- Кінець обмежень. Можна їхати, куди хочеш. - І П'яте Колесо звернуло на дорогу, обабіч якої стояв жовтий Ратник-Порадник.
Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, він і сам не втримався і непомітно переїхав білу смугу...
Спалахнули сліпучі блискавиці. Пролунав грім. Настала непроглядна пітьма.
Хлопчик і дівчинка злякано притулилися одне до одного.
Невідомо, скільки часу пробули вони в непроглядній пітьмі... Та раптом все навколо яскраво освітилось!
Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.
- Де ми?
Дід Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.
- За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумів.
- Куди закинуло?
Над високими стрункими колонами біля входу до палацу блиснув голубий спалах, і Дід Драндулет трохи заспокоївся.
- У цьому палаці живе Краса - Мідна Коса! З її володінь жодній машині вороття немає...
Зненацька пролунав голос:
- Хлопчику й дівчинко, увійдіть до палацу!
Щойно друзі ступили на широкі мармурові сходи, що вели нагору, як і Дід Драндулет кудись зник.
Краса - Мідна Коса
Нагорі біля високих різьблених дверей їх зустріла бабуся з добрим обличчям і привітними очима. Від її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квітами повіяло пахощами польових трав.
- Ідіть сюди, дітки, ідіть, жадані! - запросила вона, лагідно взяла обох за руки й повела до палацу.
Великий зал з полірованими білими стінами, по яких пробігали мерехтливі відблиски, був порожній і холодний.
- Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся і плеснула в долоні.
І вони відразу ж опинились у маленькій затишній світлиці, посередині якої знаходився стіл. А на столі стояли тарілки з тістечками, варенням, пирогами, цукерками.
- Ось тепер будете пити чай, мою розповідь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.
- Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак 'Кінець обмежень', і потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотіли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тільки вам скажу: безклопітного життя взагалі не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провісницею називають.
Старенька зітхнула.
- А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про ваші добрі діла. Ви багато зробили для врятування Чарівної Круговерті. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику біду відвели. Та головне лихо сталося тут, у палаці.
- Яке лихо? - Діти нашорошили вуха.
- Живе в цьому палаці могутня чародійка Краса - Мідна Коса, яка Круговертю править. Усі машини їй підкоряються, ніхто не сміє перечити.
- А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.
- Велику силу й мудрість має Знавець-Моргунець, - усміхнулася бабуся. - Та Краса сильніша. Вся її могутність - у Мідній Косі. Триста тридцять три тисячі найтонших волосинок у косі, і всі вони повинні бути укладені одна до одної. І якщо хоч одна переплутається - у Круговерті почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кісці та уклали в одну велику косу. А сьогодні вночі розтріпалася коса у чародійки, та так, що заснула вона мертвим сном і прокинутися ніяк не може.
Провісниця зажурилася, потім додала:
- От і нікому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокій і порядок настали у Круговерті.
Друзі перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугі Варині кіски. Вони були заплетені на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навіть Провісниця звернула на них увагу, похвалила:
- Гарні коси! Сама заплітала?
- Я завжди сама заплітаю! - гордовито відповіла Варя і поглянула на Малька-Ванька.
- Адже ти... вмієш? - спитав він.
- Вмію.
- То й заплети Мідну Косу, розбуди її!
- Еге, я боюсь!
- Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - і заплела! Ви, дівчатка, швидко це робите!
- Ага, тут 'раз-раз' не годиться, - втрутилася Провісниця. Заплітати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять і спалять тебе на місці!
- Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тоді й справді страшно...
- Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всі автомашини так і залишаться на Замкненому Колі, з якого ми ледь вирвалися.
Старенька сумно хитнула головою.
- Тоді я заплету її косу, - підхопилась Варя. - Де вона? Ведіть мене до неї, швидше!
- Оце по-нашому! - зраділа Провісниця.
Зашумів вітер, усіх оповив густий морок. Друзі злякано схопилися за руки. Все зникло: світлиця, самовар, старенька Провісниця, і наші герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освітленому кришталевому ліжку спала рожевощока дівчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтіло вогняно- червоне волосся із золотавим відблиском. Пухнасті вії кидали на ніжні щоки темні тіні.
- Ось вона, Краса!
Довго заплітала Варя дивне волосся, її тонкі пальці заніміли, очі почервоніли від напруження...
Нарешті остання, триста тридцять третя, кіска була сплетена. Та володарка Чарівної Круговерті не прокидалась.
- Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.
- Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?
Малько-Ванько на хвилину задумався.
- А чому ж тоді блискавки не вилітають? Провісниця попереджала...
Варя зраділа. І справді, блискавки не вилетіли, не спопелили її на місці. За роботою вона зовсім забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...
Все було зроблено як слід, а Краса не прокидається!
- От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навіть тупнув ногою. - Спить собі... А ще називається чародійкою... Красою - Мідною Косою!
- Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...
І вона знову взялась за роботу: зібрала розсипані на подушках кіски та сплела їх у пишну золотаво- червону косу.
- Оце коса... - Вона заздрісно зітхнула. - На славу! Коли б мені така!
Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. І тут трапилося несподіване...
Тільки-но Малько-Ванько відчув у своїй руці таку прекрасну товсту косу, він не втримався і...
...СМИКНУВ ЇЇ!!!
- Що ти зробив? - жахнулась Варя.
А Краса прокинулась!
- А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрімала, - мовила Краса спроквола і всміхнулася, широко
