всі чисті. Коли помиєшся, закутаєшся в них. І не думай надягати свій бруднющий одяг, бо тоді знову зажену в ванну… Ти голодний?
— Ні. В Буковича наївся по саме нікуди.
— І солодкого не хочеш?
— Дякую, не влізе.
— Шкода, могла б пригостити морозивом. У нас воно завжди є, навіть узимку. Аліса його дуже полюбляє.
— До речі, вона тут?
— На жаль, ні. Поїхала до університету. Ви з нею розминулися на якісь півгодини. Хотіла вас сьогодні познайомити, але доведеться чекати наступного разу. Аліса чудова дівчина, вона неодмінно сподобається тобі… Тільки цур — не загравай з нею.
Стен посміхнувся:
— Ти ж знаєш, сестричко, твоїх подруг я не чіпаю.
— Авжеж не чіпаєш, — скептично мовила Маріка. — Може, назвати на ім’я всіх, кого ти
Він збентежився й відвів очі.
— Алісу я не чіпатиму. Обіцяю.
Оскільки на той час ванна наповнилася більш ніж наполовину, Маріка перекрила воду й сказала:
— Ну, добре, далі ти й сам упораєшся. Мийся, не поспішай. А я не заважатиму.
Вона вийшла, щільно зачинивши за собою двері, а Стен роздягнувся й заліз у ванну. Він добряче відмокнув у гарячій воді, ретельно вимився, а потім ще довго лежав у зручній ванній, розслабившись і мліючи від задоволення.
Коли розчервонілий від купання Стен повернувся до спальні, там його чекала приємна несподіванка: у кріслі й на двох стільцях було розкладено повний комплект його вбрання — спідня білизна, батистова сорочка, камзол зі штанами, шита золотом князівська мантія з червоного шовку та шкіряні черевики.
Маріка саме розстеляла ліжко. Перехопивши братів погляд, вона лукаво всміхнулася:
— Ось мій тобі сюрприз. — І відвернулася, щоб він міг скинути з себе рушники. — А тепер надягай білизну і мерщій у ліжечко.
— То ти знов увімкнула свій портал? — запитав Стен, продовжуючи зачудовано дивитися на свій одяг (а що це його одяг, не було жодних сумнівів). — Чи зуміла відкрити мій?
— Ні те, ні інше, — відповіла Маріка. — Просто я згадала, як минулого разу ти сказав, що через поспіх залишаєш частину своїх речей в Арпада Савича. От і попросила його… Стене! — раптом перервалася вона. — Я не маю очей на потилиці, проте мені здається, що ти стоїш стовбнем і нічого не робиш. Навіщо тоді я відвернулася?
— Гаразд. Я зараз.
Стен звільнився від рушників, надягнув білизну й забрався під ковдру. Ліжко приємно поєднувало в собі м’якість та пружність, а постіль була свіжа й приємно пахла. Щойно Стенова голова торкнулася подушки, його миттю пойняла соннота.
Маріка повернулася до брата й запитала:
— Тебе залишити? Спи спокійно, не бійся проспати. Я вчасно тебе розбуджу.
— Не йди, — попросив Стен. — Побудь зі мною, поки я засну.
— Гаразд, — охоче погодилась Маріка.
Вона присунула до ліжка стілець, з якого Стен забрав свою білизну, і влаштувалась на ньому. Поли її коротенького халатика трохи розійшлися, і Стен поспіхом відвів очі, остаточно ствердившись на думці, що така одіж — справжнісіньке неподобство.
А вголос він промовив:
— А в тебе мила кімната, дуже охайна. Маєш гарну покоївку.
— Тут я не маю особистої прислуги, — похитала головою Маріка. — І, власне, її не потребую. Не хочу, щоб хтось сторонній потикав носа в мої справи. Ми з Алісою самі прибираємо і в спальні, і в кабінеті, і у ванній… — Тут сестра ніяково всміхнулася. — Та якщо чесно, прибиранням займається сама Аліса, я їй лише допомагаю… вірніше, плутаюсь у неї під ногами. Не навчена змалку до такої роботи.
