- Ну!
Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.
- Нў, нў, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останнўй з людей, що...
Хелл вўдскочив. Черга втрапила обгорўлому невдасў в шию й груди, вўн смикнувся, захрипўв ў завмер.
- Не треба стрўляти, Хелл! - гукнув хтось з-за дверей. - Ми не збираїмось важити на ваше життя!
Крўзь прочиненў дверў в примўщення повўльно, без жодного рўзкого руху зайшов чоловўк в сўрому. Автомат вўн тримав дулом вниз.
- Не стрўляйте, пане Хелл! - сказав вўн ще раз.
- Добре, не буду, - буркнув Юр. - Але...
- Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрўбнў люди, в яких язик працюї краще за все ўнше. Тим бўльше в пўдсмаженому виглядў. Для того й автомат.
Вўн зневажливо копнув ногою обгорўле тўло.
- Те, що Юр Хелл - остання на _З_е_м_л_ў_ людина, надўлена пўрокўнетичною здатнўстю - звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати - декому з нас краще й не знати. Втўм... якщо ви погодитесь з нами спўврацювати, коло ваших знань може значно розширитись.
- Щоб ў мене колись ось так? - Хелл поглянув на труп. - Нў, дякую. Я можу йти?
- Так, звичайно, - кивнув чоловўк з автоматом. - Але шкода.
Юр розвернувся й рушив до виходу.
- Мўж ўншим, пане Хелл!
Вўн рўзко оглянувся.
- Ви чудово поводитесь з комп'ютером. Дякую за те, що змусили нас звернути увагу на вдосконалення системи захисту. Але не раджу бўльше туди заглядати. Домовились?
Чоловўк посмўхнувся.
Хелл плюнув й мовчки вийшов з примўщення.
Есбўст миттю стер посмўшку з обличчя, перекинув ногою обгорўлий труп й зненацька дав довгу чергу просто в обличчя покўйного.
- Падлюка! - вигукнув вўн пўсля того, як замўсть чергового пострўлу почулось сухе клацання. - Через тебе й тво? ўдўотськў гўпотези ми мало його не втратили!
Не втримавшись, вўн знову злўсно копнув ногою тўло.
- Заспокойся! - зненацька ожив десь хитро прихований динамўк. Жўночий голос здавався водночас нўжним ў владним. - Облиш це падло. _Й_о_г_о_ ми ще не втратили. Залишилось приблизно три-чотири пострўли. Йди до комп'ютеру, помўркуїм, як ?х доцўльнўше використати.
- Зараз ўду, - буркнув чоловўк й неквапно рушив до виходу.
- До речў, та калюжа бетону досить ўнтенсивно випромўнюї!
Чоловўк здригнувся й вискочив з кўмнати.
З динамўка почувся короткий сухий смўшок.
Перше, що зробив Хелл, повернувшись, нарештў, до будинку - це взяв Селену на руки, посадив собў на колўна, сховав голову в не? на грудях й довго-довго мовчав.
Збентежена дўвчина спробувала щось випитати, але Юр не дуже ввўчливо попросив ?? 'не пхати свого чарўвного носика в не дуже чистў справи'. Селена, не знаючи, що й робити, запропонувала влаштувати невелику прогулянку до лўсового озера. Хелл, з прихованою вўдразою поглянувши на будинок, погодився.
Вўн знову сам сўв за важелў катеру, але пўсля п'яти хвилин шаленого, карколомного польоту - Хелл гнав машину, наче винищувач, - Селена не витримала, сказала, що не бачить серйозних причин кўнчати самогубством, та й катеру шкода, й забрала керування. Хелл посмўхнувся, але не промовив на те нў слова.
Вони зупинились на невеликўй галявинў, оточенўй кущами вперемўшку з очеретом. Юр так само мовчки вискочив з машини й прислухався. Було тихо, лише ледь чутно шелестўв очерет.
Й пахло металом.
Селена, йдучи поряд, почала щось розповўдати про те, як генетики, по крихтам збираючи матерўал - тобто залишки мертвих ўстот - змогли вўдновити, практично створити наново багато дрўбних звўрўв - ондатр, зайцўв...
- А великих? - перебив ?? Хелл.
- От до того ж я й веду. Сам знаїш, пўсля вўйни звўрини всяко? вцўлўло звосўм мало, от... Ой!
Вона вўдсахнулась. Просто попереду, за пару крокўв, з поваленого торўшнього очерету вигулькнула чорна пласка голўвка. Велика гадюка, вилискуючи довгим м'язистим тўлом, блискавично скрутилась тарўлкою, готова в будь-який момент кинутись на людей.
Хелл мовчки смикнув дўвчину назад.
- Зачекай, - Селена м'яко вўдсторонилась. - Зараз я тобў дещо покажу. Тобто спробую показати.
Вона присўла. Гадюка погрозливо зашипўла, але не зрушила з мўсця.
Й тодў Хелл побачив картину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селена тихо засвистўла й повўльно- повўльно простягла руку вперед. Змўя - не ўнакше, як здивувавшись такому нахабству - не ворухнулась. Дўвчина, насвистуючи якусь невловиму знайому, близьку й рўдну мелодўю, трохи наблизила руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пальцўв Хелл аж здригнувся. Але нўчого не сталось. Селена прибрала руку й свиснула трохи ўнакше - коротко й рўшуче, наче наказуючи. Гадюка опустила голову й зникла помўж очеретом.
- Ну як? - з трўумфуючим виглядом запитала дўвчина.
- Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдалося? Розкажи!
Селена засмўялась.
- Який би був з мене еколог, якби я не змогла гадючку заспоко?ти!
- Але як?
- Розумўїш, головне - думати, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомагаї, анўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здаїться знайомою, чи не так?
- Так, начебто чув колись давно. В дитинствў.
- Ти не мўг ?? чути. Вона розроблена не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вона видаїться знайомою, близько, заспокўйливою - для людини. А змўя ?? взагалў не чуї, вона ж глуха... Ой, а он ще одна!
На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.
- Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина. - Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.
Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.
Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.
Знову засвистўвши ту саму мелодўю, дўвчина простягла руку.
Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.
Наступно? секунди Хелл тримав змўйку розтягненою в руках, а блўда й тремтяча Селена намагалася встати з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десантник.
- Ой, трохи не вийшло... - розгублено пробурмотўла дўвчина.
- Так, зовсўм трохи! - посмўхнувся Юр. - Добре, хоч в мене вийшло.
Змўя шипўла й судомно смикалась, намагаючись вирватись.
- То що тепер з нею робити? - Хелл жартома прстяг мўдянку дўвчинў.
- Не знаю, - та вўдсахнулась.
Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвав змўйку навпўл. Наче нитку.
Бризнула кров. Обўдвў половинка рудого тўла кўлька разўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбало вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.
Й лише тепер завважив, з яким жахом дивиться на нього Селена.
