Та декотрi вже зрозумiли, нащо буксирам дають такi дивнi назви, i вiдтодi цi люди щодня приходили в порт дивитись, як прибувають судна. I четвертого дня пiсля спуску буксирiв на воду це завзяття було винагороджене. Бо два буксири саме втягували до гаванi два пароплави. Один називався 'Мiсто Бремен', другий -- 'Широкий шлях'. Для цих пароплавiв капiтан порту вiдрядив буксири 'Через' i 'Є'. Отож люди, що стояли на причалах iз великими бiноклями в руках i читали по порядку цi назви, складали їх у фразу: 'Через мiсто Бремен є широкий шлях'. А прочитавши, захоплено смiялись, передавали бiноклi сусiдам i виспiвували на весь голос: 'Через мiсто Бремен є широкий шлях!'
'Гамбурзький ранковий вiсник' надрукував цю фразу наступного дня на першiй сторiнцi. Ще там було зазначено, що iдея пана Арнольда Рiкмерса 'просто чудова' i що складання фраз iз назв щойно прибулих суден напевне принадить до Гамбурга дуже багато туристiв.
Капiтана Рiкмерса потiшила ця похвала в газетi, i вiдтодi вiн часто приходив додому ранiше та обговорював з дружиною список кораблiв, що мали прибути наступного дня до порту. I майже щодня їм щастило скласти з тих назв фразу. Правда, не всi вони бували такi гарнi, як першого дня. А проте бували приємнi несподiванки, i не минало дня, щоб на пiрсах та причалах порту не юрмилось пiвсотнi, а то й сотня людей з бiноклями, що спостерiгали прибуття пароплавiв. Дiйшло до того, що декотрi готелi в гаванi вивiсили оголошення: 'Кiмнати з видом на прибуття суден. Видаються позичкове бiноклi'.
Одної весняної недiлi, коли до гаванi насунули сотнi цiкавих, капiтановi порту пощастило скласти навiть невеличкого вiршика:
В Амстердам через Гавану
Шлях iз Рiо капiтану.
Ця заримована фраза так потiшила гамбуржцiв, що вони гучним радiсним криком вiтали вервечку суден, якi повiльно входили до гаванi. А коли ще й капiтан порту з'явився на другому поверсi своєї заскленої вежi, вони замахали йому руками й залунали оплески. 'Ранковий вiсник' другого дня надрукував цiлу статтю з заголовком: 'Гамбург ушановує капiтана порту'.
Тi фрази, що їх капiтан Рiкмерс складав iз назв кораблiв та буксирiв, стали незабаром однiєю з дивовиж Гамбурга, i йому часом навiть надавали в розпорядження те чи iнше судно, щоб вiн мiг скласти таку фразу для якихось надзвичайних гостей.
Капiтан iз дружиною виявляли в цьому неабиякий хист. Наприклад, одного дня, коли по гаванi катали ста двадцятьох учителiв давньогрецької мови, учасникiв з'їзду, вони спромоглися навiть скласти рядок гекзаметра, i то з самих назв пароплавiв, не скориставшись навiть буксирами. Товариство викладачiв грецької мови за це нагородило його пам'ятним знаком з написом 'За Елладу', який. присуджується тiльки раз на рiк.
За час своєї служби капiтан Рiкмерс одержав ще багато орденiв та iнших вiдзнак; крiм того, його обрали почесним громадянином Гамбурга й Амстердама та членом 'Товариства нiмецької мови'.
Та не треба думати, що за складанням таких фраз вiн занедбував свої капiтанськi обов'язки. На службi вiн був дуже точний i сумлiнний, i коли був зайнятий важливiшими справами, то часто пропускав навiть чудовi нагоди скласти фразу. Але час вiд часу однаково складав щонайзабавнiшi фрази i таким чином спонукав майже всiх гамбуржцiв так цiкавитися своїм портом, як iще нiколи.
Коли капiтан Рiкмерс у шiстдесят п'ять рокiв пiшов на пенсiю, весь Гамбург сумував, прощаючись iз ним. Усi газети надрукували статтi, в яких висловлювали жаль, що його не буде, а бургомiстр iз сенатором вiддали йому офiцiйний прощальний вiзит, коли вiн востаннє порядкував життям величезного гамбурзького порту зi своєї заскленої вежi.
Новий каштан порту був чоловiк молодий i честолюбний; вiн не любив забавок i домiгся, щоб усi тридцять буксирiв перейменували й не складали бiльше нiяких фраз. Вiдтодi буксири називались уже не 'Вiд', 'Iз', 'До', 'Пiсля', а 'Обов'язок', 'Вiрнiсть', 'Честь', 'Обачнiсть' та 'Завзяття'.
Але 'Спiлка християн-мореплавцiв' дбайливо зберегла таблички з давнiми назвами, i коли капiтан Рiкмерс зi своєю дружиною Теодорою святкували золоте весiлля, молодi матроси склали з таких табличок вiтання подружжю в садку перед капiтановим будиночком.
А коли капiтан у вiсiмдесят рокiв помер, за його труною йшли тисячi гамбуржцiв i його могилу теж прикрасили табличками, їх i досi можна побачити на одному гамбурзькому кладовищi. А на надгробку є такий напис:
Капiтана, що пiд дубом
Цим високим спочиває,
Як людину добру й мудру
В мiстi кожен пам'ятає.
Скiнчивши оповiдку, прадiдусь прихилив останню табличку до стiни й сказав:
-- А тепер допоможи поставити їх назад за шафку!
Я пiдвiвся з купи стружок i почав подавати таблички прадiдусевi, а той запихав їх за шафку. За роботою ми розмовляли про дядька Арнольда та його фрази.
-- А як ти гадаєш, -- спитав прадiдусь, -- якого буксира найчастiш уживав дядько Арнольд складати фрази?
-- Мабуть, буксира 'I'!
-- Точно! А як ти вгадав?
-- Бо наш учитель каже, що ми вживаємо це слово в. шкiльних творах надто часто.
-- А чому, як ти гадаєш?
-- Бо воно всюди пiдходить!
-- Звичайно, пiдходить. I я тобi поясню чому: бо словом 'i' можна поєднати найнеймовiрнiшi речi. Наприклад, можна спокiйно сказати: 'Корона i маринований оселедець'. Або: 'Комар i носорiг'. Або: 'Парасолька й сiм омарiв'. А спробуй-но те саме iз словом 'або'. Звучатиме зовсiм не так: 'Корона або маринований оселедець'. Так нiхто не скаже. Та й 'Парасолька або сiм омарiв' -- теж не звучить. Тiльки слiвце 'i' може з'єднати що завгодно й з чим завгодно. Iншi маленькi слiвця -- вужчi фахiвцi. Однi стосуються тiльки часу, як наприклад, 'поки' чи 'коли', iншi -- мiсця, як-от: 'тут', або 'там', або 'сюди' чи 'туди'. А декотрi наводять причину.
Прадiдусь уже запхав за шафку табличку й випростався, закректавши.
-- В моїх лiтах навiть нахилятись важко, -- зауважив вiн. -Сядьмо тепер та повiршуймо трохи.
-- Добре, прадiдусю! Може, про всiлякi слова, якi є на свiтi?
-- Згода, Хлопчак, -- сказав прадiдусь i, випнувши нижню губу та примруживши очi, взяв чисту дошку.
Я не хотiв перебивати йому думок, а тому навшпиньки пiдiйшов до стосика чистих дощок. Та раптом вiн вигукнув:
-- У мене є двi думки! Одна для себе, а друга для тебе!
-- Якi ж це думки, прадiдусю?
-- Слухай уважно: я складу вiрша про три країни. В однiй можна говорити самими iменниками, в другiй -- самими дiєсловами, а в третiй -- самими сполучниками.
-- Чудово! А якого ж вiрша маю скласти я?
-- Дуже довгого! Вiзьми якусь фразу -- наприклад: 'Хатка мишенятка', -- i додавай до неї по кiлька слiв, щоб урештi вийшла дуже довга фраза!
-- Так хiба ж вона заримується, прадiдусю?
-- Коли почнеш розумно, то заримуєш! Можна скласти вiрша iз запитань i вiдповiдей. Тодi рими наче самi приходять!
-- Ну гаразд, прадiдусю, я спробую!
Ми сiли кожен у своєму кутку з дошкою та теслярським олiвцем i заходились вiршувати.
Спочатку все йшло чудово. Але потiм вiршування пiшло важко. У прадiдуся теж, здається, були свої труднощi. Вiн пiдвiвся й почав ходити туди й сюди, а коли помiтив, що i я затнувся, то раптом спинивсь передi мною й сказав:
-- Ох, Хлопчачок, ми, здається, заблудились у наших вiршах. I тепер за деревами не бачимо лiсу. Може, помiняємося? Ти допишеш мого вiрша, а я -- твого.
-- От добре! Я згоден!
Ми помiнялись мiсцями, кожен перечитав чужого вiрша, а тодi взялись дописувати їх так завзято, що менш як за десять хвилин упорались.
-- Розумiєш, -- сказав прадiдусь, -- у вiршуваннi не можна напружено вимудровувати рядки, як робили ми в першiй половинi своїх вiршiв. Треба завжди нiби трошечки гратися, щоб ця гра тiшила, тодi вiршi
