обителі». Зрештою переміг здоровий глузд, і назвали просто: «Нова». В околишніх же селищах її влучно охрестили «Могилою Шаркі».
Найвідчутнішою втратою були порубки - Шаркі наказав знищувати дерева по всій Гобітанії. Це мучило Сема більше за інші руйнування: сад - не будинок, за рік не виростиш. Тільки правнуки, мабуть, зможуть побачити Гобітанію такою, якою вона має бути...
Серед трудів і клопотів Сем рідко згадував про похід, але одного разу він дістав заповітну скриньку, дарунок [286] Галадріелі, і поніс показати друзям-подорожанам (так їх прозвали).
- А я все чекав, коли ти згадаєш, - сказав Фродо. - Ну, відкривай.
Всередині вони побачили сірий пил, м'який і дрібнозернистий, а в ньому - насіння, схоже на горіх у сріблисто-сірій шкаралупі.
- І що з цим робити? - здивовано запитав Сем.
- Вийди в поле, розвій за вітром і ні про що не турбуйся, - порадив Пін.
- І що вийде?
- А ти вибери клаптик землі і перевір, - запропонував Меррі, - посади що-небудь.
- Володарка не схвалить, якщо я пущу усе на власний сад, коли навкруги стільки садів пропало!
- Ти послухайся свого розуму і досвіду, - сказав Фродо. - Скринька маленька, але, мабуть, кожна порошина багато чого варта!
Сем вирішив висадити саджанці насамперед усюди, де загинули найкрасивіші і найшанованіші дерева, і під коріння кожного саджанця кидав по дрібку лоріенської землі. Він невтомно сходив увесь край уздовж і впоперек, але дбайливіше за все плекав сади Гобітону та Заріччя - за що на нього, зрозуміло, ніхто не ображався. Коли ж залишилася в скриньці лише щіпка чудодійної землі, він вирушив до Каменя Трьох чвертей, що стояв майже точно в центрі Гобітанії, і розвіяв залишок на всі чотири сторони світу. А сріблистий горішок Сем посадив на газоні в Торбі-на-Кручі, там, де колись шумів прощальний бенкет Більбо. Що виросте з горішка? На превелику силу він виждав зиму, хоча так і кортіло часом розкопати сніг і глянути, чи не проклюнувся паросток.
Весна перевершила найсміливіші його мрії. Саджанці дружно випустили пагінці і росли так стрімко, начебто час для них прискорив свій плин. А перед будинком Фродо піднялося чудове деревце: кора матово- сріблиста, листя довгасте; у квітні воно вкрилося золотими квітами. У Торбі-на-Кручі не щоднини, а щогодини ріс справжній меллорн, лоріенський ясен; помилуватися на нього сходилися з усіх усюд. Через кілька років, досягши повної зрілості, [287] меллорн прославився на всю Гобітанію. Тепер бажаючі його побачити прибували навіть здалеку: це був єдиний меллорн на захід від Гір і на схід від Моря, а прекраснішого не знайшлося б і в самому Лоріені.
Рік 1420-й взагалі запам'ятався гобітам як винятково врожайний. Сонце світило, але не палило, дощі випадали вчасно і в міру, а в повітрі віяли свіжі, підбадьорливі пахощі; сяйво, раніше не відоме смертним, опромінило Середзем'я. Діти, що народилися того року - а їх народилося багато, усі здорові і красиві, - були геть усі золотоволосими, що раніше у гобітів траплялося дуже рідко. Фрукти вродилися рясно; гобітенята буквально купалися в полуниці з вершками, а пізніше цілими днями просиджували в траві під сливами і не заспокоювалися, поки кожний не складе з кісточок пірамідки на зразок тих, що в старовину споруджували переможці з ворожих голів. І ні в кого не болів живіт, і всі були задоволені, крім косарів, що косили траву під сливами.
У Південній чверті виноградні лози знемагали від грон, тютюнового листя запасли неймовірну кількість, а зерно по жнивах не вміщалося в комори. В Північній чверті буйно уродив ячмінь; довго потім славилося пиво 1420 року і навіть увійшло в приказку. Протягом багатьох поколінь можна було почути в корчмах, як старі, прикладаючись до чесно заслуженого кухлика, блаженно зітхають: «Незле! Майже як у чотириста двадцятому році!»
Спочатку Сем разом із Фродо жив у Вовнерів, але, коли відбудували Нову вулицю, переселився туди зі своїм Старим. Крім інших справ, він взяв на себе ремонт і благоустрій Торби-на-Кручі, а ще йому раз у раз доводилося виїжджати - саджати дерева і доглядати за посадками по всій Гобітанії. Тому його не було вдома в першій половині березня; тринадцятого березня старий Вовнер застав Фродо в ліжку - він стискав у руці білий камінчик, який носив, не знімаючи, на ланцюжку, і, здавалося, говорив сам із собою:
- Пропало, пропало навіки... Як темно, як порожньо...
