Он воно що! Он хто прихистив її Василя — сироту нещасного? Мужа покинутого?! Орися… Може, вони давно у зв’язку? Бо чого б то Орися так нагло виживала її, найкращого в районі директора школи, з роботи і з міста?..
— А може, ти з ним поговорила б? Нащо йому той кінь з яйцями на старість? Та стара шльондра! Хай вертає до мами, та куплять собі хату десь на околиці… — став на бік тещі Микола. Але Марта у відповідь аж звереснула:
— Якого дідька ти вчепився в ту хату?! А жити за що будемо? Чи, може, ти нарешті на роботу підеш?!
— А може, ти підеш? — й собі підвищив голос зять.
— Куди?
— Підлоги мити в лікарню, чи санітаркою — за слабими доглядати, як твоя мама доглядала в Італії!
Сільва схопилася за серце. У спальні дочки почалася сварка, яку вона не бажала чути, водночас ті крики самі лізли у вуха.
— А може б я ще й в Італію поїхала, а ти тут за мої гроші блядував, як тато?! А не діждешся! І взагалі, вимітайся до дідька з мого двору, і з мого дому, бо ти до нього ані копійки не доклав, ані рук! Усе мій тато робив. І я! А ти не перетрудився! — кричала Марта.
— Це я — не перетрудився? І в тебе є совість таке казати?! Я коло цього маєтку кров’ю харкав, а ти мене виштурхуєш у плечі?! Та пішли ви всі з вашими грішми і маєтками! Я й без вас проживу! — кричав зять.
— То й іди!
За хвилину двері палацу розчахнулися з гуркотом і з них вилетів, на ходу одягаючись, розшарпаний, сколошканий зять, збіг східцями, брязнув хвірткою і потупотів тротуаром в невідомому напрямку. Стало тихо.
На терасу вийшла Марта в одній нічній сорочці. Зіпершись на балюстраду, довго дивилась в землю, потім перевела погляд на небо, ахнула:
— Боже, яка краса! Яка краса, а я не бачу! — і, зхлипнувши, пішла в дім.
А Сільва, вражена почутим і побаченим, зосталася стояти за кущем пахучого бузку як укопана. Тільки щось в середині тремтіло, а в голові билася думка, що даремно, ой даремно вона гарувала по наймах задля сімейного вогнища, даремно сподівалася, що гроші вирішать усі її проблеми… Але, як переконалася вже, її проблеми, на жаль, тільки починаються.
Від цього страшного прозріння ноги під нею підломилися і вона сіла хрящем на землю, благаючи Бога дожити до ранку, щоб піти в банк і забрати гроші! Так! Забрати все до копійки… До копієчки… У дворі цього маєтку мусять грати весільні музики.