— Ви з Алісою мешкаєте разом? — здивувався Стен. — Невже замок такий малий?
— Норвік справді невеликий замок, — визнала Маріка. — Проте місця в ньому вистачає. Тут поруч, у цьому ж крилі, є ще три гостьові кімнати. Я могла б зайняти одну з них, але не бачу сенсу. Мені зручніше жити з Алісою — ми гарно ладнаємо, одна одній не заважаємо, а ліжко, як сам бачиш, досить велике, нам удвох не тісно.
— То, може, відведеш мене в якусь із гостьових кімнат, — запропонував Стен. — Ну, щоб не заважати Алісі, коли вона повернеться.
— Не турбуйся, ти їй не заважатимеш, — відповіла Маріка. — Передовсім, вона навряд чи повернеться, поки ти тут. А якщо й повернеться, зачекає, не проблема. Крім того, тобі краще залишатися біля порталу. Мало що може статися.
— Твоя подруга точно не заперечуватиме? — для заспокоєння сумління перепитав Стен.
— Точно, — кивнула Маріка і чомусь посміхнулася. — Алісу це навіть розважить: нарешті в її ліжку спить чоловік!
Останні слова не сподобалися Стенові, надто вже двозначно вони прозвучали, а сестра при цьому ще й якось дивно посміхалася. Хоча, можливо, вона просто мала на увазі, що Алісі давно пора заміж.
З іншого боку, продовжував міркувати Стен, дедалі глибше поринаючи в дрімоту, Маріка виразно дала йому зрозуміти, що Аліса не з тих дівчат, які водять до себе чоловіків. Тобто, вона порядна. А коли врахувати, що спальня в Маріки з Алісою спільна, то складається враження, що тим самим сестра намагається випередити його розпитування про того хлопця, слугу Послідовників… як там його звати — Кей, чи що? Мовляв, я ночую з Алісою, вона порядна, я — також, чоловіків ми до себе не підпускаємо…
Стен усе ще вирішував, з чого почати цю непросту розмову, коли сон остаточно здолав його.
Розділ 20
Аліса повернулася в Норвік близько півдня. Ще зранку Маріка попередила її про Стенів візит, тому вона зайшла лише до кабінету, де поклала на стіл підручники та конспекти, у передпокої зняла куртку і змінила черевики на домашні туфлі, після чого подалася до сусідньої з її покоями гостьової кімнати.
Там була Маріка. Одягнена в халат, вона сиділа в широкому кріслі, підібгавши під себе ноги, і переглядала товстий медичний журнал. Її волосся було трохи вологим і від того здавалося радше русявим, ніж золотавим.
При кузининій появі, Маріка згорнула журнал і здивовано мовила:
— Щось ти рано сьогодні.
— Вирішила засачкувати, — пояснила Аліса. — Однаково не було нічого цікавого. А як твій брат?
— Спить мов убитий. Дуже втомився, бідолашний. — Маріка ніжно всміхнулася. — Прийшов страшенно брудний, натрусив пилу на килим. Але нічого, згодом я приберу.
Аліса скептично гмикнула.
— Грізна обіцянка! От зловлю тебе на слові… А втім, ні, приберу сама. Не годиться принцесі-білоручці обтяжувати себе плебейською роботою.
— Ну, не кажи! — образилась Маріка. — У своєму мишковарському кабінеті я сама прибираю.
— Авжеж, бачила, який там розгардіяш. Це ще одна причина й близько не підпускати тебе до прибирання, — сказала Аліса і скинула вовняну кофту, під якою була біла блузка без рукавів. — Жарко, між іншим. Здорово ти тут накочегарила.
У кімнаті справді було жарко. Взимку, з метою економії, всі зайві приміщення в замку не опалювалися, але теплолюбна Маріка ввімкнула тут на повну потужність обігрівача.
— Я щойно приймала ванну, — пояснила вона. — Не йти ж у Раду немитою.
— Так я ж не маю нічого проти, — знизала плечима Аліса. — Лише констатую факт.
