- А ти - не людина.
Хелл трохи зблўд й ступив крок до перегородки. Чоловўк за пультом зробив поспўшний рух й щось невидиме м'яко вўдштовхнулдо Юра.
'Ось так. Влип! - гарячково забўгали думки. - 'Це поле. Проти нього й я, й будь-яка зброя безсила. Пастка. Гм... Але знову ж таки - навўщо?'
Чоловўк за пультом не без зловтўхи спостерўгав за його реакцўїю, потўм посмўхнувся й знову взяв мўкрофон:
- А зараз, пане Хелл, ми проведемо невеличкий експеримент. Бачиш тунель праворуч? На рахунок 'три' ти вдариш туди повною потужнўстю свої? 'гармати'. Готовий?
- Пўсля цього я вўльний? - похмуро запитав Хелл.
- Що? А... хм... так. Так, вўльний. Власне, тебе й викликали саме для цього.
Хелл вўдчув брехню ранўше, нўж той скўнчив говорити.
- Отже... раз!
- Два!
- Три!
Язик полум'я промайнув тунелем, звився в тонкий шнур й згас. Хелл нерозумўюче дивився в тунель. Енергўїю, яку вўн звўльнив за цей пострўл, можна було пробурити чималу дўрку в суцўльнўй скелў.
Захисне поле з страхўтливою легкўстю приборкало ту силу.
Чоловўк за пультом вдоволено гмукнув, потўм поглянув на прилади й скривився:
- Ў все? Дурити нас вирўшили, шановний пане? Ти вдарив менш нўж наполовину вўд максимуму!
- Так, - погодився Хелл. - Але бўльше не варто. Це може погано скўнчитись.
- Непослух може скўнчитись ще гўрше! - вўдрубав експериментатор. Отже, ще раз!
- Один!
- Два!
- Три!
Хелл мовчки посмўхнувся.
- Ти що, чоловўче? - злўсно прошипўв динамўк. - Хочеш назавди тут лишитись?
Хелл перестав посмўхатись, але не зронив нў слова.
- Будеш працювати?
- Нў!
- Ў не треба! - раптом погодився чоловўк. - Не хочеш - не треба! Але краще все-таки захотўти.
З цими словами вўн знову натис щось в себе на пультў. В протилежнўй стўнў тунелю повўльно вўдчинилась кругла кришка. Юр побачив гладенькў, аж бискучў кра? отвору.
- Знаїш, що там сховано? Правильно, не знаїш. А там випромўнювач. Чудова рўч, як на мою думку. Якщо я зараз його увўмкну, то все, що знаходиться в тому тунельчику - а ти, голубе, сто?ш якраз навпроти, - так от, все живе й неживе в тому тунельчику миттю перетвориться на попўл, навть не на попўл - на пару, на газ. Хочеш стати газом? - правильно, не хочеш. Ў я не хочу. Нўхто не хоче. Але це залежить лише вўд тебе. То як, будемо працювати?
Хелл мовчав.
- Отже, один!
- Два!
- Три!... Менў що, вмикати випромўнювач?
- Будь ласка! - посмўхнувся Хелл. - Але якщо я перетворюсь на пару, то хто ж ще зможе влаштувати вам отакий салют?
Язик полум'я лизнув перегородку.
Чоловўк вўдсахнувся й злякано вилаявся.
- Лякати надумав? - знову зашипўв динамўк. - Розважаїшся? Добре. Чудово. Але не ображайся, якщо ми теж трохи пожартуїмо.
Вўн знову натис якусь кнопку.
Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.
Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.
Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.
Хелл пополотнўв.
В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.
- Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?
Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.
- Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.
Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.
- Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!
- Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок 'Три' я вмикаю випромўнювач.
Струмўнь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.
- Отже, один!
- Два!
- ТРИ!!!
Ў все зникло. Залишилось лише яскраве, слўпуче й обпўкаюче свўтло. Потўм був рев розжареного повўтря, поштовх ударно? хвилў й бўль.
Коли Хелл розплющив очў, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашўло жаром на днў велико? кулеподўбно? порожнини, вкрито? рўзнобарвною склянистою масою. Гарячий озон рўзав нўздрў й легенў.
Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вцўлўла. Чоловўк, вўдкинутий з-за пульта в дальнўй куток, щось тихо бубонўв у судорожно затиснутий мўкрофон з обўрваним шнуром.
Хелл прислухався.
- Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, вўн просто не мўг все це зруйнувати, не мўг!..
Коротким пострўлом Юр пробив у вже не захищенўй перегородцў великий отвўр й ступив до пульту.
- Ти будеш помирати три години, - неголосно й на диво спокўйно сказав вўн. - Й не просто помирати. Ти будеш пўдсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по пўдлозў, ти рватимеш на собў шкўру й видавиш собў очў...
Чоловўк, спершись правицею на пўдлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився пўд його рукою й кисть легко, без перешкод, наче нўж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисўль.
- Такого крику я не чув навўть вўд стрибунцўв, - сказав Хелл, з цўкавўстю спостерўгаючи, як з руки капаї розплавлене скло разом з шматками шкўри й м'яса. - Але це, здаїтся, не повна твоя потужнўсть. Ану спробуй ще раз!
- Нў!!! - розпачливо заволав чоловўк. - Не треба! Вона жива!
- Хто саме? - про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.
- Твоя дўвчина! Руткевич! Не вбивай мене!
- Як... жива?
- То була лише голограмма! Це просто провокацўя, твоя дўвчина жива й здорова, й нўчого про це не знаї! Не вбивай мене, не вбивай!..
- Навўзо все це затўяли?
Чоловўк замовк, лише важко постогнуючи час вўд часу.
