мій! Не занепадай духом і не бери цього близько до серця, того, що сталося. Для нас остаточна перемога в боротьбі, яку ми розпочали, не залежить від дощок та деревин, але від людей і від коней. Ніхто з цих людей, які уявляють, що вони вже досягли всього, не наважиться зійти з кораблів і спробувати вчинити тобі опір, також і з тих військ, що на суші. Ті, котрі вчинили нам опір, вже одержали належне. Отже, тепер, якщо ти це ухвалиш, ми негайно нападем.© на Пелопоннес. Якщо ти вважатимеш, що треба зачекати, то ми так і зробимо. Не втрачай лише самовладання, бо для еллінів нема рятунку, їм доведеться розплатитися за все, що вони тепер нам зробили, і за те, що було перед тим. їм не уникнути уярмлення. Отже, роби те, що тобі до вподоби з моїх пропозицій. Якщо ти вирішив сам піти з військом, на цей випадок я маю іншу пораду. Але не роби так, царю мій, щоб елліни могли знущатися з персів. Адже перси не винуваті в нещастях, які тебе спіткали. Ти не зможеш навести мені випадок, коли ми виявилися б боягузами. Якщо фінікійці, єгиптяни, кіпріоти та кілікійці показали себе боягузами, то ти цю ваду не приписуй персам. Отже, тепер, коли з'ясовано, що перси не винні, послухай мене. Коли ти вирішив не залишатися тут, візьми з собою більшість війська і повертайся до свого палацу, а я зобов'язуюся передати тобі підкорену Елладу, якщо зможу вибрати собі з війська триста тисяч добірних воїнів». 101. Коли це почув Ксеркс в своєму скрутному становищі, він був у нестямі з радощів і відповів Мардонієві, що він усе це розміркує і скаже йому, що йому підходить. Під час наради з перськими радниками він вирішив запросити і Артемісію, щоб довідатися про її думку, бо в одному з попередніх разів вона правильно порадила, що треба було зробити. Коли прийшла Артемісія, він наказав усім відійти – і його перським радникам, і його списоносцям, і сказав таке: «Мардоній пропонує мені залишитися тут і напасти на Пелопоннес, наполягаючи на тому, що перси і сухопутне військо зовсім не винуваті в тому, що зі мною сталося, і готові, коли їм буде дана можливість, довести це. Отже, він пропонує мені або самому це зробити, або він зобов'язується передати мені підкорену Елладу, якщо дозволю йому вибрати триста тисяч воїнів із мого війська, а я щоб із рештою війська повернувся до моєї столиці. Проте ти перед морським боєм дала мені таку добру пораду, відрадивши мене вступити в цей бій, дай мені і тепер свою пораду, що мені треба робити, те чи інше, аби я був певний, що моє рішення буде правильним». 102. Отже, він просив дати йому пораду, а вона відповіла йому: «Царю мій! Важко буває людині, що просить висловити їй свою думку, дати найкращу пораду. Незважаючи на це, в теперішніх обставинах, моя думка така, що тобі треба повернутися, а Мардонієві, якщо він хоче і зобов'язується зробити те, що каже, дозволь йому залишитися тут із тими, яких він собі обере. Бо коли він їх поневолить, про яких він каже, і йому пощастить здійснити його намір, то це, владарю мій, буде твоя справа, бо це зроблять твої раби. З другого боку, якщо станеться протилежне тому, що хоче Мардоній, і тоді не буде великої біди, бо ти будеш живий і здоровий, і тобі не загрожуватиме жодна небезпека, ні тобі, ні твоїй родині. Я хочу сказати, що коли ти і твоя родина будете живі і здорові, то еллінам ще багато разів доведеться боротися за своє життя, а якщо з Мардонієм станеться якесь лихо, це нема значення, а в еллінів, навіть коли вони переможуть, то це ще не буде перемога, якщо їм пощастить знищити твого раба. Але ти повернешся, досягши своєї мети, ради якої ти вирушив у похід, адже ти спалив Афіни». 103. Ця порада дуже подобалася Ксерксові, бо саме те, що вона йому казала, було в нього на думці. Бо як я гадаю, якби всі люди на світі порадили йому залишатися, він не залишився б, так він перелякався. Тоді він подякував Артемісії і відіслав її до Ефеса(1). Вона взяла з собою і його дітей, бо його супроводжували дехто з його позашлюбних дітей. 104. Разом із ними він послав як наглядача за дітьми Гермотіма з Педасів, який був головним серед царських євнухів. Педасійці мешкають на півночі від Галікарнаса. (В країні педасійців ось що відбувається. Коли може статися щось неприємне для всіх, хто мешкає навколо їхнього міста, тоді в тамтешньої жриці Афіни виростає довга борода(1). Це було там у них уже двічі. Отже, з цих Педасів походив Гермотім.) 105. З усіх випадків, що про них я знаю, ця людина помстилася на заподіяне йому лихо в найжорстокіший спосіб. Отже, його взяли в полон вороги і поставили його на продаж. Його купив один хіосець, Паніоній, який заробляв собі на життя найганебнішим ремеслом. Коли потрапляли йому до рук гарненькі хлопці, він їх оскоплював і відвозив до Сардів або до Ефеса, щоб продати там утридорога, бо варвари оцінюють євнухів вище за неоскоплених, маючи до них цілковиту довіру. Цей Паніоній, звичайно, пооскоплював багато хлопчаків, бо з цього він жив, і серед інших він оскопив і Гермотіма. Цей Гермотім не в усьому був нещасним, його разом із іншими дарами було прислано до Царя і за деякий час Ксеркс став поважати його більше за всіх своїх євнухів. 