руйнування. Гадаю, ми вловили думки людей, що керували тим кораблем, а вони думали про те, що мають знищити Норвік. Розбомбити, як висловилась Аліса. Відчуття небезпеки було таким сильним, що в нас з Зареною не виникло жодного сумніву щодо її реальності. Ми збагнули, що зараз замок буде зруйновано, стерто з землі, тому негайно втекли звідти. Я сказав „забираймося“, твоя тітка відповіла „так“, і ми відразу забралися. Погодься, Маріко, молоді б так не вчинили. Ти б і сама зачекала ще трохи, спробувала б з’ясувати ситуацію… Хоча ні, ти б не стала чекати, бо добре знаєш той світ, і це знання допомогло б тобі так само, як нам з Зареною — наш досвід і обачність. Залишатися не було сенсу, бо ми влаштували засідку не для оборони замку, а щоб узяти полонених. Проте Послідовники не збиралися навіть наближатись до Норвіка, вони просто хотіли знищити тебе, твого батька та Алісу і зруйнувати портали. Тебе б спонукало до негайної втечі знання про летючі кораблі та їхні бомби, а ми відразу ж утекли, поклавшись на передчуття. І це врятувало нам життя. Щойно я слідом за твоєю тіткою вибіг з порталу, в спину мені вдарила вибухова хвиля і збила мене з ніг. Наше щастя, що вже наступної миті з’єднання порталів було перервано, і решта наших відбулися лише дзвенінням у вухах. Ну й ще потріскалися шибки у вікнах.
— Де? — Роззирнувшись, Маріка переконалася, що всі вікна в кабінеті цілі. — У Флорешті я теж нічого не помітила.
— На той час ми вже пішли і звідси, і з Флорешті, — пояснив Стоїчков. — Поки переносили речі, то мій портал було з’єднано зі старим порталом Конора МакКоя, а Флавіанів — з твоїм новим. Проте засідку ми вирішили влаштувати в Жиховому замку, його портал розташовано у великому приміщенні, де дві дюжини людей могли вільно розміститися, не заважаючи одне одному. Тепер я розумію, що це був украй невдалий вибір. Якби вибухом пошкодило й Жихів портал, нам усім довелося б понад тиждень добиратися до найближчого.
— Тоді можете втішати себе думкою, — зауважила Маріка, — що не обрали для засідки Залу Дванадцяти.
Стоїчков коротко посміхнувся й похитав головою.
— Виходить, ти не все знаєш про Залу. Поблизу є резервний портал, просто він вимкнений. Його вмикають лише для того, щоб налаштувати на нового члена Ради, потім вимикають знову. Тож там ми були б убезпечені від пастки.
Відтак розмову довелося ненадовго перервати, бо до кабінету ввійшла оданадцятирічна Данка, найменша дочка Анте Стоїчкова; вона принесла для Маріки сніданок. Стоїчков познайомив дівчат і дозволив доньці трохи побалакати з Марікою. Як це часто трапляється, Данка, пізня дитина, була батьковою улюбленицею, і йому важко було опиратися її бажанням. А зараз вона хотіла спілкуватися з новою знайомою. Проте, коли Маріка поснідала, Стоїчков таки знайшов у собі сили, попри Данчині вередування, прогнати її з кабінету.
— Нестерпне дівчисько, — поскаржився він, зачинивши за нею двері. — Простісінько на голову сідає. І не знайду на неї ніякої ради. Швидше б подорослішала, щоб я віддав її заміж. Он у княжича Предрага старший син такого ж віку.
Маріка мимохіть усміхнулася, та вже наступної миті спохмурніла, знову подумавши про зруйнований Норвік, про знищені портали, про втрачений зв’язок зі світом МакКоїв… Для неї це був не лише світ пращурів, вона сама була часткою того світу й гостро відчувала цю втрату. Тепер можна було розраховувати тільки на Кейтову допомогу. Та якщо він відмовиться…
— От бачите, пане Стоїчков, — сумно мовила Маріка. — Я мала рацію. Ми з Алісою мусили поїхати з Норвіка ще тоді, коли дізналися про зникнення Кейта і Джейн.
Стоїчков зітхнув.
— Так, Маріко, ти мала рацію. А ми помилялися… Вірніше, боялися вас відпускати. Ми зволікали під будь-яким приводом, переконували себе, що ситуація не така критична… аж поки стало запізно.
