-- Яку виставу? -- ревнув капiтан пiд грiм височенного буруна, що летiв на судно.
-- Я клоун, капiтане! Хвилин за десять я вже виступатиму!
I старий, чiпляючись за поруччя, став спускатися на палубу. Коли дверi за ним зачинились, капiтан iз штурманом перезирнулися.
-- Вiн схибнувся, капiтане!
-- Що ви сказали? Кричiть дужче!
-- Я сказав: вiн схибнувся! З глузду з'їхав! Тепер спокiй на суднi може гарантувати лише револьвер!
-- Нi! -- Так само повiльно, як перед цим кивнув головою, капiтан заперечливо похитав нею i знаком наказав штурмановi йти за ним.
Раз у раз хапаючись за що трапиться, обидва вийшли з рубки й побралися до капiтанської каюти. Тут капiтан сказав:
-- З кораблем без стерна в бурю можна зробити лише одне: здатися на ласку господню з усiєю командою й пасажирами.
-- Коли зчиниться панiка, то пасажирiв не вгамує й сам господь, капiтане!
-- Я знаю, штурмане. Через це й треба спробувати щастя з цим клоуном. Може, вiн на якийсь час забавить людей.
-- Це божевiлля, капiтане! -- Штурман кричав на всю горлянку, дарма що тут, у замкненiй каютi, в цьому не було потреби. -- За всю iсторiю мореплавства панiки жодного разу не вгамували iнакше, як iз револьвером у руках!
-- Панiки поки що немає, штурмане, -- спокiйно мовив капiтан. -Поки що я приймаю клоунову пропозицiю. Як вiн нам не зарадить, револьвер вiд нас нiде не дiнеться. Подбайте, щоб пасажири всi перейшли до салону. Всi до одного! I накажiть, щоб машини працювали, як звичайно, -- так, нiби рейс триває нормально.
Штурман хотiв ще щось заперечити, та капiтан так рвучко вiдвернувся, що пiдлеглий тiльки промурмотiв:
-- Слухаюсь! -- I подався з каюти.
З допомогою команди капiтанiв наказ виконали, хоча дехто з пасажирiв скорився йому й неохоче. Лише по-справжньому хворим дозволили зостатися в каютах. Тим, хто страждав вiд хитавицi, роздали про всяк випадок паперовi торбинки.
Отож людей розмiстили в салонi, де ясно горiли лампи, -- кого на пригвинчених до пiдлоги стiльцях, а кого й просто долi на килимi попiд стiною. Трохи згодом до салону зайшов капiтан i гучним голосом заявив пасажирам, що на суднi все гаразд. Треба тiльки перебути шторм якомога веселiше. Тому й вирiшено влаштувати для пасажирiв виставу, щоб вони могли й розважитися, й перекинутися словом одне з одним.
Капiтан хотiв додати ще щось, коли враз дверi салону позад нього вiдчинилися навстiж i хтось дуже строкато вбраний пiдкотився йому до нiг, обхопив їх обома руками й, поволi пiдвiвшись, iз широчезним усмiхом утупився в нього очима. То був Пепе, розмальований, як i годиться клоуновi, в широких штанях, розмаяному халатi й велетенських бiлих рукавичках.
Це сталося так несподiвано для пасажирiв i навiть для всiєї циркової трупи, що вони, серед ревища стихiї й гуркоту корабельних машин, як один, гримнули реготом. Просто-таки залп реготу здвигнув салон.
Коли ж Пепе своїм довжелезним пальцем полоскотав капiтановi пiд пiдборiддям, а сам вiдразу перекинувся через голову назад, усi в салонi звеселилися, пiдбадьорились i стали дивитися виставу зi справжньою цiкавiстю та втiхою. Навiть власне безупинне гойдання й совання туди-сюди й мимовiльнi взаємнi штовхани несподiвано почали смiшити пасажирiв.
А як Пепе вдруге впав i став випростуватись перед капiтаном, вп'явшись у нього поглядом i зненацька замашненько ляпнув його по кишенi кiтеля, -- корабель саме добряче перехилило, -- капiтан прошепотiв до клоуна:
-- Смiшiть, смiшiть їх! Якщо ви забавите всiх їх надовше, я з командою зможемо подумати про корабель. Будь ласка, допоможiть нам!
Пепе почепився капiтановi на шию, наче закохана дiвчина, й пошепки вiдповiв:
-- Я зроблю все, що зможу.
Тодi знов бухнувся додолу й зробив марну спробу стати в розгойданому салонi на голову. Капiтан тим часом якомога непомiтнiш постарався вислизнути в коридор.
