі завітати до нас.

А вже як приїхали і я став прощатися, він майже силоміць потягнув мене до себе, приговорюючи:

- І не думайте відмовлятися. Не провідати нас - образа з вашого боку!

Поки вони з Катрусею поралися на кухні, я взявся оглядати їхню бібліотеку. Була вона невеличка: кілька книг із класики, довідники, підручники з медицини, журнали «Здоровье». Розгорнув одну книжку і з несподіванки мало не впав - між сторінками лежала новісінька кредитка вартістю в п'ятдесят карбованців.

«Од гріха подалі», - міркую собі й беру іншу книгу. Але там знову гроші. Третю - і там таке ж.

Аж тут Катруся заходить. Я не втерпів:

- Слухай, що в тебе за дивні порядки - яку книжку не розгорнеш, всюди гроші?

- Тс-с-с, - поклала вона пальця на вуста. - Признаюсь тобі по секрету: де б я їх не заховала, всюди, ірод, знайде. Але я виробила надійний спосіб - кладу в книжки і маю спокій!

«КАДРА ЩО НАДА...»

Третьокласники допитливими оченятами стежать за вчителькою. Вона вітає дітей з новим навчальним роком. А згодом каже:

- Наш сьогоднішній урок розпочнемо письмовим твором: «Мої канікули». Кожний з вас повинен написати, як він відпочивав під час канікул і що йому найбільше сподобалося. Зрозуміло?

- Зрозумі-і-іло! - дружно відповів клас.

- У такому разі розпочинайте: пишіть уважно і старанно - це буде ваша перша оцінка в цьому році.

У класі запанувала така тиша, що було чути, як скриплять пера. Минуло хвилин двадцять - учителька помічає, що чорнявенький хлопчина крутиться на всі боки та все на неї поглядає. Вона підходить до учня:

- Щось не зрозуміло, Валерику?

- Я вже написав.

- Так швидко?

- А що там багато розводити, - хизується хлопчина.

- Здавай роботу і погуляй надворі.

Валерик виходить з класу, а вчителька розгортає його зошит:

«На канікулах, - пише Валерик, - відпочивав зі своїми. Мій тато інженером на заводі вкалує, а мама - інспектор ОблВОНО, Едик заварачує ділами на кафедрі в Інфізику, сестра Наташа в аспірантурі. Сестра хароша, і мама завжди каже, що у неї все попереду. Цього року ми всім кодлом змоталися до Сохумі. Море там кайфове. На пляжі до нас відразу пришвартувалися чувак Родя і футболіст Артур. Футболіст усе біля сеструхи крутиться. Прийде ввечері і каже: «Пірнай, старуха, в плаття і дуємо в ресторан!» Чувак Родя усе біля неї милодії на гітаре наярує... Мама хтіла, аби Наташа з Родею була. Як на мене, то Артур кадра - що нада... Я й сам мрію стати футболістом. Пацани вже тепер кличуть мене Пеле, бо до такої шикарної обводки мнячом, як моя, їм ще кашу гамати нада... А вопще канікули були кайфові...»

Рука вчительки стиснулася у кулак так, що, здавалося, олівець зараз хрусне. Враз він енергійно забігав по написаному, підкреслюючи рясні помилки та неправильно вжиті слова. Зупинився лиш навпроти виразу: «Мама - інспектор ОблВОНО». Через хвилину вагання вчителька взялася за гумку й почала витирати сліди від олівця.

А вже згодом вивела під твором Валерика «чотири», щоправда, з великим мінусом.

Вы читаете Лукаві замашки
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату