— За моїм наказом. Електричний дріт з’єднує мене з ним. Я посилаю телеграму — і цього досить.
— Справді, нема нічого простішого, — сказав я, сп’янівши від чудес.
Проминувши сходи, я побачив каюту завдовжки два метри, в якій Консель і Нед Ленд уминали, очевидно з величезним задоволенням, свій сніданок. Потім відчинилися двері, що виходили на кухню завдовжки три метри, розташовану між великими камбузами судна.
Там електрика, більш потужна і більш слухняна, ніж газ, обслуговувала всі кухонні потреби. Дроти, що були під пічкою, надавали платиновим трубкам теплоти, яка розподілялась і підтримувалася рівномірно. Вони нагрівали так само перегінні апарати, які постачали судну прекрасну питну воду. Біля кухні була чудово влаштована ванна з кранами для теплої і холодної води.
За кухнею містилася кімната екіпажу завдовжки п’ять метрів. Двері її були зачинені, і я не міг побачити, як вона обладнана, з чого міг би зробити висновок про кількість людей, потрібних для управління «Наутілусом».
В глибині була четверта водонепроникна перегородка, яка відокремлювала цю кімнату від машинного відділення. Двері відчинились, і я опинився у приміщенні, де капітан Немо, — напевне, першокласний інженер, — помістив силові прилади.
Ця кімната, яскраво освітлена, була завдовжки не менше двадцяти метрів. Вона поділялася на дві частини: у першій містилися елементи, які виробляли електрику, а в другій — механізми, які рухали гвинт.
Я відчув насамперед якийсь своєрідний запах, що наповнював відділення. Капітан Немо помітив моє враження.
— Тут є, — сказав він — деякі гази, що виділяються при вживанні натрію. Це маленька незручність. Між іншим, ми щоранку освіжаємо повітря на кораблі великим протягом.
Я з цілком зрозумілою цікавістю оглядав машину «Наутілуса».
— Ви бачите, — сказав капітан Немо, — що я використовую елементи Бунзена, а не Румкорфа. Останні були б малопотужні. Елементів Бунзена небагато, але вони сильні, що на практиці виявляється важливішим. Електрика, одержана з допомогою електромагнітів великого розміру, діє на особливу систему важелів і коліс, що приводять у рух гвинт. Цей гвинт, діаметр якого шість метрів, а проміжок між двома нарізами сім з половиною метрів, може робити до ста двадцяти оборотів на секунду.
— І ви матимете тоді?
— Швидкість п’ятдесят миль на годину.
Тут була таємниця, але я не наполягав на тому, щоб довідатися про неї. Як електрика може діяти з такою потужністю? Де джерело цієї майже необмеженої сили? Чи у величезній напрузі, якої досягають оці котушки нового зразка? Чи в передачі руху, яку система невідомих мені важелів могла збільшувати до безконечності? Цього я не міг зрозуміти.
— Капітане, — сказав я, — я бачу наслідки, пояснення яких не шукаю. Я бачив, як «Наутілус» маневрував перед «Авраамом Лінкольном», і знаю, яка його швидкість. Але йти вперед ще недосить. Треба бачити, куди йти! Треба мати можливість рухатися вправо, вліво, вгору, вниз! Як досягаєте ви великих глибин, де сила тиску води зростає до сотень атмосфер? Як піднімаєтеся на поверхню океану? Нарешті, як утримуєтеся ви на тому рівні, який вам потрібен? Чи, може, нескромно запитувати вас?
— Ніскільки, пане професоре, — відповів капітан після деякого вагання, — тому що ви ніколи не покинете це підводне судно. Ходімте в салон. Це наш справжній робочий кабінет, і там ви довідаєтеся про все, що вас цікавить у «Наутілусі».
