— Та це ж я! — сказав він.
— Хто 'я'? 'Я' різні бувають.
— 'Я' — це я! Вінні-Пух!
Тепер здивувався Кролик. Він здивувався ще дужче за Пуха.
— А ти в цьому певен? — запитав він.
— Абсолютно певен! — сказав Вінні-Пух.
— Ну, гаразд, тоді заходь!
І Вінні поліз у нору.
Він пропихався, протискався, просувався і, врешті-решт, опинився у Кроликовій оселі.
— Твоя правда,— сказав Кролик, оглянувши його з голови до п'ят.— Це таки ти! Дуже радий тебе бачити!
— А ти думав — хто це?
— Ну, думав, мало хто може бути! Сам знаєш, тут, у Лісі, не можна абикого пускати в хатку! Обережність ніколи не завадить... А чи не час уже чимось підкріпитися?
Вінні-Пух завжди був охочий трохи підкріпитися, а надто годині об одинадцятій ранку, бо о цій порі сніданок уже давно закінчився, а обід ще й не думав починатися. І, звісно, Пух дуже зрадів, коли Кролик почав витягати тарілки та кухлики.
А коли Кролик запитав: 'Тобі чого до хліба — меду чи згущеного молока?' — Пух так розхвилювався, що вигукнув: 'І меду, й молока!' — Правда, спохопившись, він хутенько додав, щоб не склалося думки, ніби він ненажера: 'А хліба не треба! Навіщо зайвий клопіт?'
Після цього він замовк і мовчав довго-довго, бо рот у нього був страшенно зайнятий.
Та ось Пух нарешті щось забуркотів, і голос його став солодкий, тягучий — ну просто як мед! — а далі підвівся з-за столу, від щирого серця потис Кроликові лапку й сказав, що йому вже час іти.
— Так скоро? — ввічливо спитав Кролик.
— Та бачиш,— знітився Пух,— я міг би побути ще трохи, якби ти... якби в тебе... — затинався він і при цьому чомусь не зводив очей з буфета.
— Правду кажучи,— виручив його Кролик,— я й сам збирався піти погуляти.
— Ага! От і чудово! Тоді і я піду. Бувай!
— Ну що ж, бувай, якщо ти справді більше нічого не хочеш.
— А хіба є щось іще? — зацікавився Пух.
Кролик зазирнув у всі банячки та горщики й, зітхнувши, сказав:
— На жаль, уже не лишилося нічого.
— Я так і знав,— співчутливо сказав Пух і похитав головою.— Ну, прощавай, мені треба йти.
І він почав вилазити з нори.
Він щосили тягнув себе передніми лапками, він над силу штовхав себе задніми лапами, і поволеньки- поволі на білий світ вистромився його ніс... далі вуха... далі передні лапки... далі плечі... а далі...
А далі Вінні-Пух закричав:
— Ой мамонько! Я краще полізу назад!
А ще трохи далі він закричав:
— Ой таточку! Ні, краще я полізу вперед.
А ще-ще трохи далі він зарепетував:
— Ой мамусю-татусю! Не можу ні вперед ні назад!
Тим часом Кролик намірився, як і казав, піти погуляти, але побачив, що передній хід його хатки затулений. Тоді він вискочив на вулицю чорним ходом і підбіг до Пуха.
— Ти що — застряг? — спитав він.
— Н-ні,— відповів Пух, силкуючись говорити безжурним голосом.— Це я просто відпочиваю: думаю про се, про те і потихеньку співаю.
— Ану, давай мені лапу! — сказав Кролик.
Вінні-Пух простягнув лапу, і Кролик почав його витягати. Він тягнув-тягнув, смикав-смикав, аж поки Пух закричав:
— Ой-ой-ой! Боляче!
— Тепер ясно,— сказав Кролик.— Ти застряг!
— А все через те,— сердито сказав Пух,— що дехто робить такі вузькі двері.
