Перехожі, геть з дороги,
Відчавлю усім я ноги!
І всі підхопили:
Перехожі, геть з дороги!
Повідчавлюємо ноги...
Звідкись вигулькнув маленький автомобільчик і пронизливо заверещав:
Зростом я всього з вершок,
А зовуть мене Жучок,
Їду-їду, де захочу
І в шпаринку я проскочу...
Знову загув хор:
Перехожі, геть з дороги!
Повідчавлюємо ноги...
Від машин відділився блискучий Лімузин і також заспівав:
Хто прудкіший всіх на світі?
Дожену я навіть вітер...
Я шпаринок не шукаю,
Сам в шпаринку всіх забгаю!
Раптом натовп стих і розступився. З'явився низький білий автомобіль - той, що тікав від руки Малька-Ванька. Хлопчик його відразу впізнав, хоча тепер він був великий та грізний. Його фари яскраво палали.
- Громобій! Гоночний Громобій! - загомоніли машини.
Голос Громобоя залунав над площею:
- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарівної Круговерті. Нестерпний Знавець- Моргунець зі своєю дружиною ув'язнений у Триколірному замку. Але вранці жителі вийдуть із своїх осель, визволять його, і він знову почне приндитися, знущатися і командувати нами. Як цьому перешкодити?
Натовп стривожено загув. Потім у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
- Я, - прохрипів він, - можу цьому перешкодити. Я і ніхто більше!
- Як? - підсунувся до нього Громобій.
- Засиплю двері всіх будинків піском та гравієм щоб жителі не змогли відчинити їх і вийти на вулицю.
- А якщо вони полізуть у вікна? - вигукнув хтось.
- Тоді я обіллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник і випустив такі водограї, що інші машини злякано позадкували:
- Ой-ой! Не бризкайся!
- Люди занедужають і сидітимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтітимуть, загорнуться у ковдри, залізуть під перини.
- А я не стану їх рятувати й розвозити по домівках ліки, - додала Швидка Допомога.
- Це добр-ре! - прогарчав Громобій. - Дуже добр-р-ре.
- Я більше не служитиму людям! - заверещав громіздкий та незграбний Фургон з написом на борту: 'Булки'. - Краще я сам поїм булочки, тістечка, маківники, торти. Вони такі смачні, м'які, солодкі, завжди так чудово пахнуть...
І він апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.
Діти завмерли.
- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.
- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.
- Що ж їстиме моя бабуся? І мама, і тато...
- А мої тато й мама? А братик Віктор? Він по три окрайці з варенням відразу вминає, зрозуміла?
Варя заголосила:
- Вони кашлятимуть...
- І нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога відмовилась їм допомагати.
- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителів міста!
- А як?
Вони подивилися вниз. До землі було так далеко, що діти злякано відсахнулись.
А тим часом автомобілі кружляли в танці, наспівуючи врізнобій якусь скрипучу пісню.
- Що ж нам робити? - знову забідкалась Варя.
І тут вони почули чийсь тоненький голосок:
- Егей! Ей там, на вежі!
Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залізного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фігурка в блискучому шоломі набакир.
- Рукастик-Смугастик?!
Пастка
Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:
- Стрибайте, швидше стрибайте сюди!
Малько-Ванько знову подивився вниз.
Ой леле! Яка височінь! Зірвешся - кісток не визбираєш.
- Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бійтеся!
Майданчик тихо погойдувався у повітрі. Він то наближався до краю даху, то віддалявся.
Малько-Ванько поставив ногу на обніжок поручня.
- Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.
- Відчепись! - її переляк ніби додав йому сміливості.
Він стрибнув.
- А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радісний вигук:
- А я вже на даху! Ур-ра!
Малько-Ванько радісно пританцьовував і махав Варі руками:
- Стрибай і ти! Це зовсім не страшно!
- Ні, ні, - відсахнулася вона. - Страшно!
Варя тільки хитала головою і відступала від поручнів.
- Не можу, - жалібно проквилила вона.
- Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? І маму, і тата?
Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є ліки. Як вона тепер буде?..
Невидима сила несподівано відірвала Варю від поручнів, підняла вгору...
- Па-а-адаю! - в розпачі скрикнула вона і ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечі...
Та друзі підхопили дівчину і витягнули на дах.
- Боляче! - схлипнула вона. - Коліно здерла...
- Не біда, - утішав її Малько-Ванько. - Ти й так щодня коліна обдираєш...
- Тікаймо! - поквапив їх Рукастик-Смугастик. - За мною!
Вони побігли до горищного вікна. Покрівля гуркотіла під ногами.
- Оточуйте будинок! - почулися вигуки з площі. - Стережіть під'їзди!
Рукастик-Смугастик відчинив віконце й засвітив прив'язаного до пояса ліхтарика.
- Обережніше, - приказував він. - Стрибайте, тут невисоко.
Друзі стрибнули вслід за ним і почали злякано озиратися. Над головами у них перехрещувалися почорнілі дерев'яні бантини, по кутках невиразно біліло павутиння. На одній з них висів донизу головою Кажан. Він заворушився, блимкнув червонястими очицями й проспівав:
- Вештаються тут... дрімлюги. Нема від них спокою.
Розправив крила й неквапливо полетів у темряву.
З горища вони спустилися на сходи і побігли униз.
Але запізнились. Біля під'їзду вже нетерпляче гурчали машини, лунали вигуки:
- Пильнуйте їх! Не спускайте фар з дверей!
Рукастик-Смугастик сів на сходинку й зітхнув:
- Почекаємо трохи. Посидимо тут, нехай вгамуються.
- А потім? - з тривогою спитала Варя.