РОЗДІЛ XIII
За хвилину ми сиділи вже на дивані в салоні з сигарами в роті. Капітан поклав переді мною креслення, на якому був зображений план «Наутілуса» в розрізі. Потім він почав описувати його такими словами:
— Ось, пане Аронакс, різні виміри судна, на якому ви перебуваєте. Це дуже подовжений циліндр з конусоподібними кінцями. Формою він сильно нагадує сигару, — така форма уже прийнята в Лондоні для багатьох конструкцій подібного роду. Довжина цього циліндра з кінця в кінець складає рівно сімдесят метрів, а найбільша його ширина вісім метрів. Отже, в ньому ширина трохи перевищує одну десяту довжини, не так як на ваших швидкохідних пароплавах; і все ж він досить довгий для того, щоб витискувана ним вода відбігала легко, нітрохи не перешкоджаючи його ходові.
Ці дві величини — довжина і ширина — дозволять вам легко обчислити поверхню та обсяг «Наутілуса». Поверхня його має тисячу одинадцять з половиною квадратних метрів, а обсяг — тисячу п’ятсот цілих і дві десятих кубічного метра; це означає, що зовсім занурений у воду, він витискує тисячу п’ятсот кубічних метрів, або тонн, води.
Коли я складав план цього корабля, призначеного для підводного плавання, я хотів, щоб він, перебуваючи у рівновазі, сидів у воді на дев’ять десятих і виступав тільки на одну десяту. Отже, за таких умов судно повинно було витіснити дев’ять десятих свого обсягу, тобто тисячу триста п’ятдесят шість кубічних метрів і сорок вісім сотих, і важити стільки ж тонн. Таким чином, я не повинен був перевищувати цю вагу, конструюючи його у вищезазначених розмірах.
«Наутілус» має два корпуси — один внутрішній, другий зовнішній, з’єднані між собою залізними балками у формі літери Т, які надають йому незвичайної міцності. Справді, завдяки такій клітчастій будові він міцний, як граніт, нібито весь литий. Його обшивка не може відстати — вона прилягає безпосередньо, без допомоги заклепок, і однорідність його конструкції завдяки ретельному доборові матеріалів дозволяє йому витримувати найлютіші хвилі.
Ці два корпуси зроблені з листової сталі, щільність якої відноситься до щільності води, як сім-вісім десятих до одиниці. Внутрішній корпус завтовшки не менше п’яти сантиметрів і важить триста дев’яносто чотири цілих і дев’яносто шість сотих тонни. Зовнішній корпус, кіль, заввишки п’ятдесят сантиметрів і завширшки двадцять п’ять, важить сам по собі шістдесят дві тонни, потім машина, баласт, різне обладнання та устаткування, перегородки та внутрішні підпірки — усе це разом вагою дев’ятсот шістдесят одна ціла і шістдесят дві сотих тонни, а в поєднанні з трьомастами дев’яносто чотирма цілими і дев’яносто шістьма сотими тонни складає потрібну цифру: тисячу триста п’ятдесят шість цілих і сорок вісім сотих тонни. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів я.
— Отже, — продовжував капітан, — «Наутілус», перебуваючи у воді за таких умов, виступає над поверхнею на одну десяту. Значить, коли б я мав у своєму розпорядженні резервуари місткістю, що дорівнювала б цій одній десятій, тобто ста п’ятдесяти цілим і сімдесяти двом сотим тонни, і коли б я наповнив їх водою, то судно важило б тоді тисячу п’ятсот сім тонн, причому повністю занурилося б у воду. Так воно й буває, пане професоре. Ці резервуари є на «Наутілусі», розміщені в його нижній частині. Я відкриваю крани, резервуари наповнюються водою, і судно занурюється у воду на рівні поверхні моря.
— Добре, капітане, але саме тут ми зустрічаємося з справжніми труднощами. Що ви можете зануритися на рівні поверхні океану, — це я розумію. Але от, занурюючись глибше, чи не зустрічає ваше підводне судно підвищеного тиску, чи цей тиск не виштовхує його знизу вверх з силою, що дорівнює одній атмосфері на кожні тридцять два. фути води, тобто приблизно одному кілограмові на квадратний сантиметр?
— Цілком вірно, пане.
— Значить, поки ви не наповните водою весь «Наутілус», я не бачу, як ви зможете примусити його зануритися глибоко у воду.
— Пане професоре, — відповів капітан Немо, — не слід змішувати статику з динамікою, що може
