На Алісиних устах з’явилася поблажлива усмішка.
— Ну, щодо
„Дякую, втішила!“ — похмуро подумав Стен і допитливо зазирнув Алісі в очі. — А ви цього певні? Маріка нічого від вас не приховує?
Аліса стійко витримала його гострий погляд.
— Звісно, ні. Як я вже казала, між нами немає таємниць. І в будь-якому разі, Маріка нічого не змогла б від мене приховати. Я б це зразу відчула.
Вона говорила так щиро й переконано, що Стен був схильний повірити їй.
„А цікаво,“ — раптом промайнуло в його голові, — „Маріка
Пригадавши деякі сестрині натяки, а також нещодавню сцену, коли Аліса зненацька зніяковіла на згадку про сніданки, Стен дійшов висновку, що, найпевніше, у ліжку вони не лише сплять та снідають. Порівняно з його підозрами щодо Кейта, ця думка видалася йому вельми втішною.
„Краще з Алісою, ніж з ним,“ — філософськи вирішив Стен, а вголос запитав:
— Після тієї розмови Кейт більше не з’являвся?
— Ні, — похитала головою Аліса, а на її обличчя набігла тінь. — Відтоді Кейт не дає про себе знати, і мене це дуже непокоїть. Досі він приїздив до нас по два чи три рази на тиждень, а за останні дев’ять днів від нього не було жодних звісток. Боюся, з ним щось трапилось. Я вже кілька разів пропонувала Маріці зателефонувати йому — це такий спосіб зв’язку на відстані…
— Знаю, — нетерпляче урвав її Стен. — Маріка розповідала мені про телефон. То що далі?
— Вона не телефонувала. Вважає, що Кейт навмисно затягує паузу, щоб набити собі ціну, подратувати її, примусити хвилюватися.
— А ви так не вважаєте?
— Ні. Мені здається, сталося щось погане.
— Чому тоді ви не зателефонуєте йому? Або його сестрі — якщо я нічого не наплутав, вона ваша подруга.
— Колишня подруга, — виправила його Аліса, і в її голосі виразно вчувся сум. — Ми з Джейн посварилися і вже довго не спілкуємося.
— Навіть не можете поговорити з нею по телефону?
— На жаль, не можу. Сварка була дуже серйозна.
Аліса знову зашарілася, і Стенів здогад переріс в упевненість: Аліса точно належить до тих дівчат, які полюбляють бавитися з подружками. Вочевидь, цим і пояснювалося те, що вона досі незаміжня.
Аж раптом йому закортіло, щоб і сестра була такою. Тоді б вона ще довго відмовлялася йти заміж і весь цей час залишалася з ним…
„Але Маріка не з таких,“ — подумав Стен, мало не шкодуючи про це. — „Якщо я не віддам її за Флавіана, вона неодмінно злигається з кимось іншим. З тим самим Кейтом, наприклад…“
Двері відчинились, і до кімнати ввійшла Маріка, одягнена в надзвичайно гарну сукню кольору морської хвилі. Нижче талії вона була пишна й довга, а вище щільно облягала стан і залишала відкритими плечі та верхню частину грудей. Утім, останнє цілком відповідало сучасній ібрійській та влошській моді, тож до цього Стен не міг мати жодних претензій. І до всього іншого також. Ця сукня, безперечно тутешня, напрочуд вдало підкреслювала всю Марічину красу, всю її привабливість, усю чарівність…
— Ну як? — запитала вона. — Непогано?
— Не те слово, сестричко, — захоплено відповів Стен, встав зі стільця й підійшов до неї. — Від тебе просто очей не можна відвести. Хоч зараз під вінець… — Він замовк і поглянув їй в очі. — От що, Маріко. Я думаю, що сьогодні Флавіан знову попросить твоєї руки. І наполягатиме на однозначній відповіді — так або ні. Я не збираюсь примушувати тебе, але… Що я маю відповісти? Вирішуй сама. Як скажеш, так і буде.
Маріка притулилася до нього й гірко зітхнула.
— Я вже вирішила, брате. Я згодна стати королевою Ібрії. Це мій обов’язок — і перед нашим князівством, і перед родом Конорів.
