відвідував сам король Ібрії і приймав тут гостей, що приходили до нього через портал.
Завдяки присутності в королівському крилі лише надійних і перевірених слуг, Кейтові та Джейн не довелося причепурюватися при свічках. Обидві кімнати, як і прилеглі до них мильні, освітлювалися скляними кулями, чиє світло було схоже на електричне. Такі кулі Кейт уже бачив у мишковарських покоях Маріки та Стена — або сховані в люстрах, або, як тут, просто вмуровані в стелю. Він і раніше здогадувався про їхнє призначення, а тепер отримав підтвердження свого здогаду.
Трохи згодом до Кейта зайшов Авреліан Струдза й запросив його на пізню вечерю. А Джейн до їдальні повела комендантова донька, юна чорноволоса дівчина на ім’я Мірчія
У кімнаті, де було накрито стіл на шість персон, уже перебували Октавіан і Боженка Траяну. Антоніу Кирте на вечерю не прийшов, вочевидь, віддавши перевагу сну перед їжею, а сам комендант лише побажав молодим людям смачного і залишив їх на Мірчію.
Проте дівчина не поспішала запрошувати гостей до столу і раз-по-раз нетерпляче позирала на двері, через які вийшов її батько. Кейт здогадувався, кого вона чекає, і не помилився в своєму припущенні. Через кілька хвилин двері знову відчинилися, і до кімнати ввійшла Маріка.
Кейт неодноразово уявляв її в розкішному вбранні, яке бачив у ґардеробній під час своїх таємних відвідин Мишковара. Зараз Маріка була в навдивовижу гарній сукні з золотої парчі, що дуже пасувала до кольору її волосся. І хоча Кейт у своїх думках частенько приміряв на неї саме цю сукню, яка найбільше йому подобалася, він навіть припустити не міг, що краса вбрання у поєднанні з Марічиною красою справлять на нього таке приголомшливе враження. У своїх фантазіях Кейт не враховував однієї суттєвої обставини: подумки наряджаючи її у князівські шати, він уявляв Маріку такою, яку знав по їхнім зустрічам у Норвіку, і зовсім не робив поправки на її високе становище в рідному світі. Змінивши вбрання та оточення, Маріка немов перевтілилася, вона скинула маску скромної дівчини-чужоземки і стала тою, ким була насправді — родовитою принцесою.
При Марічиній появі в Кейта защеміло серце. Весь минулий тиждень він пристрасно переконував себе, що його почуття до неї не були серйозними, що він був просто захоплений нею, як доти захоплювався багатьма іншими дівчатами, хіба що цього разу його захоплення було цілком цнотливим. Але тепер, знову зустрівшись із Марікою, Кейт збагнув марність усіх своїх спроб надурити себе. Він кохав її по-справжньому. Кохав до нестями…
— Вітаю, друзі, — промовила Маріка своїм дзвінким голосом. — Рада вас бачити.
Октавіан Траяну ґалантно вклонився їй. Кейт наслідував його приклад. Маріка відповіла їм обом усмішкою й доброзичливим кивком, потім обняла й розцілувала Боженку та Джейн, після чого запросила всіх до столу.
За вечерею говорила здебільшого Боженка. Вона розповіла Маріці про своє весілля з Октавіаном, про їхню подорож і про знайомство з Кейтом та Джейн. Зрідка своє слівце вставляв і її чоловік. Подій останнього дня вони не торкалися і взагалі поводилися так, ніби ніяких ексцесів у дорозі не траплялося і з усієї поїздки вони винесли лише найприємніші враження.
Маріка майже нічого не їла і говорила мало, а здебільшого слухала невимушену балаканину Боженки і блукала по кімнаті замисленим поглядом. Час від часу Марічин погляд зупинявся на Кейті, і тоді на її обличчя набігала якась тінь — чи то тривоги, чи то сумніву…
Коли вечеря скінчилася і Октавіан з Боженкою, побажавши всім на добраніч, подалися до відведених їм покоїв, Маріка запросила Кейта і Джейн перейти до іншої кімнати. Разом з ними пішла й мовчазна Мірчія, яка за столом не зронила жодного слова.
Кімната на третьому поверсі, куди привела їх Маріка, виявилася просторою, гарно оздобленою вітальнею. Як і в їдальні, тут магічний світильник знаходився в люстрі, але горів не дуже яскраво, створюючи в кімнаті приємне відчуття затишку.