— Навіть учора, коли подзвонила пані Волш, ще не все було втрачено, — зауважила Маріка. — Нам варто було ризикнути, але Стен, знову ж, не захотів відпускати мене. А ми змогли б вибратися. Напевно змогли б. Оскільки Послідовники не планували вторгнення в Норвік, то їх не було поблизу замку.
Цього разу Стоїчков заперечно похитав головою:
— Ти робиш хибний висновок, Маріко. Послідовники спостерігали за Норвіком, це безперечно. Вони мусили переконатися, що, по-перше, ніхто з вас випадково не залишив замок перед нападом летючого корабля, по-друге, ніхто не вцілів після бомбування, а по-третє, портали зруйновані й більше не діють. Ти вже даруй, але я вважаю, що в цій ситуації ти поводилася нерозумно, а Стеніслав учинив цілком правильно.
Маріка підібгала губи й потупилася. Їй раптом спало на думку, що коли навіть Стоїчков підтримує Стена, то, можливо, вона справді помилялася.
— Хіба ви не розумієте… — почала Маріка невпевнено і замовкла, бо не знала, що далі сказати.
— Я розумію, Маріко. Розумію, що ти зараз засмучена. Але зрозумій і ти, що наші справи не такі вже й кепські, як тобі здається. Поки не будемо обговорювати шляхи повернення до світу МакКоїв. Вони є, і ти це знаєш. Краще подумай над тим, що зробили Послідовники. Гарненько подумай і скажи: про що свідчить їхній учинок?
— Вони хотіли вбити мене, батька, Алісу…
— А ще?
— Вони зруйнували Норвік.
— Навіщо? Лише для того, щоб убити вас трьох?
— Ну, ще вони прагнули знищити портали. Можливо, це була їхня головна мета — розірвати зв’язок між їхнім світом і нашим. Якщо вірити листу пані Волш, вони не знають, що Кейт знайшов сюди шлях, і навіть не здогадуються, що він з сестрою зараз перебуває в нас.
— І це, либонь, найважливіше, — наголосив Стоїчков. — Послідовники відмовилися від спроб розшукати наш світ, вони вирішили просто відгородитися від нас. Отже, вони нас бояться, дуже сильно бояться. Гм… Якщо мені правильно переповіли слова пані Волш, то вона сказала тобі, що було ухвалено рішення повернутися до первісного плану.
— Приблизно так вона й висловилася, — підтвердила Маріка.
— А звідси випливає, що багато Послідовників ще від самого початку пропонували вдатися до такого крайнього заходу, аби тільки перешкодити нашому проникненню до їхнього світу. І зваж, з якою обережністю — я б навіть сказав, з острахом, — вони стежили за тобою. Спершу була одна лише Джейн, чиє головне завдання, як я розумію, полягало в нагляді за Алісою. Згодом до тебе приставили Кейта — і надали йому такої свободи дій, що він спокійнісінько водив їх за носа. Гадаю, річ тут не в тому, що Послідовники цілком довіряли йому. Довіра довірою, але ніколи не зайве перевірити, застрахуватися від можливих помилок, адже людям властиво помилятися, тим більше молодим людям. А що робили Послідовники? Чекали, чекали й чекали. І як зрештою вчинили? Вони навіть не спробували захопити тебе, щоб силою добути те, чого не вдалося отримати хитрістю. Вони просто побоялися відкрито виступити проти тебе. Як думаєш, про що це свідчить?
— Що за своєю чаклунською силою Послідовники поступаються нам, — відповіла Маріка. — Але так вважав і Конор. У Заповіті він прямо написав, що Послідовники змогли подолати наших пращурів лише завдяки своїй чисельній перевазі та чарам Заборони.
— І з часів Конора МакКоя ситуація, вочевидь, не змінилася, — додав Стоїчков. — Та й це ще не все. Останні події ясно вказали на нову, несподівану для нас обставину. Досі ми були впевнені, що Послідовники не застосували проти тебе Заборону, бо сподіваються нишком віднайти шлях до нашого світу і вразити цими чарами нас усіх. Однак вони не скористалися ними навіть наостанку — а це я вважаю абсолютно нелогічним. Якщо Послідовники вирішили не боротися з нами, а відгородитись від нас, то з їхнього боку було б не зайвим переконатися, що ми
Маріка подумала.
— Можливо, — припустила вона, — Послідовники втратили секрет чарів Заборони?
— Може, й так. Але вірогіднішим мені видається інше: ці чари подібні до хвороби, на яку людина може