Стен ніжно обняв її за плечі.
„Тепер зрозуміло,“ — подумав він. — „Ти таки закохана в цього Кейта. Тому й згодна вийти за Флавіана — не з бажання, навіть не з обов’язку, а зі страху. Ти боїшся, що інакше не стримаєш себе, скоришся своїм почуттям і накоїш дурниць… Бідолашна моя сестричко!…“
Розділ 22
Кейт так і не зрозумів, щo розбудило його серед ночі — чи то сторонній звук, чи інстинктивне передчуття небезпеки. Хоч там як, а прокинувся він дуже вчасно.
Щойно розплющивши очі, Кейт помітив у вікні рух. Якась тінь затулила яскраві зорі в чистому літньому небі, а за мить він збагнув, що це чоловіча постать.
„Грабіжник?…“ — не злякався, а радше здивувався він і запитав уголос:
— Хто ви? Що вам треба?
Незваний гість не зрозумів слів, мовлених англійською, проте його реакція на них не залишала жодних сумнівів, щодо мети цих нічних відвідин. Він спритно зіскочив з підвіконня і кинувся просто до ліжка. От тепер Кейта охопив страх — бо грабіжник попрямував до Джейн, переплутавши в темряві, з якого боку долинав голос.
Згодом Кейт не раз дякував долі, що тоді не гаяв часу на роздуми, а діяв на чистих рефлексах. Посунувшись уперед, він міцно вхопив сестру за талію і потяг її разом з ковдрою на себе. Ривок вийшов таким сильним і різким, що обидва звалилися на підлогу — на щастя, ліжко було невисоким, а ковдра і килим на підлозі пом’якшили їхнє падіння. Джейн, яка прокинулася ще від братових слів, нарешті второпала, що їм загрожує небезпека, і пронизливо закричала, вказуючи пальцем на вікно, куди ліз іще один грабіжник.
Тем часом Кейт простягнув руку і схопив свій шокер, якого щовечора перед сном клав на свою тумбу. Згодом, коли все скінчилося, він подумав, що слід було зробити це відразу, а ще трохи поміркувавши, дійшов висновку, що вчинив цілком слушно, коли кинувся передовсім рятувати сестру. Грабіжник був озброєний довгим гострим ножем і становив загрозу навіть непритомним, бо міг за інерцією впасти на Джейн і поранити її, а то й убити.
Коли шокер опинився у Кейтовій руці, перший грабіжник заскочив на ліжко і готувався знову накинутись на них, а другий майже забрався на підвіконня. Джейн продовжувала верещати; у відповідь на це зовні загавкали собаки.
Кейт без роздумів двічі вистрілив. Шокер було налаштовано на вузький кут розсіювання, проте обидва постріли влучили в ціль. Перший грабіжник розтягся поперек ліжка долілиць, а другий на мить завмер на підвіконні, потім похитнувся й випав з вікна на вулицю. Джейн нарешті замовкла, але від її вереску Кейтові трохи заклало вуха, тому він не розчув звуку падіння.
Собаки гавкали аж заливалися. Кейт виплутався з ковдри, для зайвої певності вгатив у грабіжника на ліжкові ще один розряд з шокера і, не зводячи настороженого погляду від вікна, допоміг підвестися сестрі.
— Ти не забилася? — спитав він.
— Н-ні, в-все г-гараз-зд, — відповіла вона з заїканням.
Кейт підійшов до вікна і, тримаючи напоготові шокер, обережно визирнув назовні. З даху звисала товста мотузка з вузлами. Він схопив її і рвучко смикнув. Мотузка була вільна від додаткового тягаря.
Кейт уже сміливіше висунувся з вікна. Другий грабіжник нерухомо лежав унизу на бруківці, розкинувши руки й підвернувши під себе одну ногу. Він був або непритомний, або мертвий. І найпевніше, останнє.
„Отак убивають із несмертельної зброї,“ — байдуже подумав Кейт. Він не почував ні жалю, ні радості. Він був цілковито спустошений, неспроможний на вияв жодних емоцій, окрім єдиної — величезного
