крамничку на Ходері розженуть. Дуже втішно для народу: крадіїв покарано, публіка рукоплеще. А далі? На це місце саджають нового мерзотника — і він краде вже не втроє, а вдесятеро проти попереднього. Аби компенсувати собі ризик.
— А можна зробити так, щоб цю посаду займав не мерзотник?
— Можна. Призначити на неї імперського інквізитора. Але це тимчасовий захід — а нам потрібно, щоб система працювала постійно.
Саґара згадав, як вигрібав з водозбору рештки людей, що зварилися живцем — і промовив:
— Здається, сестро, я робив більш чисту роботу, ніж ви. Пробачте мені, що я перетворив вашу кулю на петарду.
Сестра кивнула, приймаючи вибачення. Потім сказала:
— Я вам заздрю. Дивіться, він засинає.
Дійсно, малий, обхвативши руками голову центуріона, куняв, приспаний розміреною ходою брата.
— Так, — брат Сео спустив дитину з плеча і поніс на руках. — До побачення, сестро.
— До побачення, — жінка майнула рукою.
Відлітали вночі, без урочистих прощань та проводів. Тут була робота, і вони робили її доти, поки не з’явилися ті, хто робитиме її краще. Саґара та Сео запросили на прощальну чарку саке лише пана Іто, сестер-інквізиторок та капітана Твіддл.
— Нехай вам щастить, — сказав мер.
— Це вам нехай щастить, — побажав Саґара. — Ви заслужили хоч трохи щастя.
— Ні, - серйозно сказав старий. — Ми його заслужили не більше, ніж тих мук, що ми їх пережили. Щастя не можна заслужити, але останнім часом я відчуваю, що здатність бути щасливим повернулася до мене. І знаєте, через кого? Через вас, командере. Коли ви сказали мені ті слова… Пам’ятаєте — якщо ми здамося, це значить, що Ріва перемогли остаточно? Спершу я подумав — яка нісенітниця. Вони ж таки перемогли. Вони вбили стільки нас, скільки спромоглися — хіба ж це не перемога? А потім… я побачив, яке в вас було обличчя, коли ви вийняли цього хлопчика з підземелля… І зрозумів — ні. Поки хтось із нас живе так, наче в нього є майбутнє — вони не виграли. Не позбавили нас майбуття.
— Так, — погодився Саґара.
…Перед самим стартом він знайшов Діка в дорміторії — брати після об’явлення хвилинної готовності, пристьобувалися до койок.
— Я хочу взяти його в рубку, — сказав священик. — Дік, підеш зі мною?
Малий кивнув, дав розстебнути на собі ремінці — і пішов з Саґарою об руку.
— Це лише один раз, — сказав малому Саґара. — Більше я тебе не братиму в рубку. Але ти маєш подивитися на свою рідну планету. Вакатта?
— Вакатта йо, — серйозно відповів хлопчик.
Мінато не вдалося побачити, бо острів був затягнутий густими хмарами.
— А де небо? — спитав Дік, коли вони вийшли з атмосфери.
— Оце, — навігатор Жакінта показав на стелю-екран, величезну півсферу. — Оце й є справжнє небо, синку. Просто жах бере, яке велике.
— Де земля? — спитав хлопчик.
— Оце синє, - Саґара показав на окраєць планетної кулі, що займав нижній сектор екрану.
— То море, — заперечив хлопчина. — Де земля?
І саме тут хмари трохи розступилися…
— Ось, — сказав Саґара, показуючи в просвіт. — Оце жовте.
— Пісок, — здогадався хлопчик. — Так мало…
— Мало, — погодився Саґара. — Але цю землю хтось дуже любить. І навіть якщо ти ніколи сюди не повернешся… Вона все одно буде з тобою. Розумієш?
— Так, — сказав хлопчик. — Вакатта йо.
Примечания
1
Мобільний силовий обладунок.
2
Морська їжа.
3
Сохей — чернець-воїн.
4
Ман — десять тисяч
