запитав, чи справді такий подвиг учинила Артемісія, на що йому відповіли позитивно, бо вони добре знали емблему її корабля(1) і були певні того, що затоплене судно було ворожим. Отже, і в усьому іншому їй сприяла доля, як я вже сказав, і в даному разі, бо з корабля каліндійцдв жоден не врятувався, хто міг би її обвинуватити. І Ксеркс відповів на те, що йому сказали: «Мої чоловіки стали жінками, а мої жінки чоловіками». Кажуть, що так відповів Ксеркс. 89. У цій битві був убитий Даріїв син Аріабігн(1), брат Ксеркса, і багато інших знатних персів та мідійців, а також багато було вбито їхніх союзників, а серед еллінів – мало. Бо вони вміли плавати і ті, кораблі яких було потоплено, і їх не було вбито в рукопашній битві, пливучи досягли до Саламіну, але більшість варварів, що не вміли плавати, загинули в морі. Коли кинулися навтіки кораблі першої лави, тоді загинула і більшість інших, бо вони вистроєні позад тих, намагаючись пройти наперед із своїми кораблями, щоб їх побачив цар, що і вони можуть щось учинити, наштовхувалися на кораблі, які тікали. 90. В цьому замішанні сталося ще й таке. Дехто з фінікійців, кораблі яких загинули, прийшли до Царя і наклепали на іонійців, ніби через них загинули їхні фінікійські кораблі, бо іонійці виявилися зрадниками. Але сталося так, що іонійські стратеги не постраждали, а фінікійці, які наклепали на них, одержали те, що заслужили, і ось як це сталося. Поки вони там ще розмовляли, один корабель із Самофракії(1) вдарив своїм носовим тараном афшське судно і воно почало тонути і водночас егін-ський корабель завзято напав на самофракійське судно і затопив його. Проте, оскільки самофракійці були досвідчені метальниками дротиків і, кидаючи їх, перебили на палубі корабля, який їх затопив, усю його залогу, вони поперестрибували на нього і захопили його. Саме це й урятувало іонійців. Бо, щойно Ксеркс побачив, як вони вчинили такий подвиг, він страшенно розгнівався на фінікійців у своєму великому засмученні, бо вирішив, що всі вони винуваті в тому, що сталося, і наказав відрубати їм голови, оскільки вони виявилися боягузами, наклепавши на тих, хто кращі від них. Тим часом Ксеркс, сидячи на схилі гори навпроти Саламіну, що називається Айгалеос, кожного разу, коли бачив, як хтось із його війська мав успіх у морській битві, запитував, хто він, а його писарі записували ім'я тріерарха та ім'я його батька і назву його міста. До нещастя, що спіткало фінікійців, спричинився і один перс, приятель іонійців, Аріарамн, який перебував там. 91. Отже, вони виступали проти фінікійців. Коли варвари кинулися навтіки і намагалися знайти притулок у Фалері, егінці чекали на них у протоці(1) і вчинили гідні уваги подвиги. Тим часом афіняни в цій плутанині топили кораблі, які ще чинили опір, і ті, що тікали, а егінці нападали на ті, що прагнули врятуватися. І якщо деякі кораблі обминали афінян, вони неодмінно ставали здобиччю епнців. 92. Сталося так, що зустрілися двоє кораблів: один корабель Фемістокла, який гнався за ворожим кораблем, і другий корабель егінця Полікріта(1), сина Крія, котрий напав на корабель сідонян, саме на то) , що захопив егінське судно, яке перебувало на сторожі біля Скіату. На ньому був Піфей, син Ісхеноя, якого перси з поваги до його мужності, незважаючи на його рани, тримали на своєму кораблі. Отже, коли сідонський корабель, на якому його тримали перси, било захоплено, Піфей урятувався і повернувся на Егіну. Щойно Полікріт побачив той афшський корабель і пізнав на ньому знак наварха, як голосно викрикнув ім'я Фемістокла і почав знущатися з нього через прихильність егінців до мідійців. З цими образливими словами він звернувся до фемістокла тієї хвилини, коли протаранив ворожий корабель. А варвари, кораблі яких урятувалися, тікаючи прибули до Фалера під захист сухопутного війська. 93. Під час цієї морської битви найбільшу похвалу заслужили егінці, а після них – афіняни, а поіменно – егінець Полікріт і афіняни Евмен із дему Анагірунту, і Амейній із дему Паллени, той, що гнався за Артемісією. Якби він напевно знав, що на тому кораблі була Артемісія, він не припинив би переслідування, поки не взяв би її в полон або не став би сам полоненим, бо він дав наказ афінським тріерархам, а, крім того, призначив нагрроду в десять тисяч драхм тому, хто захопить її живцем. І це тому, що вони не могли стерпіти, щоб із афінянами воювала якась жінка(1). Проте вона, як я вже згадав вище, врятувалася, а також й інші, що їхні кораблі знайшли притулок у Фалері. 