усміхнувся пан Іто. — Голод був лише останнього року, коли Ріва вирішили згорнути виробництво.
— Зрозуміло, — сказала бардеса, і Саґара майже побачив у її очах, як ці дані уляглися в потрібний кластер пам’яті.
— А день народження? — спитав Шінта.
— Напишіть тридцяте червня, — сказав Саґара.
— А чому саме цей день?
— Рівно середина року. Якщо доктор вирішив, що йому шість з половиною…
— Добре, — Шінта посміхнувся. — Готово!
За півхвилини з апарата, назва якого була Саґарі невідома, виповз рожевий пластиковий листочок розміром з долоню. Потім іще один — більшого розміру та зеленкуватого кольору. Перший був власне свідоцтвом про народження, другий — записом про те, що свідоцтво номер такий-то на ім’я Ричарда Суни видано комуною Мінато першого листопада 365 року від Еберу.
— Тепер потрібна печатка комуни, — сказав юнак. — І підпис двох свідків, отут і отут.
— Так, — пан Іто вийняв з кишені печатку і притиснув її до свідоцтва про народження. Печатка зробила «бззззззз», пластиковою поверхнею пробіг відблиск лазерного променю, що певним чином змінював молекулярну структуру документа, залишаючи неповторний візерунок. — Командере, пані Тошідзукі, чи не зробите нам честь? Розпишіться отут як свідки…
— Готово, — сказала бардеса через кілька секунд, повертаючи стило.
— Оце нам, — пан Іто взяв великий зеленкуватий лист. — А це вам, — дав він карточку Саґарі.
— Даруйте, як це — їм? — здивувався радник. — Ви хочете сказати, що цей хлопчик не летить до Аркадії?
— Ні, не летить, — сказав Саґара. — Ми заберемо його та передамо в притулок михаїлітів, для подальшого всиновлення.
— Але чим гірший притулок на Аркадії? — здивувався чиновник — Ви мене в домовину хочете загнати, їй-право…
— Притулок на Аркадії нічим не гірший, — терпляче пояснив Саґара. — Але цей хлопчик вже зазнав доволі страждань, фізичних і психічних. Так склалося, що він прийняв наш екіпаж, і ми його полюбили. Розрив зараз буде дуже болючим для нього. Наш лікар сказав, що можуть бути рецидиви — він щойно почав розмовляти, і може знову втратити мову. Наш психіатр розпочав терапію і для хлопця краще не переривати її.
— Але ж всі діти звідси летять до Аркадії. Хіба не краще йому буде серед своїх?
— Ні, - сказав пан Іто. — Повірте мені. Подивіться самі. Свої для нього тепер — екіпаж «Лева».
Справді, малюк вдерся на стіл, а з нього — на плечі братові Сео.
— Що, ми знову робимо щось таке, потребуюче перегляду законів? — запитав центуріон.
— Ні. Але існує певна суспільна думка… Розумієте мене?
— Уявіть собі, ні.
— Добре. Ось зараз пані Ганна напише історію про то, як малого хлопця всиновила рота сохеїв. Дуже зворушливо на перший погляд. А на другий — в сохеїв існує певна репутація… Даруйте, я не хотів піднімати цю тему… але ви самі наполягли.
— Такого роду суспільні думки називаються плітками, — сказала сестра Гелена.
— Звіть як хочете, але не буває диму без вогню. Якщо чоловіки роками уникають жіночого суспільства…
— То вони, зрозуміло, педерасти, — кивнула сестра Гелена. — Всі ченці та священики. А в усіх черниць, звісно, сексуальний психоз.
— Крім тих, з якими бахурують священики, — вставила пані Тошідзукі. — А коли чоловічий та жіночий монастирі стоять поруч — то між ними обов’язково прориють підземний хід…
— До ченців-педерастів, — завершила сестра Гелена. — Годі. Якщо в вас немає інших підстав для передачі хлопця під тимчасову опіку пана Саґари…
— Знаєте, я ж можу просто взяти й не дозволити.
Повисла тиша. Першим її порушив Саґара.
— Гарненька в вас яхта, пане раднику…
— Що? До чого тут яхта? Що ви маєте на увазі?
— Мабуть ви добре робите свою роботу, якщо вам платять гроші, яких вистачає на такий корабель.
— Ви на щось натякаєте?
— Ні, - сказала сестра Гелена, дивлячись на священика чомусь дуже неприязно. — Пан Саґара ні на що не натякає.
— Та Бога ради, — знизав плечима Пеґю. — Мені байдуже. Хочете його забрати — забирайте. Пане Іто зараз скомпонує вам якусь цидулку…
— А що з братом Хаасом?
— На нього громадянська форма готова ще позавчора, — знову вліз Шінта. Видно було, що юнакові не терпиться здихатися дорослих та повернутися до гравіполо.
— Я не можу приймати таке рішення сам…
— Знов за рибу гроші.
— Хай йому грець, друкуйте, — махнув рукою Пеґю і вийшов з намету.
За декілька хвилин всі формальності було влаштовано. Пані Ганна потиснула сохеям руки та попрощалася. Потім всі попрощалися з Шінтою та паном Іто. В наметі знову був гамір. Виходячи у двері, Саґара помітив, що Шінта повернувся до гравіполо.
Взагалі все було нормально — крім того, що сестра Гелена дивилася вовком.
— Що таке? — спитав Саґара. — Я щось не так сказав?
— Авжеж, — сестра видихнула. — Я розумію, що на вас не можна сердитися… Даруйте, отче, але в певних питаннях ви просто — велика дитина.
— Красно дякую. Вам не хотілося псувати з ним стосунки?
— Отче, я у найближчий час таки зіпсую з ним стосунки, й зіпсую так, що він бажатиме мені тільки скорої смерті — але матиме берегти мене як зіницю ока, бо ансибль-пакет з інформацією, яку пустять в хід у випадку моєї смерті, вже передано, і це безповоротно.
— Тоді в чому справа?
— В тому, що я добре знаю, від кого він отримав цю яхту і на що заплющив очі, щоб її отримати. А ви бовкнули про це при Тошідзукі, яка пхне свого гострого носика в цю оборудку — і неодмінно викопає все лайно та вивалить його перед суспільством.
— Але хіба це погано? — здивувався брат Сео.
— Діти! — з сестра розпачем струснула головою.
— Сестра має на увазі, - пояснив Саґара, — що вона тримала радника на гачку. Свого часу вона — чи ті, хто вповноважив її — пристали б до радника з цією яхтою як з ножем до горлянки. І він танцював би під їхню сопілку.
— Саме так, — незворушно відповіла сестра. — Ви мислите трохи схематично — за яхту радника можна надовго відправити на Сунаґіші в помаранчевім комбо, але не можна повісити. Але на ньому є й дещо, гідне мотузки. Якщо пані Тошідзукі знайде та викопає це — доведеться таки тяги мерзотника у імперський суд та приміряти на нього мотузяну краватку. А він корисний мерзотник. Розумієте, пане Саґара, я можу зараз, тримаючи цього негідника за ніжне місце, змушувати його та його клієнтуру на Ходері красти втроє менше, ніж вони хотіли б. Пані Ганна може зробити так, що всю цю гарну
