Відчайдушний Рукастик-Смугастик
З-за рогу з ревінням вихопились чудовиська з палаючими очима.
Вони мчали прямо на дітей, що заціпеніли з переляку.
- Стій! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
Попереду чудовиська бігла маленька смугаста фігурка, освітлювана яскравими фарами. Миготіли тоненькі ручки, блискучий шолом збився набік. Коротенькі ніжки дріботіли так швидко, що їх навіть не було видно.
Переслідувачі наздоганяли дивного втікача. Ще мить - і шалений натовп настигне його.
Сніп світла впав на смугасту жердину, що тяглася від стовпа поперек шляху. На жердині засвітилось червоне...
...ОКО!
- Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
Пронизливий скрегіт гальм розітнув повітря. Хмара куряви накрила і натовп, і маленького втікача.
Та за мить він уже вискочив з хмари, пірнув під смугасту планку й обернувся до своїх переслідувачів.
- Ну що, спіймали? Облизня спіймали!- вигукував він тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
Переслідувачі з гарчанням підсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, і діти побачили, що то ніякі не чудовиська, а...
...ЗВИЧАЙНІСІНЬКІ АВТОМОБІЛІ!
Вони заповнили весь шлях, їхні фари яскраво освітлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фігурку за нею. Автомобілі сердито буркотіли. Та не просто буркотіли, а, виявляється, розмовляли між собою!
Варя і Малько-Ванько розуміли кожне їхнє слово!
А говорили вони ось про що.
- Цього разу тобі пощастило! - величезний Ваговоз грізно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно від нас не втечеш!
- Назад тобі немає вороття! - пихато заявив блискучий Лімузин. Тепер ми самі собі господарі...
- Тільки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобільчик. - Скінчились ваші часи, Рукастики-Смугастики...
- Дружки-Кружки! - підхопив хтось.
- Трикутники-Супутники!
- Ратники-Порадники! - вигукували з усіх боків навперебій.
А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав і кричав:
- Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, він швидко наведе порядок. Він вам управить свічки!
Машини ще дужче забубоніли.
- Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколірному замку, - відповів Лімузин. - І ми не дозволимо випустити його звідти. А країна Чарівна Круговерть тепер під нашою владою.
Рукастик-Смугастик насмішкувато взявся в боки:
- Хто ж вам дав таку владу?
І автомашини хором відповіли:
- Це зробили дурненькі й неслухняні Малько-Ванько й дівчинка Варя. Хвала і слава їм!
І вони заспівали:
А зараз ми влаштуємо
Гуляння хоч куди!
І всіх Знавців,
всіх Моргунців
Під три біди,
під три біди!
Тут чиїсь фари мало не засліпили Варю і Малька-Ванька.
- Ось вони! - пролунало багатоголосе ревіння. - Ось вони, наші нерозумні визволителі!
Щось підхопило дітей і підняло у повітря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, проніс у повітрі й опустив на майданчик Автовежі.
- Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
Машини здійняли таке ревище, що в дітей аж вуха позакладало!
Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями світла. На поворотах вузенький майданчик Автовежі хилився набік, і Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
- Ой, упаду!
- Тр-римайся! - підбадьорював він її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
Машини стишили хід. Варя раптом вигукнула:
- Глянь! Та це ж наш гастроном!
За склом вітрини магазину промені фар освітили велетенський торт-вежу. Зубці вежі були викладені з горіхів. Між ними червоніли троянди з крему, а на стіні красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. І називалась ця гора ласощів так: 'Торт Карлсона'. Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом і ковтала слину. Але ніколи не просила, щоб його купили. Та й ніхто з дітей не виявляв такого бажання, бо хіба може людина з'їсти такий торт? Хіба що Карлсон...
- Справді! - Малько-Ванько витріщив очі. - А онде стадіон...
- І парк з каруселлю!
- І кінотеатр 'Барвінок'!
- І кіоск з морозивом!
Вони подивились одне на одного:
- Це - наше місто!
Виходить, зовсім недалечко їхній будинок - великий, багатоповерховий, з просторими білими балконами. Там, у квартирі номер три на першому поверсі, зараз сплять Варині мама, тато й бабуся, а в сімнадцятій, що на третьому поверсі, сплять мама, тато, старший брат і молодша сестричка Малька-Ванька.
Сплять і нічого не знають, не відають.
Якби зіскочити з клятої Автовежі й побігти додому!
Та зіскочити аж ніяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
- Куди нас везуть?
- На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
А на площі машин зібралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревіли...
Тільки-но показалась Автовежа, як по всій площі розляглися вигуки:
- Ось вони! Ось наші визволителі!
Автовежа вдоволено заворкотіла й почала піднімати майданчик з дітьми все вище й вище... 'Визволителі' мружилися від яскравого світла.
Коли майданчик піднявся вище найвищих дахів, Малько-Ванько розплющив очі й побачив навколо море вогнів.
- Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
- Н-не бійся... Головне - не боятися!
- Я не боюсь... але мені страшно!
У цей час машини оглушливо заревли:
- Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
Машини стали в коло, й почалися дивовижні веселощі!
Спочатку загуркотів басом Ваговоз:
Я - великий і нестримний,
Я - могутній і невпинний.