94. Щодо Адейманта, стратега корінфян, афіняни розповідають, що одразу з першої хвилини, коли почалася битва на морі, він розгубився і перелякавшися підняв вітрила і поспішив утекти, а скоро корінфяни побачили корабель свого наварха, який тікав, і вони кинулися навтіки(1). Потім, коли тікаючи вони прибули до того місця Саламіну, де є святилище Афіни Скіради (2), їх зустріло послане божеством суденце, звідки воно взялося, ніхто про це не міг довідатися, і воно попрямувало до корінфян, які ще не знали, що сталося з еллінським військом. Ось через що можна зробити висновок про божественне походження цього явища. Отже, коли це суденце наблизилося до корінфянських кораблів, із нього почувся голос: «Адейманте! Ти забрав свої кораблі і поквапився тікати і цим зрадив еллінів. Але знай, що вони вже стали переможцями і їхня перемога така, як вони бажали собі в своїх молитвах». Це було сказано, і оскільки Адеймант не хотів цьому вірити, це було йому повторено і ще додано, що залога суденця згодна бути його заручниками, поки не з'ясується, що елліни справді стали переможцями. Так він повернувся з своїм кораблем, а за ним й інші кораблі прибули до табору, коли вже морський бій закінчився. Так переказують афіняни на шкоду корінфя- нам, але корінфяни, звичайно, не погоджуються з цим переказом і твердять, ніби вони були одними з перших під час морського бою і посилаються в цьому як на свідків на інших еллінів (3). 95. Тим часом Арістід, син Лісімаха, що про нього я згадував, як про дуже достойну людину, ось що зробив під час тих бентежних подій, які сталися на Саламіні. Він набрав багато гоплітів із тих, яких було виши-кувано вздовж саламінського узбережжя, і вони були афінянами, узяв їх і висадив на островці Псітталеї, і там вони перерізали всіх персів, котрі були на цьому острівці. 96. Коли закінчився морський бій, елліни відбуксували до узбережжя Саламіну всі судна, які там були, і підготувалися до другої битви, гадаючи, що Цар ще використає судна, котрі в нього залишилися. Проте багато з кораблів, що зазнали аварії, підхопив західний вітер і переніс їх до того місця аттіцького узбережжя, яке називається Коліада. І в такий спосіб здійснилися всі інші пророцтва Бакіда і Мусая, як ще й інше пророцтво афінського пророка Лісістрата про уламки кораблів, що їх викинуло море в тому місці. Зміст цього пророцтва афінянина Лісістрата залишався незрозумілим для всіх еллінів: «Там Коліади жінки, готуватимуть їжу на веслах». Проте, так воно і сталося після відступу Ксеркса. 97. Коли Ксеркс побачив загибель свого флоту(1), він злякався, чи не порадить хтось із іонійців еллінам, або і самі вони загадають пливти на Геллеспонт, щоб зламати там мости і так він залишився б ізольованим у Європі і цим наразив би на небезпеку своє життя. Отже, він вирішив тікати. Проте, бажаючи, щоб про його намір не довідалися ні елліни, ні його люди, він наказав спорудити греблю на протоці між берегом Сала-міну і Аттіки (2), зв'язавши фінікійські вантажні судна, щоб вони утворили міст і водночас були б оборонним муром. Так він нібито став готуватися до нової морської битви. Бачачи такі його готування, всі були певні того, що він вирішив за всяку ціну залишитися в Елладі і продовжувати війну. Проте від Мардонія, який так добре знав Ксерксову вдачу, ніщо не могло пройти непоміченим. Отаку справу розпочав Ксеркс і водночас послав до Персії вісника сповістити про поразку, що він її зазнав. 98. Нема на світі смертної істоти, яка могла б подорожувати, куди схоче, швидше від цих перських вісників. Ось що вигадали ці перси. Скільки днів триває подорож, стільки коней і людей розташовано на всій відстані: один кінь і одна людина на кожен день подорожі. І ні' сніг, ні дощ, ні спека, ні ніч не заважають їм, щоб кожен вісник із найбільшою швидкістю пройшов призначений йому шлях. Отже, перший кур'єр переказує доручення, що йому було дано, другому, а другий третьому і так далі, поки, переказуючи один одному, вони не дійдуть до кінця. Саме так буває і в Елладі, коли біжать із смолоскипами на святі на честь Гефеста(1). Ця кінна пошта перською мовою називається анга-рейон (2). 99. Отже, перша звістка, яка прибула в Суси про те, що Ксеркс здобув Афіни, звичайно так потішила персів, котрі залишилися в країні, що вони обсипали всі вулиці миртовими вітами і запалили пахощі, і почали бенкетувати і розважатися. Проте друга звістка, що прибула пізніше, викликала таке замішання, що вони почали розривати на собі одяг, кричати і голосити, покладаючи всю відповідальність за поразку на Мардонія. І не так засмучувала персів загибель їхніх кораблів, скільки вони побоювалися за життя свого царя. 100. Таке замішання тривало безперервно в Персії, поки туди не прибув сам Ксеркс і поклав цьому кінець. Щодо Мардонія, то він бачив, як уболіває Ксеркс через поразку в морській битві, і підозрював, що цар думає покинути Афіни, і побоювався, що той його покарає, бо він умовив його піти в похід на Елладу. Отже, краще для нього буде знову наразитися на небезпеку і спробувати підкорити Елладу або загинути з славою при спробі здійснити далекосяжні наміри. Він більше схилявся до ідеї, що мабуть ще спроможеться поневолити Елладу. Отже, добре обміркувавши все це, він з'явився до Ксеркса з такою пропозицією: «Царю