106. На той час, коли Цар вирушив у похід із Сардів на Афіни, Гермотім у якійсь справі приїхав до однієї місцевості Місії, де живуть хіосці і яка називається Атарнеєм, і там перебував і Паніоній. Він пізнав Паніонія і часто по-дружньому розмовляв із ним і, насамперед, перелічував йому, скільки добра він мав завдяки йому, а потім пообіцяв і йому зробити багато добра на подяку, якщо він візьме з собою свою родину і приїде пожити разом із ним. Так Паніоній із радістю прийняв його пропозицію і приїхав до нього разом із своїми синами та жінкою. І коли нарешті всі вони опинилися в його руках, і Паніоній і вся його родина, Гермотім сказав йому: «Ну, чоловіче! Ти, який заробляєш собі на хліб найганебнішою працею, що її будь- коли робила якась людина на світі. Яке лихо я завдав тобі або хтось із моїх перевесників, або тобі самому, чи комусь із твоїх близьких, завіщо ти зробив мене з чоловіка, котрим я був, якоюсь нікчемою? І ти гадав, що боги не дізнаються про твою ганебну справу? Це вони згідно законів справедливості передали тебе в мої руки за твої ганебні діла, і тобі не буде за що скаржитися за кару, котру я на тебе накладу». Після цього обвинувачення він наказав привести до нього синів Паніонія і змусив його самого відрізати їм усім чотирьом дітородні члени і той, присилений необхідністю, мусив це зробити. І коли він це зробив, він змусив їх відтяти і їхньому батькові те саме. Ось у такий спосіб був покараний Паніоній і помстився на ньому Гермотім. 107. Ксеркс, доручивши своїх дітей Артемісії відвезти їх до Ефеса, покликав Мардонія і наказав йому вибрати всіх, кого він хоче, і докласти зусиль на виконання того, що він обіцяв. Того дня(1) більше нічого, крім цього, не сталося, але вночі за наказом Царя стратеги підняли вітрила, щоб пливти назад до Геллеспонту, так швидко, як тільки могли, поки флот ще охороняв мости, аби цар міг перейти ними до Азії. Коли пливучи варвари прибули до мису Зостера, а в тому місці довгошиї миси далеко висуваються в море, і їм здалося, що це кораблі, і на деякий час кораблі роз'їхалися в різні боки. А коли невдовзі вони зрозуміли, що це не кораблі, вони знову зібралися докупи і попливли далі. 108. Скоро розвиднилося, елліни, побачивши сухопутне військо на його позиціях, вирішили, що і флот залишився там біля Фалера і подумали, що він може вступити в морський бій і самі почали готуватися до оборони. Проте, коли вони зрозуміли, що він утік, першою їхньою думкою було кинутися доганяти його. Але коли вони гналися за ним аж до Андросу, навіть не побачивши морського війська Ксеркса, а прибувши на Андрос, вони влаштували там нараду. Фемістокл був за те, щоб переслідувати флот між островами, а потім пливти просто до Геллеспонту, щоб зруйнувати там мости. Проте, Еврібіад висловив протилежну думку, сказавши, що коли буде знищено переправу, це може завдати велику шкоду Елладі. Отже, як би Перса було ізольовано і він змушений був залишитися в Елладі, він не став би сидіти без діла, бо коли б так було, він не міг би мати жодної надії на успіх, не мав би можливості повернутися назад до Азії, а його військо помирало б з голоду. Але як би він продовжив воювати, то завоював би в Європі всі міста і всі народи, одні з них були б силоміць поневолені, а інші добровільно перейшли б на його бік. І споживок одержувало б його військо від щорічних урожаїв в Елладі. Проте, здається, такого не буде, бо після поразки в морській битві Перс не схоче залишатися в Європі. Отже, слід дати йому можливість утекти і нехай він повернеться, тікаючи до своєї країни. Після того, сказав він, можна буде продовжити війну і завоювати його країну. До цієї думки пристали й інші стратеги пелопоннесців. 109. Коли Фемістокл зрозумів, що він не може вмовити більшість стратегів пливти до Геллеспонту, він змінив свою думку і звернувся до афінян (бо саме афіняни найбільш обурювалися на те, що варвари повтікали від них і їм кортіло пливти до Геллеспонту, і вони готові були продовжити переслідування одні, якщо інші не хотіли цього), і сказав їм таке: «І на підставі власного досвіду, і від інших я чув, що в багатьох випадках відбулося щось подібне, коли люди, пригнічені необхідністю, переможені, знову вступали в бій і надолужували завдану їм шкоду, яку перед тим зазнали через свою боязкість. А ми (завдяки несподіваному нашому успіхові врятували і себе, і Елладу, відбивши напад такої великої хмари людей), не переслідуватимемо людей, що тікають, бо той подвиг учинили не ми, а боги і герої, які через свої ревнощі не захотіли, щоб владарем Азії і Європи стала одна людина, до того ж безчесна і злочинна, яка, не розрізнюючи святилища і приватні будинки, палила і валила статуї богів(1), яка навіть море наказала відшмагати і кинути в нього кайдани. Добре буде, коли ми залишимося в Елладі і подбаємо про себе і про свої
