загальмувати. Пiд колеса барон не попав, а знепритомнiв тiльки вiд того, що, падаючи, вдарився головою об брук.
Скоро пiдбiгли два захеканi детективи: вони пiдняли його й поклали в машину швидкої допомоги, що примчала за п'ять чи шiсть хвилин. Детективи поїхали з бароном i в лiкарню, де вiн досить швидко опритомнiв.
Перших його слiв не зрозумiв нiхто в палатi. Бо вiн сказав:
- Найкраще смiється той, хто смiється останнiй.
Потiм надiйшов лiкар, i Троч утомленим голосом сказав охоронцям, що вони йому бiльше не потрiбнi.
- У монастирськiй лiкарнi найкраща охорона - благочестя, - жартома сказав вiн i тихенько засмiявся. Той смiх, здавалось, оживив його.
Охоронцi вийшли, i лiкар ретельно оглянув Троча. Виявилося, що барон вiдбувся кiлькома синцями та невеличким струсом мозку. Йому приписали легку дiєту й постiльний режим на кiлька днiв. А крiм того, порадили по змозi не приймати вiдвiдувачiв.
А проте Троч iще того ж самого вечора прийняв одного досить дивного вiдвiдувача. То був невеличкий миршавенький чоловiчок у нiкельованих окулярах, iз пом'ятим обличчям i в пом'ятому костюмi. Медсестра аж здивувалася, що цей пацiєнт - такий начебто значний пан - водиться з такими людьми.
Троч про дещо спитав того чоловiка й дещо йому доручив.
- Ви бачили хлопця пiсля тiєї iсторiї на iподромi?
- Нi, пане бароне!
- Тихiше! Мене звуть мiстер Браун.
- Слухаюсь, пане... мiстере Браун. Я ще хотiв вам сказати, що знаю хлопця з фотографiй у газетах.
- Ну, й те добре. Та все ж постарайтесь побачити його й навiч, коли зумiєте. Тiльки непомiтно, бо вiн може вас упiзнати. Нiкельованi окуляри дуже мало змiнили вас.
- Слухаюсь, пане... Браун.
- Та пам'ятайте: обережнiсть i ще раз обережнiсть. Щоб вiн нi в якому разi не помiтив, що крiм наших постiйних детективiв за ним стежить iще хтось. Зрозумiли?
- Авжеж.
- Iще одне запитання...
- Слухаю вас, пане Браун.
- Та це вже приватне запитання. Ви знаєте казку 'Липкохвiст'?
- Iще б пак! Менi ж довелося дивитись на ту виставу, коли я два роки тому стежив за хлопцем тут у Гамбурзi, пане ба... раун. Вiн же тодi ходив iз тими Рiкертами до театру. I вистава називалася 'Липкохвiст'.
- Ага! Тодi менi ясно... - барон на мить заплющив очi й пригадав, як вони їхали в таксi з вокзалу. Тiм сидiв поруч нього, а шофер сказав: 'Грiм побий, швиденько ж ви впорались! Це як у казцi 'Липкохвiст', коли знаєте...' Потiм барон побачив перед собою Тiмове обличчя. Спершу воно здригнулося, тодi наче скам'янiло. Немовби перед хвилюванням опустили завiсу. Троч той вираз хлопцевого обличчя давно знав. I тепер вiн зрозумiв, чому шофер згадав казку 'Липкохвiст'. А коли чоловiчок у нiкельованих окулярах переповiв йому змiст тiєї казки, вiн зрозумiв iще бiльше.
До найдивовижнiших Трочевих талантiв належала пам'ять на числа, що зраджувала його дуже рiдко. I цього разу та пам'ять послужливо пiдказала йому номер таксi. Троч записав його на вiдiрваному клаптику газети й вiддав той клаптик чоловiчковi.
- Коли хлопець сяде в таксi з таким номером, негайно сповiстiть мене! Спитайте в медсестри номер мого телефону й запишiть. Ясно?
- Ясно, мiстере Браун!
- Моєму шоферовi перекажiть, хай чекає з машиною напоготовi бiля лiкарнi. Машину хай найме де- небудь, тiльки аби не наша. А ви подзвонiть менi негайно, коли хлопець сяде в те таксi. Не-гайно! Тодi буде дорога кожна хвилина.
- Слухаюсь.
