назву. Пан Зiнгер був на Гельголандi чимось новим. До нього пробували прикласти то те, то те прiзвисько. Але те, котре найдужче пасувало до його поведiнки, сповненої гiдностi, прилипло до нього: прiзвисько 'Президент'.
-- I тому мого друга Геннiнга тепер називають Президентовим Геннiнгом, а дiвчину дядька Гаррi -- Президентовою Хельгою! -- сказав я.
-- Точно, Хлопчак!
Прадiд вийняв з кишенi маленького золотого годинника й мовив:
-- Горiшня бабуся чекає мене. Менi треба дещо з нею обговорити. А ти склади тим часом гарненького вiршика!
-- Так у мене немає настрою, прадiдусю, й задумки немає!
-- Ну, тодi я пропоную тобi ось що: спробуй-но ще перекладати!
-- А що ж менi перекладати? -- засмiявся я. -- Я ж не знаю жодної чужоземної мови.
-- Зате знаєш двi вiтчизнянi: нiмецьку й фризьку! [2] ------[2] Фризи -- народнiсть на пiвночi Нiдерландiв i Захiдної Нiмеччини. ------
I це була правда: по-фризькому я говорив удома, а по-нiмецькому в школi та з дачниками з материка. Отже, я повинен умiти й перекладати з мови на мову...
Я взяв дошку та теслярського олiвця й сiв з ними нагорi, в токарнi, а прадiдусь пiшов через вулицю в дiм. Я вирiшив перекласти вiрш про кумедного чоловiчка, бо вiн коротенький i простий. Спочатку я написав його з одного боку дошки i якийсь час дивився на нього. Потiм сказав собi: 'Отак! А тепер хутенько перекладай вiдповiдним розмiром, з гарними римами й з усiм, що сюди належить!'
Та перекладання виявилось куди важчим дiлом, нiж я гадав. Коли у фризькiй мовi яке слово має один склад, то в нiмецькiй -- принаймнi два. А коли якiсь слова у фризькiй мовi римуються, то в нiмецькiй -напевне нi. Тож я морочився добру годину, але переклав усього два рядки.
Тодi я вирiшив хоча й перекласти вiрша, але зробити з нього новий, тобто вiрш, заримований по- нiмецькому. Я вже не пробував заримувати число п'ять iз словом голуб, а заримував його зi словом бiжать.
Коли прадiдусь вернувся до рибальської комори, обидвi сторони дошки були списанi, а нiмецький переклад готовий.
-- Ну що, Хлопчак, -- спитав прадiдусь, -- упорався?
-- Є переклад 'Старого дивака', прадiдусю!
-- Удався?
-- Сподiваюсь!
-- Ну читай! Менi не терпиться почути.
Я взяв дошку й прочитав вiрша спочатку по-фризькому. Потiм перевернув її i прочитав нiмецький переклад:
Старий дивак
В нас жив на островi колись
Кумедний чоловiк.
Усе на свiтi, що не є,
Вiн рахувати звик.
Один, два, три, чотири, п'ять -
Жаб, горобцiв, жукiв.
Бички по вулицi бiжать -
Рахує вiн бичкiв.
Квiтки на лузi рахував,
Траву i все, що мiг.
Надвечiр стомлювався так,
Що ледь не падав з нiг.
Спитаєш ти мене, чому
Поводився вiн так?
Ну що ж, тобi я вiдповiм:
Вiн просто був дивак.
-- Гм... -- гмукнув прадiдусь замислено. Потiм узяв дошку з моєї руки, подивився на той бiк, де був написаний фризький вiрш, перевернув, трохи почитав нiмецький переклад i знову гмукнув: -- Гм...
-- Тобi не подобається мiй переклад?
-- Та нi, подобається! Але по-фризькому вiрш, вiдверто кажучи, звучить краще.
-- Таж мiй вiрш -- тiльки переклад!
-- Звичайно, Хлопчак, звичайно. Але ти надто полегшив собi працю!