— Ні! — суворо мовив Кролик. — Усе через те, що дехто надто ласий до меду. І за столом,— сказав Кролик,— мені весь час здавалося, що хтось із нас надто багато їсть! І хоч я,— сказав Кролик,— із ввічливості мовчав, проте добре знав, що той 'дехто' не я. А тепер,— сказав Кролик,— нічого вже не вдієш, треба кликати Крістофера Робіна.
Крістофер Робін, якщо брати звідти, жив досить далеко — ген аж із протилежного краю Лісу. Проте він хутенько прибіг на поміч, тільки-но Кролик його гукнув, а прибігши, побачив, що з нори стирчить лише передня половина Пуха, і, побачивши це, Крістофер Робін сказав:
— Ох, ти, дурненьке ведмежа!
Та сказав він це таким ніжним голосом, що всім одразу на серці полегшало.
— А я саме почав думати,— сказав Вінні-Пух, стиха шморгаючи носом,— а що, як бідному Кроликові вже ніколи-ніколи не доведеться ходити крізь парадні двері. Мені було б страшенно прикро...
— І мені,— сказав Кролик.
— Не доведеться ходити крізь парадні двері? — перепитав Крістофер Робін.— Чому? Доведеться, будь певен, ще й як! Бо якщо ми не зможемо витягти тебе сюди, то напевно зможемо заштовхати туди,— закінчив Крістофер Робін.
Кролик глибокодумно почухав за вухом і сказав, що коли Пуха знов заштовхати туди, тобто назад до нори, то він там назавжди й залишиться. І хоча він, Кролик, щомиті страшенно радий бачити Пуха, проте, що не кажіть, одним усе ж належить жити на деревах, а іншим під землею, і...
— То ти гадаєш, що я вже ніколи не виберуся на волю? — жалібно спитав Пух.
— Я гадаю, що коли ти вже наполовину вибрався, то шкода зупинятися на півдорозі,— сказав Кролик.
Крістофер Робін кивнув головою:
— На це є лише одна рада,— сказав він,— треба почекати, доки ти знову схуднеш.
— А як довго треба худнути?— стривожено спитав Пух.
— Ну, так, мабуть, з тиждень.
— Але ж я не можу стирчати тут цілий тиждень!
— Саме стирчати ти й можеш, дурненьке ведмежа, ще й як! А от витягти тебе звідси, то вже штука хитріша.
— Не журися, ми тобі будемо щось гарненьке читати вголос,— весело сказав Кролик.— Аби тільки сніг не пішов,— додав він.— І ще невеличке прохання... Розумієш, друже, ти зайняв собою майже всю мою хатку... То можна, я вішатиму рушники на твої задні лапки? Бо, бачиш, ці лапки стирчать там зовсім без діла, а з них вийде чудовий вішак для моїх рушників!..
— 0-хо-хо! Цілий тиждень! Цілих сім днів! — сумно сказав Вінні-Пух.— А як же обідати-снідати?
— Боюся, що з цим доведеться потерпіти,— сказав Крістофер Робін.— Бо ти маєш чимшвидше схуднути. А замість 'обідати-снідати' ми будемо тобі вголос читати.
Ведмедик хотів зітхнути, але не зміг — так щільно він застряг.
З очей у нього викотилася сльозинка, і він сказав:
— Ну, то, прошу, ви бодай читайте якусь таку смачненьку книжку, що зможе підтримати й утішити нещасного ведмедя, якщо вже він устряв у таку халепу...
І от цілих сім днів Крістофер Робін читав саме таку смачненьку, тобто цікаву і зрозумілу, книжку біля Північного Кінця Пуха (тобто біля голови), а Кролик розвішував випрані рушники на його Південний Кінець (тобто на ноги).
А Пух тим часом дедалі тоншав, тоншав та тоншав... І коли сім днів минуло, Крістофер Робін сказав:
— Пора!
Він ухопився за передні лапки Пуха, Кролик ухопився за Крістофера Робіна, а всі Кроликові Родичі та Знайомі ухопилися за Кролика і гуртом потягли на всю силу!...
