важливе. А коли виявиться, що ви не були зі мною щирі, я влаштую вам тривалий допит під чарами. Запевняю, це буде дуже неприємно — і для мене, і для вас. Я ясно висловлююся?
— Куди вже ясніше, — понуро промимрив Кейт.
— От і добре, — схвально мовила Маріка й повернулася на своє місце. — І прошу вас: якщо з якихось міркувань ви визнаєте за неможливе добровільно відповісти на те чи інше питання, краще взагалі відмовтеся відповідати. Тоді я запитаю про це під чарами, і ваше сумління не постраждає. А брехня, якщо вона випадково пройде непоміченою, може коштувати мені або моїм близьким життя.
— Як це? — здивувалася Джейн. — Ти ж сказала, що ви залишили наш світ.
— Ми залишили Норвік, бо там стало небезпечно. Але вирішили підшукати інше місце, надійніше.
— Навіщо?
— Щоб боротися з Послідовниками. І перемогти їх.
Кейт від самого початку боявся це почути. Він розкрив був рота, щоб заперечити Маріці, але його випередила Джейн:
— Це справжній ідіотизм! Ви, середньовічні недоумки, навіть не уявляєте, з чим маєте справу. Боротися з Послідовниками, ха! Та краще вже зразу підірвати всю Землю до бісової матері!
Маріка запитливо поглянула на неї, потім на Кейта:
— І як це розуміти?
Кейт пояснив:
— Джейн висловилася надто різко, та загалом правильно. Ти маєш… ви всі маєте усвідомити, що теперішні Послідовники є не просто групою людей, це явище світового масштабу. В минулому Послідовники були самі по собі, окремо від решти людства, і з ними ще можна було боротися, не зачіпаючи долі всього світу. Проте з кінця дев’ятнадцятого сторіччя наша організація перетворилася з
— Це нагадує ситуацію з ядерними арсеналами, — зауважила Маріка. — Багато країн мають ядерну зброю, але жодна з них не ризикує першою застосувати її.
— Саме так. А деякі наші секрети ще страшніші за ядерну зброю. Ваше втручання порушить наявний баланс сил, Послідовники втратять контроль над ситуацією, і це може скінчитися катастрофою глобального масштабу. На вашій совісті будуть мільйони, якщо не сотні мільйонів, якщо не мільярди, людських життів. Хіба ви хочете цього?
— А їм начхати, — знов озвалася Джейн. — Це ж бо життя
Маріка проіґнорувала цю вихватку і глибоко замислилася. Мовчала вона довго і весь цей час клацала запальничкою, що дуже дратувало Джейн.
— Маріко, тут можна палити? — нарешті не витримав Кейт.
Вона ствердно кивнула, навіть не глянувши на нього. Кейт підійшов до столу, взяв сигарету та запальничку й закурив. Потім скоса позирнув на Мірчію, щоб побачити її реакцію. Однак дівчина нерухомо сиділа в кріслі, схиливши набік голову й заплющивши очі. Спокійний і безтурботний вираз її обличчя свідчив про те, що вона спала.
„А втім,“ — подумав Кейт. — „Вона ж, мабуть, уже бачила, як курить сер Генрі.“
За відсутності попільнички, він прихопив порожній свічник, який, мабуть, тримали тут на випадок появи невтаємничених у справи Конорів гостей, і повернувся до свого крісла.
Коли Кейт сів, Маріка підвела погляд і тихо запитала:
— А що тоді нам робити? Що ти можеш запропонувати?
— Те, що вже пропонував, — відповів він. — Залишити все, як є, назавжди покинути наш світ, забути про його існування.
— І забути про Послідовників?
— І про них також.
— А вони забудуть про нас? Відмовляться від своєї ненависті? Не стануть нас шукати?… Тільки прямо скажи, не викручуйся.
— Ні, — чесно відповів Кейт. — Вони не забудуть про вас. Вони й далі шукатимуть.
— Але чому? Чому вони так ненавидять нас? Чим ми їм заважаємо?
Кейт трохи помовчав, перш ніж відповісти.
— Розумієш, більшість Послідовників, та й не лише Послідовників, вважають вас мутантами, виродками, нелюдами. Вони впевнені, що ви становите загрозу для всього людства. Але насправді це просто страх. Страх сильного перед ще сильнішим. Страх перед незбагненним, непоясненим. І почасти — заздрість до ваших здібностей. Слабкі бояться частіше, проте їхній страх не становить серйозної загрози — бо вони слабкі. А от коли боїться сильний, до того ж боїться панічно, та ще й заздрить — це
Маріка гмикнула і знизала плечима.
— Тоді твоя пропозиція неприйнятна. Ми не можемо залишити все, як є, не можемо забути про людей, що хочуть відібрати нашу силу, а то й знищити нас. Адже ти сам визнав, що Послідовники прагнуть потрапити до нашого світу… До речі, ти так і не відповів на моє запитання. Що Послідовники збиралися робити в нашому світі?
— Ну, спробували б установити Заборону.
— Спробували б? — перепитала Маріка. — Чому так невпевнено?
— Бо Конори, найімовірніше, невразливі на Заборону. Є припущення, що у вас виробився спадковий імунітет до зовнішнього блокування паранормальних здібностей.
— Лише припущення?
— Експериментально це не підтверджено. Випробувати дію Заборони на тобі було визнано недоцільним. Для перевірки потрібна людина, що успадкувала свій чаклунський дар винятково від Конора МакКоя, а ти за батьківською лінією належиш іншої гілки роду МакКоїв. Наявність у тебе імунітету ні в кого не викликає сумніву. Тим більше, що ти близька родичка Аліси.
— То на ній Заборону випробовували?
Кейт нервово роздавив недопалок у свічнику.
— І на ній, і на інших. Усі вони виявилися невразливими.
Марічині очі зблиснули.
— Отже, є й інші?
— Були, — уточнив Кейт. — Ще четверо народилися з відновленим даром, а в одного з них, найпершого, навіть були діти.
— Як розуміти це „були“? Послідовники вбили їх?
— Так, — відповів Кейт, уникаючи зустрічатися з нею поглядом. — Всіх шістьох, включно з дітьми. Перший нащадок МакКоїв з відновленим даром народився на початку дев’ятнадцятого сторіччя. Послідовники виявили це запізно, вже коли в нього було двоє дітей. Вони намагалися нівелювати їхній дар, але Заборона на них не діяла. Тоді їх убили. Після цього випадку Послідовники пильно стежили за всіма нащадками МакКоїв, намагалися не пропустити жодної нової дитини, народженої в шлюбі чи поза ним. Упродовж останніх двох сторіч народилося ще четверо дітей з відновленим даром, трьох з них також убили, а останню, Алісу… — Він замовк, добираючи слова.
— Алісу залишили, щоб