-- Чого це?
-- Ну от глянь. По-фризькому сказано: 'Був колись на островi чоловiк, то вiн увесь час рахував, i люди дивувалися, що вiн весь час стоїть на довгiй вулицi й рахує'. А ти кажеш просто: 'Жив-був колись на островi кумедний чоловiк. Усе на свiтi, що не є, вiн рахувати звик'. Це не так гарно, не так образно, як у фризькому вiршi. Перекладати, Хлопчак, це означає нiби перевозити щось iз мови в мову, немов на поромi. Але дорогою треба по змозi менше губити того вантажу, що ти перевозиш. А ти таки загубив дещо!
-- Так я ж уперше зроду перекладав! Хiба ж я знав, що треба щось перевозити, як на поромi?
-- Правда, Хлопчак, це багато виправдовує.
Поки ми так розмовляли, внизу рипнули дверi, i ми почули голос дядька Яспера: 'Йдiть уже їсти!'
-- Ой господи! -- сказав прадiдусь. -- Я ж мав покликати тебе їсти. Я зовсiм забув!
Дверi рипнули знову, а потiм грюкнули, зачиняючись. Чути було, що дядько Яспер сердився на нас iз прадiдусем. Бо для нього не було в свiтi нiчого важливiшого за їжу. Вiн не мiг зрозумiти, що є речi, цiкавiшi за маринованi оселедцi, смажену камбалу чи пампушки з сиропом.
Коли ми в шапках i шарфах вийшли на вулицю, прадiдусь сказав, що горiшня бабуся питала в нього рими.
-- Невже вона справдi вiршує?
-- Хто може знати! Вiд жiнок можна сподiватися чого завгодно.
-- Твоя правда, Хлопчак! -- пробурчав прадiдусь, i ми ввiйшли в дiм.
Їжа була така, як щодня, нiчого надзвичайного. Зелена капуста iз салом.
По обiдi прадiдусь лiг поспати, а нашi моряки знову подалися до гаванi -- розвантажувати далi катер.
Я теж хотiв iти до гаванi, але бабуся сказала, щоб я лишався дома й допомагав їй готуватись до дня народження.
-- А в кого буде день народження, бабусю?
-- У твого прадiда! Завтра йому вiсiмдесят п'ять рокiв. Тобi годилось би знати!
-- Так вiн же й слова менi про це не казав!
-- Ще б пак! Вiн не визнає днiв народження. I все лягає на мої руки! Диво, що вiн хоч сьогоднi прийшов обговорювати найголовнiше.
'То ось чого вiн сьогоднi вранцi був удома!' -- подумав я.
-- Сходи до пекаря Люрса i спитай, коли будуть готовi торти. Та забiжи до Пая Сливки, купи соди, цукру, родзинок i яєць, а ще...
Бабусиним дорученням не було кiнця. Я пiшов до пекаря Люрса, щоб спитати за торти, купив що треба в Пая Сливки, а потiм запросив гостей. Насамперед зайшов до Президента, пана Зiнгера, й запросив його самого, його дочку Хельгу i свого приятеля Геннiнга. Потiм пiшов додому i крiзь вiкно гукнув сестричкам Аннекен та Йоганнекен, щоб тато й мама завтра прийшли до горiшньої бабусi. Сестричкам я пообiцяв принести пiсля святкового обiду печива й торта. I нарештi подався в Долiшнє селище -- запросити долiшню бабусю.
Впоравши все це, я пройшовся до гаванi й побачив там Джоннi-Свистуна. Вiн стояв на причалi коло нашого катера, i я дозволив йому спуститись разом зi мною на наше судно. Ми взяли в камбузi морських сухарiв, повалялись на койках, а врештi сiли в шлюпку, щойно полагоджену й наново пофарбовану.
-- Диви, -- сказав менi Джоннi, -- на дошках щось написане!
-- Де? -- збентежено спитав я.
-- А он на носi!
