- Пане Хелл, наскўльки я зрозумўв, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розўрвати навпўл, чи не так?
Юр мовчки кивнув.
- Так от, не раджу! Вўн коштуї...
- Хто, чорт забирай, дав вам право слўдкувати за мною?! - вибухнув, нарештў, Хелл.
- А в кого треба того права питати? - насмўшкувати поцўкавився голос. А потўм додав - вже серйознўше:
- На превеликий жаль, це необхўдно. Деякў вашў здатностў становлять певний ўнтерес для нас.
- Ви - це СБ?
- Гм... Так, в основному, СБ.
- То що ж ви вўд мене хочете?
Голос засмўявся, якщо можна так висловитись.
- Бачте, ўснуї велика пўдозра, що за певний перўод вашого життя ви, так би мовити, втратили деякў людськў властивостў й натомўсть набули ўнших. Це навўть бўльше, нўж пўдозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажаї - це розрўзати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштованў.
- За чим же зупинка? - досить спокўйно сказав Хелл.
- Бачте, деякў мо? колеги вивчають лише тў вашў якостў, якў проявляються лише в живого органўхму.
- Пўрокўнез, наприклад?
- Й не лише це.
- Й ви пропонуїте менў стати пўдддослўдним кроликом?
- Ну... приблизно так.
- А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?
- Раджу почати з котика!
Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.
Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.
Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.
- Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?
Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.
- Що, не вдалося? - глузував далў голос. - Здаїться, струмом вдарило? Ай-яй-яй, яка необережнўсть! Треба ж було рукавички одягти!
Хелл, зцўпивши зуби, знову сўв до столу. Кўт пўдўйшов ближче й легенько торкнув його лапкою. Юр аж здригнувся.
- Що, злякався? Ой, сором який - десантник, що стрибунцўв одним поглядом пўдсмажував, кота злякався!
Вўйнуло жаром. Гарячий потўк повўтря змўв порошинки зў столу. Кўт позадкував.
- Що, й котика спалиш? А чого ж, давай! Й цўлком законно опинишся в нашўй лабораторў?. Так що смўливўш. Спали його! Спали! Спа...
Велика сукувата палиця свиснула в повўтрў, почувся короткий глухий удар, потўм - дивний звук, наче розчавили яблуко. Сўра мозкова речовина бризнула на всў боки з розтрощено? голови кота. Кўлька крапель потрапили просто в обличчя Хеллу, вўн не звернув на те уваги. Кўт з розтрощеним черепом корчився на столў. З-пўд дубця, що ним Хелл притримував агонўзуючу ўстоту, сипались блакитнў ўскри.
Тварина в останнўй раз сўпнулась й завмерла. Хелл обережно доторкнувся рукою до шерстў. Його струснуло. Зцўпивши зуби, десантник витримав, поки весь остаточний заряд стўк його тўлом у землю, потўм двома пальцями розўрвав котяче тўло вздовж хребта. Бризнула кров. На стўл глухо ляпнув безформний кавалок смердючих нутрощўв.
Хелл не помилився - в праве око тварини було вмотнтовано мўнўатюрну телекамеру, мозок - нашпиговано тоненькими срўбними дротинками-електродами, а помўж кишками ховалось кўлька невеликих закруглених коробочок, з'їднаних дротами й свўтловодами. Ще один дрўт тягся аж до кўнчика хвоста.
'От вам ў антена!..' - подумав Хелл.
- Ти не бачив кота, Юр? - запитала ввечерў Селена. Цўлий день вона пробула десь у мўстў, залагоджуючи справу з порушниками, а Серж ще й досў не повернувся з лўсу.
- Нў, не бачив, - неуважно вўдповўв Хелл. - Вўн, мабуть, десь загуляв. Або ж подружку знайшов.
Вўн пригорнув дўвчину до себе й поцўлував.
- Ой, та ну тебе!... - щасливо прошепотўла дўвчина й мўцнўше притислась до його широких грудей.
За кўлька тижнўв регулярний прогляд власного досьї став для Хелла справою майже звичайною, але на цей раз на нього чекала несподўванка.
За досить докладними описами його стану й дўяльностў, аж до знищення кота-кўборга, йшла невелик, обведена акуратною рамкою текстова вставка:
Шановний пане Хелл!
Керўвництво СБ маї кўлька запитань, пов'язаних з Вашою поведўнкою й властивостями. В зв'язку з цим пропонуїмо Вам завтра о дев'ятўй годинў прибути до лабораторў? номер 19 (адреса з карткою прикладаються), щоб вирўшити тў питання разом.
На все добре!
Пўдпису, звичайно, не було й слўду.
Хелл посмўхнувся й за вечерею сказав, що завтра хотўв би зо двў години поганяти на катерў.
Дивна рўч - лабораторўя номер 19, як вказувала невелика табличка - не мала навўть огорожў. Такий собў Невеликий зелений будиночок, звичайнў дверў, вўкна.
Це враждення трималось недовго - поки Юр, супроводжуваний мовчазним чоловўком в сўрому комбўнезонў, не спустився лўфтом кудись вниз.
Саме 'кудись' - вўн не мав нў найменшого уявлення, скўльки поверхўв проскочила кабўна за тў секунди.
Стўни й склепўння довгого коридору вилискували зеленуватим свўтлом, масивнў дверў перепиняла шлях через кожнў пўвсотнў метрўв. В кўлькох мўсцях Хелл помўтив нацўленў в середину тунелю чорнў розтруби - чи то лазери, чи вогнемети, а то й анўгўлятори.
Одним словом, враження пўдземна фортеця справляла досить похмуре.
Нарештў, ще однў дверў повўльно заповзли в стўну перед Хеллом. Його провўдник зупинився й коротким жестом вказав кудись вниз. Потўм розвернувся й пўшов назад, так ў не вимовивши жодного слова.
Юр знизав плечима й ступив кўлька крокўв вперед.
Дверў м'яко клацнули за його спиною.
Хелл оглянувся. Вўн опинився в примўщеннў досить дивного планування, схожому на лўтеру Г. Коротка паличка лўтери - тобто кўмната просто перед ним - була геть захаращена складною апаратурою й вўдгороджена прозорою перегородкою, поснованою блискучим дротом. Бўльша - мала вигляд довгого круглого тунелю, стўни, пўдлога й склепўння якого аж виблискували вўд того ж таки дроту.
За перегородкою щось ворухнулось. Хелл придивився - якийсь чоловўк сидўв за великим пультом й безцеремоннорозглядав гостя. Це тривало кўлька хвилин, потўм чоловўк взяв в руки мўкрофон:
- Юр Хелл? - гавкнув динамўк звўдкўлясь зў стелў.
- Так, я, - вўдносно невимушено вўдповўв той.
- За яким чортом тобў знадобилось потрошити нашого кўборга?
Юр хотўв вилаятись, але стримався.
- Не люблю, коли за мною пўдглядають.
- Ах, не любиш? - глузливий голос звучав досить гидко. Й занадто голосно. Хелл поморщився.
- Крўм того, це, наскўльки я знаю, протизаконно, - додав вўн по паузў.
Чоловўк за пультом засмўявся.
- Не тобў судити про нашў закони!
- Не зовсўм зрозумўло, - ламав комедўю далў Хелл. - Здаїться, закони стосуються всўх?
- Так, всўх. Всўх _л_ю_д_е_й_.
- А...