Маріка вмостилася на м’якому стільці біля стола, де лежала та сама скринька, до якої Антоніу Кирте вранці поклав усі конфісковані в Кейта і Джейн предмети, зокрема Ключі та шокер. Мірчія сіла в крісло в дальньому кутку вітальні.
— Влаштовуйтеся, друзі, — промовила Маріка англійською і вказала на два крісла попід стіною. А коли вони повсідалися, продовжила: — Можемо говорити вільно, Мірчія не знає англійської й нічого не зрозуміє з нашої розмови. Я запросила її лише задля дотримання паритету сил. Двоє Конорів і двоє Послідовників — хіба не справедливо?
— Ого! — сказав Кейт, обмінявшись швидким поглядом з сестрою. — Отже, ти знаєш про Послідовників?
— Знаю, — кивнула Маріка. — А для тебе це несподіванка?
— Ну… — невпевнено почав Кейт, — просто я думав…
— Гаразд, допоможу тобі. Ваші люди встановили „жучки“ в Норвіку, слухали наші розмови і дійшли висновку, що Конори не підозрюють про ваше існування.
— То ти знаєш і про підслуховування? — здивувалася Джейн.
— Я здогадалася. Аж надто багато вам відомо про нас.
— Твої розмови ми не слухали, — зауважив Кейт. — Ти виявилася надзвичайно чутливою.
— Про це я також здогадалася. До речі, прийміть мої компліменти з приводу вашої слованської мови. Говорите дуже незле. Особливо ти, Джейн. Ви її спеціально вивчали?
— Так. Нас, разом з іншими, готували до проникнення у ваш світ.
— Навіщо? Щоб і тут встановити Заборону?
Маріка сказала «Prohibition», а не «Interdict», але Кейт миттю збагнув, про що йдеться.
— То ти чула і про Заборону? — запитав він, заразом виправивши її помилку.
— Отже, все-таки «Interdict», — промовила вона. — Тобто відлучення. Відлучення від сил. Аліса мала рацію. А я наполягала на «Prohibition».
Кейт розгублено похитав головою:
— Вибач, Маріко, але ти геть збила мене з пантелику. Я ж думав… усі думали, що ти нічого про це не знаєш, а виявляється… Чорт! Невже ти цілий рік водила нас за носа?
Якийсь час Маріка дивилась на нього з ваганням, потім сказала:
— Я б могла відповісти „так“ і тим самим витягти з вас ще кілька зайвих фактів, перш ніж ви розгадали б мій блеф. Проте я хочу, щоб між нами була довіра, тому відповідаю „ні“. Я нічого не знала і не водила вас за носа. А от ви з Джейн дуже спритно дурили мене. Лише після розмови з тобою, після всіх тих твоїх натяків, я звернулася до старших і розповіла їм, що знайшла шлях на батьківщину Конора МакКоя. Тоді й з’ясувалося, що вони дещо чули про Послідовників і про Заборону, але тримали цю інформацію в секреті.
— А чому їх тут немає? — поцікавився Кейт. — Я думав, що по прибутті на нас накинеться цілий натовп Конорів.
— Наші старші ще зустрінуться з вами, — пообіцяла Маріка. — Просто ми вирішили, що першу розмову проведу я. Зрештою, ми добре знаємо одне одного, нам буде легше порозумітися.
— А я б охочіше поговорила з Алісою, — озвалася Джейн. — Я знаю її набагато краще, ніж тебе. І вже точно з нею приємніше мати справу.
Кейт злякався, що ці слова, до того ж мовлені таким зухвалим тоном, можуть образити Маріку. Тому квапливо втрутився:
— А й справді, де Аліса? Якщо ти одержала мого листа, то мала знати…
— Все гаразд, — відповіла Маріка. — І Аліса, і мій батько в безпеці.
— Тут? У цьому світі?
— Так. У Норвіку ми повідомили, що вирушаємо в тривалу подорож, а маєток батько полишив на Браєна.
— Дуже розумно з вашого боку, — схвалив Кейт, відчувши неабияке полегшення.
— І все ж, — наполягала Джейн. — Чому тут немає Аліси?
— Бо я так вирішила, — твердо відповіла Маріка. — Не хочу, щоб ви почали з’ясовувати свої стосунки, замість розмовляти про справи. Не турбуйся, скоро ти зустрінешся з Алісою, а зараз поговорімо про вас. Я не відчуваю вашої магічної сили. Ви можете показати її?
Джейн коротко розсміялася. Маріка здивовано глянула на неї:
— Що я сказала смішного?
