- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?
- Кривий Степан?
- Еге! Охотник!
- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiію вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.
- Спасибi, бабусю!
- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.
- Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
- Та куди ж ви? Вже проїхали!
- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку i прямiсiнько в двiр.
- Драстуйте, Степане! як вас?..
- Iванович...
- Степане Iвановичу! Це ви охотник?
- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...
- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?
- Нi, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буваі...
- А троі овець хто зарiзав?
- Троі? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...
- А телицi зад хто од'їв?
- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать... Хто ж це вже пiдкопуіться?!
- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!
- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони - 'зади од'їдають'? Хай знiмають, коли не вiрять!
Розтлумачуіте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюіться.
- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли... Не знаю тiльки кому - чи телицi, чи комусь iншому...
III
- Поїдьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзуімо, - каже Кiндрат Калистрато- вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв i там-таки і справжнiй мисливець, бо маі i прапорцi, i зможе зiбрати гучкiв-загонщикiв, i знаі, де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.
- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюімо!
Поїхали.
Кiндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiдаі про вовчу облаву.
-- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк залягаі на день у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'їдати телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже знаі, де вони і, бо прислухаіться до їхнього виття, а то й сам, виючи по-вовчому, викликаі їх на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони лежать. Коли це все вже вивчено, тодi призначаіться облава. З'їздяться мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягуіться шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять загонщики, запускаються, коли ість, собаки... Звiр пiде на охотникiв, убiк вiн не побiжить, бо боїться прапорцiв... От, значить, обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати... У лiсi тихо-тихо... Iнодi тiльки трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел...
Ви стоїте й 'прочiсуіте' зором свою територiю: де стежка, де галявина, - щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж знаіте, що й праворуч, i лiворуч на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на їхню територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум, гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiляі старшина загонщикiв... Не лiс там у загонщикiв, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямуі на вас. Отут уже держiться. Тут уже кожний трiск гiлки - то трiск усiх ваших нервiв. Падiння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мiнiмум стрибок жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайцiв i лисиць не стрiляіте. Боже борони! Найтяжчий злочин - стрiляти на вовчiй охотi в щось iнше, крiм вовка. I от, нарештi, iде вiн. Я його, товаришi, не тiльки на око впiзнаю, я його ходу за сто метрiв знаю, я чую його іством своїм усiм. I от - мiж кущами - мельк! - сiре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого пострiлу. А там iще - пострiл, там пострiл. А якась роззява то й не помiтить. А дехто, помiтивши вовка, - на грушу. Буваі й таке. А дехто й собаку, замiсть вовка, стукне. Буваі й таке. Наближаються гонщики:
- Скiльки взяли?
- Трьох!
- Скiльки пройшло?
- Два!
- Ех, ви! Як же це ви зiвнули?!
I от тодi на узлiссi оповiдання про колишнi облави...
- А тодi, пам'ятаю...
- А тодi...
- А раз...
Та що там говорити...
Кiндрат Калистратович аж упрiв, оповiдаючи про вовчу облаву. Очi йому блищать. Почервонiв увесь.
Слухачi зачарованi...
IV
Iдете, значить, ви на Попiвське.
Обабiч дороги, аж ген-ген - куди око дiстаі, закучерявилися зеленi вруна колгоспної озимої пшеницi.
А за зеленями, на пагорках, чорнiі, нiби воронове крило, колгоспна зяб...
Аж ось мчить з гори вiз. Кобильчина летить галопом. На возi стоїть громадянин, кашкет йому набакир, в лiвiй руцi вiжки, а в правiй - батiг, що загрозливо навис над кобильчиною:
- Н-н-н-о! Н-н-н-о!
- Куди летиш, дядьку?
- Вовк!
- Де?
- Отам, на горi, на пшеницi! Мишкуі! Н-н-но! Кiндрат Калистратович, як старий i досвiдчений убийвовк, резюмуі:
