I я почав:
Чаклун Корiлло
На свiтi жив один чаклун -
Корi, Кора, Корiлло.
Вiн у чорнильницi сидiв
I чаклував з чорнилом.
Коли ним хтось писав листа
Злости, злоста, злостиво,
Перо виводило не те,
Що думав вiн у гнiвi.
Писав до сина чоловiк
З Тiльзi, з Тiльза, з Тiльзiта:
'Гультяю, довго будеш ти
Ганьбу менi робити?'
Перо ж виводило у ту
Хвили, хвала, хвилину
Такi примирливi слова;
'Ти молодець, мiй сину!'
Тодi всмiхнувся наш чаклун
Корi, Кора, Корiлло.
Чорнильницю вiн переплив,
Сьорбнув ковток чорнила.
А то писав один поет
В столи, в стола, в столицi,
Якi у нашому краю
В троянд рожевi лиця.
Такий вiн захват виливав
У слi, у сла, у словi!
Готова ж пiсенька була -
Про буряки столовi.
Тодi всмiхнувся наш чаклун
Корi, Кора, Корiлло,
Чорнильницю вiн переплив,
Сьорбнув ковток чорнила.
Декрет почав один король
Складi, складу, складати:
'Того, хто з мене кепкував,
Укинути за грати!'
А потiм сам же прочитав
Декрi, декра, декрета:
'Того, хто з мене кепкував,
Я маю за поета!'
Тодi всмiхнувся наш чаклун
Корi, Кора, Корiлло,
Чорнильницю вiн переплив,
Сьорбнув ковток чорнила.
Як ти не вiриш, що таке
Бува, бувi, буває,
То спробуй сам; i, може, це
Тебе переконає.
-- Ну, Хлопчачок, ти втямив, хто такий чаклун Корiлло?
-- Чортик iз чорнильницi!
-- Так, звичайно, вiн! Але, власне, це й щось iнше, а саме: добрий дух нашого розумiння й помiркованостi.
-- Тобто як, прадiдусю?
-- А подумай сам: ось наш чоловiк iз Тiльзiта. Вiн розсердився на свого сина. I хоче написати йому гнiвного листа. Але, взявши перо в руку, раптом збагнув, що син, власне, не зробив нiчого страшного, вiн просто дуже молодий, а взагалi славний хлопець. Враз виринає Корiлло, дух розумiння та помiркованостi, i замiсть гнiвного листа виходить приязний iз легеньким дружнiм докором.
Або вiзьми поета. Вiн хотiв написати чудесного вiрша про трояндовi личка та лiлейнi коси. Але, вiршуючи, помiтив, що багато краще знає бокатi, поживнi буряки...
На жаль, прадiдусь не змiг говорити далi, бо дверi до комори несподiвано рипнули i ввiйшов Крiшон Кульга. Вiн спитав, чи готовi його поплавцi, й розповiв, що в морi вже видно наш моторний катер i ввечерi вiн прибуде до гаванi.
То була велика новина. Я зразу побiг без шапки й шарфа до горiшньої бабусi, сповiстити її. I застав її на тому, як вона ставила пiд вiршем про мишку п'ятiрку. Але я вдав, нiби нiчого не помiтив, i горiшня бабуся сказала:
-- Я виправила тiльки одне слово, написане з помилкою. Що там сталось? Чого ти так захекався?
-- Катера вже видно, бабусю!
-- Ой лишенько! Знову треба буде грiшми трусити! Вже прибули? Ти сам їх бачив?
-- Нi, я чув вiд Крiшона Кульги! Катер прибуде ввечерi!
-- Ой лишенько! Раз у раз несподiванки! Повiднось менi зараз оцi дурнi дошки в комору! Тепер не до жартикiв! I зразу бiжи принеси вiд пекаря Люрса тридцять гарячих булочок! А тодi йди до Ганса-Брикетника, скажи йому, що катер везе для нього вугiлля! Та купи менi три пачки прального порошку! А прадiдовi скажи, хай швидше йде сюди! Та...
Що бабуся хотiла сказати ще, не знаю. Коли прибував наш катер, вона метушилась, як горобець у бурю. Тому я чимшвидше вибiг, принiс тридцять гарячих булочок, а тодi гайнув на берег, щоб устигнути до причалу, поки прибуде катер.
Катер, що крiм мотора мав iще й вiтрила, з попутним вiтром уже о п'ятiй годинi пополуднi ввiйшов у гавань. Коли вiн iз приглушеним мотором запливав у промiжок мiж двома причалами, я, стоячи на кiнцi захiдного причалу, широко розкинув руки й закричав:
-- З прибуттям вас! Гарячi булочки чекають!
Мої дядьки Гаррi та Яспер, що стояли на палубi, засмiялись. Горiшнiй дiдусь, що в товстiй зеленiй куртцi стояв за стерном, тiльки кивнув головою. Дядько Гаррi тримав у руках якусь чотирикутну скляну посудину. Тiльки як катер пiдплив зовсiм близько, я розгледiв, що то маленький акварiум, у якому плавали чотири золотi рибки.
-- Це для твоїх сестричок! -- гукнув Гаррi. Але, на жаль, у ту ж мить ступив крок уперед, не дивлячись пiд ноги, перечепився через линву, похитнувся i впустив акварiума. Вiн гупнув на палубу, забряжчало скло. Акварiум розлетiвся на тисячу скалок, i на слизьких планках палуби застрибали чотири золотi рибки.
-- Рятуйте! -- закричав я на всю горлянку. -- Лови рибок, Гаррi! А то попадають у море!
Дядько Гаррi почав хапати руками рибок, урiзався об скляну скалку, крикнув: 'Ой!' -- але досить швидко половив усiх рибок i поклав у кишеню. Коли катер пiдплив до самого причалу, вiн перестрибнув iз поруччя на причальний трап, видерся до мене нагору, гукнув: 'Бiжiмо!' -- i помчав на своїх лелечих ногах до шинку 'Джерело', що стояв недалеко вiд причалу. Я схвильовано хекав услiд за ним. У шинку Гаррi гукнув:
-- Пуншеву вазу! Швидше! Швидше! Налийте води! Ну, живо, живо, хлопцi! У мене в кишенi чотири золотi рибки!
Пiт Джерело, шинкар, зрозумiв, чого хоче дядько Гаррi. За хвильку вiн винiс велику кулясту скляну вазу, в якiй звичайно робив пунш, але тепер наповнив її дощовою водою. Поставив вазу на стiл, i дядько Гаррi видобув по однiй iз кишенi всiх чотирьох рибок i повкидав їх -- плюсь, плюсь, плюсь, плюсь -- у вазу. Слава богу -- рибки були ще живiсiнькi! Вони спершу заметались у водi туди й сюди, та хутко заспокоїлись i почали плавати колами та хапати хлiбнi крихти, що їх кришив у воду Пiт Джерело.
-- Урятували! -- зiтхнув дядько Гаррi й замовив мiцного грогу для себе та лимонаду для мене, а тодi розказав людям, що зацiкавлено позводилися з-за столикiв, про свою пригоду з акварiумом.
Усi засмiялись.
Те нове прiзвисько -- 'Гаррi Золота Рибка' -- надзвичайно сподобалося всiм. Ще того ж вечора i прiзвисько, i всю пригоду з рибками вже знали в багатьох оселях нашого острова. Коли я з горiшнiм дiдусем та обома дядьками прийшов на Трафальгарську вулицю в горiшньому селищi, сусiди вже почули про все, i горiшня бабуся, що зустрiла нас на дверях, почала нарiкати:
-- Ой лишенько, я вже чула вiд Поя Сливки, що сталося! Ти поранився, Гаррi? Як можна бути таким необережним?
Але враз вона побачила пуншеву вазу iз золотими рибками, що її нiс дядько Яспер, i вигукнула:
-- Таж акварiум цiлий! Що тi люди плещуть?!
-- Люба моя Маргарето, -- зауважив прадiдусь, що саме з'явився в сiнях за її спиною, -- це ж не