- Ну, тодi йдiть.
Чоловiчок рушив був до дверей, але Троч затримав його ще раз.
- Тi люди, здається, перевдяглися. Може, хлопець теж перевдягнеться. Це я вам про всяк випадок нагадую.
- Гаразд, бароне... Браун.
Чоловiчок пiшов. Троч пiдвiвся, пошкандибав до дверей, тихенько замкнув їх, одягнувся - тiльки черевикiв не взув, - тодi знову вiдiмкнув дверi й лiг одягнений на лiжко. Ту ж хвилину задзвонив телефон.
- Як ви себе почуваєте, бароне? - спитав у трубцi Тiмiв голос.
Троч простогнав:
- Кепсько, пане Талер! Переломи, тяжкий струс мозку. Ледве здужаю поворухнутися. - Затамувавши вiддих, вслухався вiн у трубку. Але почув тiльки спокiйний юнакiв голос:
- Тодi я не втомлюватиму вас, бароне. Видужуйте. Та будьте обережнi!
- Щодо цього не бiйтеся, пане Талер!
Троч тихо поклав трубку на апарат. Тодi опустив голову на подушку й задививсь у вiкно. Там крутились у повiтрi двi ластiвки.
'Смiх, - подумав Троч, - теж птиця, але така, що нi в якi сильця не йде. Птиця, що її не можна спiймати'.
Потiм додав уголос:
- I мене теж нiхто не спiймає!
Тридцять другий аркуш
ЧОРНИЙ ХIД
Тiмiв номер дивився вiкнами в двiр, тому хлопець не почув Трочевого крику, коли з бароном сталося нещастя. В загальному сум'яттi нiхто не здогадався сповiстити його про це зразу. А пiсля недовгої телефонної розмови з Трочем Тiмовi чогось подумалося, що й цей нещасливий випадок наче вичитаний iз пригодницької книжки - як i все, що дiялось того дня. Коли вiн згадував про буцiмто тяжко покалiченого барона, йому ставало соромно за ту думку, i все ж вона майже заглушила спiвчуття.
I те, що зробив Тiм далi, було нiби вичитане з пригодницької книжки. Бо вiн учинив так, як радила таємнича записка ('Чорний хiд'!) i як здогадувався Троч ('Може, хлопець теж перевдягнеться'). Отут хлопцевi придалося те, що барон останнiй рiк щедрiше давав йому кишеньковi грошi.
Тiм викликав дзвiнком покоївку й пообiцяв дати їй триста марок, коли вона чимшвидше потай принесе йому ношену матроську одежу: синi парусиновi штани, темно-синiй светр i кашкет. Дiвчину страшенно захопило таємниче доручення: вона, певне, читала копiйчанi романи. Вона сказала, що має кавалера з 'Матроської спiлки' й зустрiнеться з ним сьогоднi о восьмiй годинi. В нього вона може випросити й одежу.
- Гаразд, - сказав Тiм. - Тодi вгорнете її в свiже простирадло й занесете менi до дев'ятої години.
- Ну що ви, мiстере Браун! - вiдказала дiвчина (адже Троч i Тiм оселились у готелi як батько i син Брауни). - О дев'ятiй годинi простирадел у нас не мiняють. Хiба купальне!
- Ну то загорнiть у купальне простирадло, менi однаково, аби ви принесли одежу.
- А що менi сказати тому пановi внизу, мiстере Браун?
- Якому пановi? - перепитав Тiм.
- А тому, що дав менi сто марок, щоб я нишком стежила, що ви робитимете!
- А, пановi детективовi! Скажiть йому, нiби я попросив у вас таблеток вiд головного болю, а ви менi сказали, що вони є в аптечцi у ваннiй кiмнатi.
- Гаразд, мiстере Браун!
- I ще одне: о дев'ятiй годинi, мабуть, уже ж не ваша змiна буде? То чи зможете ви на той час надягти свою робочу сукню?
- Авжеж, мiстере Браун! Iнакше мене б сюди й не пустили. В мене вдома є робоча сукня, я її надягну пiд пальто. А поверх чепчика запнуся хусткою. Це щоб тут не марудитись, перевдягаючись.
- Чудово, - сказав Тiм, i в кутиках уст у нього з'явилися виразнi ямочки. - Отже, я можу бути спокiйний, одежу ви принесете?
