Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила.
У золоті, в оксамиті, Мов та квіточка укрита, Росла я, росла.
І виросла я на диво: Кароока, чорнобрива, Білолицяя.
Убогого полюбила, Мати заміж не пустила, Осталася я
У високих у палатах Увесь вік свій дівувати, Недоля моя.
Як билина при долині, В одинокій самотині Старіюся я.
На світ божий не дивлюся, Ні до кого не горнуся… А матір стару…
Прости мене, моя мати! Буду тебе проклинати, Поки не умру.
[Друга половина 1848, Косарал]
Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала. Та до куми заходила Пшона позичати, Отих дітей годувати В нетопленій хаті. І нагодувала, І спати поклала, Сама пішла до дяка Добувати п'ятака, Та й заночувала. А із Криму чоловік Ледве ноги доволік. Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались. Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі. «А де ваша, діти, мати?» - Сердешний питає. «Тату! тату! наша мати У шинку гуляє».
[Друга половина 1848, Косарал]
Ой виострю товариша, Засуну в халяву Та піду шукати правди І тієї слави. Ой піду я не лугами І не берегами, А піду я не шляхами, А понад шляхами. Та спитаю в жидовина, В багатого пана, У шляхтича поганого В поганім жупані. І у ченця, як трапиться,- Нехай не гуляє, А святе письмо читає, Людей поучає. Щоб брат брата не різали, Та не окрадали, Та в москалі вдовиченка Щоб не оддавали.
[Друга полонина 1848. Косарал].
По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили. А думала жити… Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось. Виблагала Тую копійчину… Та пречистій поставила Свічечку за сина.
[Друга половина 1848, Косарал]
Ой сяду я під хатою, На улицю гляну, Як-то тії дівчаточка Без своєї Ганни, Без моєї Ганнусеньки У хрещика грають. І граються невесело, І не так співають Дівчаточка. А моєї Голубки немає. У свекрухи десь воркує, Мене виглядає.
[Друга половина 1848, Косарал]
Закувала зозуленька В зеленому гаї, Заплакала дівчинонька - Дружини немає. А дівочі молодії Веселії літа, Як квіточки за водою, Пливуть з сього світа. Якби були батько, мати Та були б багаті, Було б кому полюбити, Було б кому взяти. А то нема, сиротою Отак і загину, Дівуючи в самотині, Де-небудь під тином.
[Друга половина 1848, Косарал]
Швачка
Ой не п'ється горілочка, Не п'ються й меди. Не будете шинкувати, Прокляті жиди. Ой не п'ється теє пиво, А я буду пить. Не дам же я вражим ляхам В Україні жить. Ходім, батьки-отамани, У Фастов в неділю Та надінем вражим ляхам Кошуленьку білу. Ні, не білу, а червону… Ходім погуляєм. Та в пригоді свого батька Старого згадаєм, Полковника фастовського Славного Семена. Ходім, брати: не згинете, Хлопці, коло мене.
В Переп'яті гайдамаки Нишком ночували. До схід сонця у Фастові Хлоп'ята гуляли. Прийди з того Межигор'я, Наш славний Палію, Подивися, що той Швачка У Фастові діє! Добре діє! У Фастові, У славному місті, Покотилось ляхів, жидів Не сто і не двісті. А тисячі. А майдани Кров почервонила. А оранди з костьолами, Мов свічки, згоріли. В самім замку невеличку Церковку святую Не спалено. Отам Швачка Співа алілуя. Хвалить господа, веселий, І каже сідлати Коня свого вороного: Має погуляти У Бихові, славнім місті, З Левченком б укупі, Потоптати жидівського Й шляхетського трупу.
[Друга половина 1848, Косарал]
Он не п'ються пива-меди, Не п'ється вода, Прилучилась з чумаченьком У степу біда. Заболіла головонька, Заболів живіт, Упав чумак коло воза, Упав та й лежить. Із Одеси преславної Завезли чуму. Покинули товариша, Горенько йому. Воли його коло воза Понуро стоять. А із степу гайворони До його летять. «Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі. Ой полетіть, гайворони, Мої сизокрилі, До батечка та скажіте, Щоб службу служили Та за мою грішну душу Псалтир прочитали, А дівчині молоденькій Скажіть, щоб не ждала».
[Друга половина 1848, Косарал]
На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає. Що ж мені робити, Де мені подітись? Чи то з іншим полюбитись, Чи то утопитись? Ой надіну я сережки І добре намисто, Та піду я на ярмарок В неділю на місто. Скажу йому: «Сватай мене Або одчепися!.. Бо як мені у матері… То лучче топиться».
[Друга полонина 1848, Косарал]
У тієї Катерини Хата на помості, Із славного Запорожжя Наїхали гості. Один Семен Босий, Другий Іван Голий, Третій славний вдовиченко Іван Ярошенко. «З'їздили ми Польщу І всю Україну, А не бачили такої, Як се Катерина». Один каже: «Брате, Якби я багатий, То оддав би все золото Оцій Катерині За одну годину». Другий каже: «Друже, Якби я був дужий, То оддав би я всю силу За одну годину Оцій Катерині». Третій каже: «Діти, Нема того в світі, Чого б мені не зробити Для цієї Катерини За одну годину».
Катерина задумалась І третьому каже: «Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає; Хто його достане, То той мені, запорожці, Дружиною стане». Разом повставали, Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився У Дніпровім гирлі, Другого в Козлові На кіл посадили. Третій, Іван Ярошенко, Славний вдовиченко, З лютої неволі, Із Бахчисараю, Брата визволяє.
Заскрипіли рано двері У великій хаті. «Вставай, вставай, Катерино, Брата зустрічати». Катерина подивилась Та й заголосила: «Це не брат мій, це мій милий, Я тебе дурила…» «Одурила!..» - І Катрина Додолу скотилась Головонька… «Ходім, брате, З поганої хати». Поїхали запорожці Вітер доганяти. Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались.
[Друга полонина 1848, Косарал]
Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить. Ходить він годину, Ходить він і другу. Не виходить чорнобрива Із темного лугу, Не виходить зрадливая… А з яру та з лісу З собаками та псарями Іде пан гульвіса. Цькують його собаками, Крутять назад руки І завдають козакові Смертельної муки; У льох його, молодого, Той пан замикає… А дівчину покриткою По світу пускає.
[Друга половина 1848, Косарал]
Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая. А я вчора з нею, З сією змією, В полі плоскінь вибирала Та все й розказала, Що як мене любить, Женитися буде, І до себе злую суку Просила в придане. Йване мій, Іване, Друже мій коханий, Побий тебе сила божа На наглій дорозі.
[Друга половина 1848, Косарал]