Цiлих двi години клоун Пепе широко всмiхався пасажирам яскраво-червоним велетенським ротом, що виразно жарiв на тлi його густо набiленого обличчя, цiлих двi години демонстрував глядачам дивовижну майстернiсть, бо тут, у розгойданому салонi цирковi трюки несподiвано набували незвичайної принадностi. Колеги-циркачi, якi бачили Пепе на аренi, може, вже сотню разiв, смiялись i аплодували разом з усiма, так немов оце вперше прийшли на його виставу.
-- Так гарно вiн ще нiколи не виступав! -- вигукнув Рамон, дресирувальник, а директор, музичний ексцентрик, еквiлiбрист i акробат на трапецiї одностайно це пiдтвердили.
Найкращий свiй номер -- вiртуозну гру на скрипочцi у два пальцi завбiльшки -- Пепе залишив насамкiнець. Скрипочку вiн заздалегiдь спритно примостив у однiй з люстр, що звисали зi стелi в салонi.
Тепер, коли в нього вже поприлипали до тiла строкатi клоунськi шати й голова йшла обертом, коли вiн уже почав задихатися з утоми й весь був у синцях, -- аж тепер нарештi вiн вирiшив показати номер зi скрипочкою.
Але цим разом йому перешкодили: в салонi несподiвано з'явився капiтан, видимо здивований, що в пасажирiв такий безтурботний настрiй.
Коли Пепе пiд захопленi вигуки глядачiв знов кинувся на шию цьому плечистому чоловiковi, капiтан сказав так тихо, щоб його чув тiльки старий клоун:
-- У трюмi вже вода. Матроси не вiдходять вiд помп. Не знаю, скiльки ми витримаємо. А ви тут скiльки ще зможете витримати?
Геть знеможеного Пепе ця звiстка вразила дужче, нiж капiтан сподiвався.
-- Не знаю, скiльки я ще витримаю, капiтане, -- пробурмотiв Пепе, i кутики його вуст опустилися донизу.
На жаль, густо набiлене клоунове обличчя не могло сховати анiнайменшого поруху його душi. Тiєї митi пасажири легко помiтили на тiй бiлiй масцi величезну втому й розпач Пепе. Ще хвилина -- й замiсть веселощiв їх опанує страх. Пепе без слiв повiдомив пасажирам лиху новину.
Проте, завваживши, що глядачi спостерегли його вiдчай, вiн миттю виправив становище. Обличчя його скривилося в плаксиву гримасу, й вiн, мов мавпа, вчепившись однiєю рукою за шию капiтановi, голосно зарюмсав, обернувшись до публiки:
-- Вiн мене не лю-у-у-бить!
Тодi пустив капiтана й виконав номер, який у його виступах посiдав друге мiсце пiсля гри на манiсiнькiй скрипочцi. То був кумедно-голосiльний номер, що звався 'Покинута наречена моряка', виконуючи який Пепе помiж риданнями й схлипуваннями знов i знов починав пiсню про дiвчину, яку покинув моряк.
I навiть тут, на кораблi, який кидало то туди, то сюди, то пiдiймало вгору, то грiзно перехиляло набiк, тут, у салонi, що шалено розгойдувався й аж трiщав пiд ударами хвиль, 'Покинута наречена моряка', як завжди, мала величезний успiх: глядачi реготалися до слiз.
Нiхто не помiчав, що сльози на обличчi в старого клоуна течуть тепер зовсiм не вiд смiху, -- що то розпачливi сльози знеможеної людини. Пролитi нiбито задля потiхи публiки, вони були гарячi й солонi, як бувають лише справжнi сльози. Сили Пепе доходили краю.
Але старий штукар був завзятий i добре знав глядачiв. Вiн знав, що, досхочу нареготавшись, вони волiють номер, овiяний легенькою усмiшкою, щось мило-мрiйливе -- задля рiвноваги й перепочинку. I на такий номер Пепе був ще спроможний. Вiн потягся вгору, до люстри й соромливо, наче тендiтна дiвчина, всмiхаючись, дiстав iз неї скрипочку. Тодi знайшов точку опори -- спроквола закинув праву ногу на спинку стiльця i пiд бурхання шторму видобув з iнструмента кiлька високих звукiв -- неначе пурхнула на вiтрi зграйка голуб'ят...
I знову Пепе заволодiв публiкою. Майже на годину прикував вiн її серця до своєї скрипочки -- та нi, не
