- Сам іди!
- Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла:
- Я ось як заверещу!
Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу.
Ось і зараз вона звично наморщила носика й трохи відкрила рота.
А що як справді завищить?
Діти схопляться...
Прокинеться Олеся Василівна!
- Ні, ні! Ти тільки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
- Буду смирною, якщо візьмеш і мене з собою, - швидко пообіцяла Варя.
Ну що ти з нею вдієш?
Взагалі Малько-Ванько і Варя частенько гралися разом, ділились ласощами, їх навіть мали за друзів, якщо можна назвати друзями дівчинку й хлопчика, у яких такі різні вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусі, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько ліз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спільної думки і тоді разом лізли на шовковицю або хлюпалися у теплій воді басейну.
Але одне діло гратися у басейні, і зовсім інше - розкрити Велику таємницю чарівної кімнати!
Малько-Ванько важко зітхнув.
- Гаразд, - він щосили намагався насупити білі бровенята. - Тільки ж гляди мені!
А якщо говорити щиро, то він був навіть радий, що не сам піде до чарівної кімнати. Бо невідомо, що там за дверима...
Ось так чудастія!
Вони обережно зайшли до кімнати й зупинились.
Двері за ними повільно зачинилися.
Клацнув зловісно замок.
З переляку діти здригнулись.
У кімнаті нічого не було. Тобто - ні стола, ні стільців, ні ліжка - геть нічого, що буває у звичайних кімнатах. Навіть телевізора.
Але зате тут було...
...МІСТО!
Велике іграшкове місто починалося біля самих ніг Варі та Малька-Ванька й розкинулося на підлозі в усі кутки кімнати. Сріблясте місячне сяйво заливало його з вікон.
Будинки були маленькі-маленькі, але, як і в справжньому місті, одно- та багатоповерхові.
Дивне місто перетинали вулиці - не ширші за стрічечки у Вариних кісках.
Окремо височіли корпуси заводів з трубами завтовшки з олівець.
Мов дротинки, виблискували трамвайні колії, на яких позавмирали трамваї завбільшки з сірникову коробку.
Вулиці були забиті нерухомими крихітними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
І над усім цим сяяли величезні блакитні літери. Малько-Ванько й Варя вже вміли читати і тому без особливих труднощів розібрали слова:
Чарівна Круговерть
- Мабуть, так місто називається, - мовив Малько-Ванько.
- Яке гарне місто! - прошепотіла Варя і присіла, щоб краще роздивитися. - Онде стадіон, кінотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навіть магазини є!
Та хлопчика магазини не цікавили. Коли він побачив автомобілі, відразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати іграшки. Щоправда, після того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зібрати її вже ніхто не міг...
Та ці автомобілі чимось різнились від іграшкових. Усе в них було, як у справжніх, і навіть здавалося, що там, у темних кабінах, сидять справжні водії. І хоча Мальку-Ваньку дуже кортіло взяти якусь машину в руки й розібрати її, все-таки його щось стримувало. Нарешті він примостився навпочіпки біля Варі й обережно потягся до найближчого автомобіля.
Раптом йому здалося, що він рушив з місця. Рука Малька-Ванька завмерла в повітрі.
Та нічого не сталося. Машина стояла на місці. Тоді хлопчик доторкнувся до неї і трохи підштовхнув.
Десь угорі щось жалібно забриніло, ніби лопнула струна. Діти вп'ялися одне в одного великими очима.
- Що це?
- Не знаю... Дивись, машина!
Автомобіль легко їхав по вулиці. Він прискорював хід! Малько-Ванько спробував було схопити втікача, але той припустив швидше!
Діти отетеріли. Іграшковий автомобіль щодуху мчав вулицями такого ж іграшкового міста!
Ось у машини засвітились фари і, мов крихітні світлячки, попливли по місту. Й там, де вони пропливали, спалахували інші вогники, їх ставало дедалі більше.
Усі автомашини в місті зарухались!
Діти злякано відсахнулися.
- Зараз з будинків ліліпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
- Правда? Ой, як цікаво! - прошепотіла Варя.
Та вікна в будинках були темними, і ніхто з квартир не вискакував.
- Сердешні! - загримів нелюдський металевий голос. - Ви увімкнули без дозволу пекельний механізм Чарівної Круговерті! Горе вам, горе! Горе всім мешканцям міста!
А з будинками коїлося щось незрозуміле.
Вони росли на очах!
- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
Малько-Ванько задер догори голову, але стелі не побачив!
Куди ж вона поділася? Угорі щось невиразно синіло - ніби небо літнього вечора.
- Двері! Дивись... тікають двері!
Двері швидко віддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетіла вгору. Стін уже не видно, а там, де раніше були вікна, пливли по небу світлі хмаринки.
Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотіла:
- Ми кудись провалюємось!
- Ось в-воно, чар-родійство, - простукотів зубами він. Спочатку хлопчик затремтів від страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дівчинкою.
Малько-Ванько розправив плечі й швидко роздивився довкола.
Нікуди вони не провалювалися, а стояли на околиці великого справжнього міста. Позаду чорніло широке поле. А перед ними пролягла світла бетонна дорога.
Поруч височів стовп, до якого була прикріплена смугаста жердина. Коло стовпа на землі виблискували залізничні рейки.
- Де це ми? Де це ми? - скімлила Варя. - Я хочу додому!
В її голосі бриніли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
Що робити?
Та тут зчинився страшенний галас!