Приступ пройшов швидко - двадцять п'ятого Сем повернувся, і Фродо був зовсім здоровий; сам він про свою хворобу нічого другові не сказав. Тим часом садиба була повністю оновлена, Меррі і Пін перевезли зі Струмкової [288] Яруги старі меблі і начиння, і все виглядало, як колись. Коли все було готове, Фродо запитав Сема:
- Ну, чи переїдеш знову до мене? Сем злегка зніяковів.
- Я тебе не кваплю, - додав Фродо. - Адже твій Старий буде в нас під боком, а вдова Рийлі забезпечить йому повний догляд.
- Та я не про це, пане, - червоніючи, промимрив Сем.
- Тоді в чому ж справа?
- Справа? Справа, пане, у Трояндочці. Розумієте, вона убивалася, бідна, коли я відправився з вами, але змовчала, я тоді і не підозрював, і не говорив з нею ні про що таке. І тепер усе відкладав - думав спершу зі справами впоратися. Ну от, а нещодавно ми порозумілися. Рік, каже, ти вже витратив даремно, куди ще тягти? А я кажу: «Як то даремно! Тут я з тобою не згоджуся!» Але, взагалі, я зрозумів, на що вона натякає. От я, пане, можна сказати, і рвуся надвоє...
- Зрозуміло, - сказав Фродо. - Ти хочеш оженитися і не хочеш залишати Кручу. Семе, любий, нічого немає простіше! Женися і переїжджай до мене з Трояндочкою. Місця вистачить на всіх, навіть на цілу купу малюків!
Так і зробили. Сем Гемджи з Трояндочкою побрались навесні 1420 року (цей рік, між іншим, прославився і численними весіллями). Молоді оселилися в Торбі-на-Кручі. Це було справжнім щастям і для Сема, і тим більше для Фродо: у всіх чотирьох чвертях не знайшлося б гобіта, про якого б краще піклувалися. Коли плани відновлення були складені і всі роботи налагоджені, Фродо міг цілком віддатися давно задуманій справі - узявся переглядати всі зібрані нотатки і записи. У переддень Маківки літа, під час Вільного Ярмарку, він склав із себе обов'язки бургомістра, і відтоді протягом семи років на щорічних банкетах головував Уїлл Шерстопал.
Меррі і Пін якийсь час жили у Струмковій Ярузі, і між Забоччям і Гобітоном встановився жвавий рух. Уся Гобітанія дивувалася двом молодшим Мандрівникам, їхнім пісням, розповідям, їхній чемності й елегантності. їх прозвали «принцами», але без заздрощів: будь-яке серце раділо, дивлячись, як вони сідають на коней, одягнені в блискучі [289] кольчуги, з красивими гербами на щитах, усміхнені, готові співати пісень з далеких країн. їхній зріст і постава вражали всіх, але в усьому іншому вони анітрохи не змінилися, хіба красномовства набралися, а веселощів і любові до забав у них ще прибуло. Щодо Фродо й Сема, то вони повернулися до звичного одягу, тільки зрідка накидали сірі плащі з напрочуд тонкої тканини, з вишуканими пряжками біля коміра. І Фродо завжди носив ланцюжок з білим камінчиком і часто торкався його пальцями.
Все йшло прекрасно, і повинно було піти ще краще; у Сема було і праці, і радощів, скільки душі гобіта може бути завгодно. Ніщо не бентежило його, крім неясних побоювань за улюбленого друга і хазяїна: Фродо помаленьку усувався від усіх справ. Сем з болем бачив, як мало почестей дісталося на долю найзаслуженішого з гобітів у рідному краї. Лише дехто знав чи бажав знати про його подвиги; вся слава, вся пошана дісталися Меррі, Піну і самому Сему; хоча він цього зовсім не помічав. До того ж восени на них упала тінь колишніх негод.
Якось увечері, увійшовши до кабінету, Сем знайшов Фродо в дивному стані; блідий, з нерухомими очима, він начебто придивлявся до чогось далекого.
- Що з вами, пане? - стривожився Сем.
- Я поранений, - відповів Фродо. - Ця рана ніколи не загоїться...
Втім, він змусив себе опам'ятатися, пішов вечеряти; хвилина слабкості - вранці усе пішло зовсім нормально. Лише пізніше Сем зміркував: трапилося це шостого жовтня, у другу річницю ночі на Вітровії, де вони вперше зіткнулися із Тьмою.
Час минав. Настав 1421 рік. У березні Фродо знову стало погано, але зусиллям волі він приховав це, щоб не відволікати Сема: двадцять п'ятого березня Трояндочка народила первістка.
