стежив за обговоренням цього питання, щоб у разі чого негайно попередити тебе… Ох, чорт! — Лише з деяким запізненням Кейт усвідомив усю небезпеку, що загрожувала Маріці та її рідним. — Сподіваюсь, ніхто не постраждав?
— На щастя, ні, — відповіла Маріка. — Тоді в Норвіку не було нікого, крім мене, батька та Аліси. А нас завчасно попередила місіс Волш.
— Мама?! — вражено вигукнув Кейт, а Джейн лише розгублено охнула. — Ти що, розмовляла з нею?
— Так, розмовляла, — підтвердила Маріка. — Двічі, по телефону. Вона дуже хотіла переконатися, що з вами все гаразд.
— Вона знає, що з нами сталося? — запитав Кейт.
— Не зовсім. Місіс Волш вважає, що ти врешті добився мого кохання і втік до нашого світу, щоб одружитися зі мною. — При цих словах у Марічиних очах спалахнули лукаві вогники. — Ну, а Джейн втекла з тобою за компанію, бо помирилася з Алісою і вирішила бути з нею.
Джейн зашарілася і збентежено опустила очі. Маріка продовжувала дивитися на Кейта, її погляд ставав дедалі ніжнішим і млоснішим. Насилу проковтнувши клубок, що застряг у нього в горлі, Кейт промовив:
— А інші? Що думають інші?
— Вони вважають тебе зрадником. Виявивши зникнення твоїх грошей, Послідовники вирішили, що ти сепаратно співпрацював з одним із
Маріка взяла зі столу скриньку, звільнила її від усіх конфіскованих предметів, крім шокера та обох Ключів. Потім закрила кришку й замкнула скриньку на замок.
Спостерігаючи за нею, Кейт гірко шкодував, що не дізнався про бомбардування раніше. Він би знищив Ключі й тим самим розірвав би останню ланку, що пов’язувала обидва світи. А вони з Джейн якось прожили б і без його грошей, і без Марічиної допомоги. Певна річ, їм було б важко, та все ж вони здобули обов’язкову для всіх Послідовників освіту і мали такі-сякі знання в технічних та природничих науках, чим могли б заробляти собі на життя. Наприклад, медичною практикою — Кейт був певен, що зможе синтезувати найпростіші антибіотики…
Маріка наче підслухала його думки.
— Навіть не думай, — сказала вона, перехопивши спрямований на скриньку жадібний Кейтів погляд. — Я розумію, що в такому цінному й дуже секретному пристрої, як Ключ, має бути механізм самознищення. Тому ти навчатимеш мене користуватися ним лише під дією чарів покори. Це неприємно, але… — Вона розвела руками. — Я могла б нічого не говорити про знищення норвікських порталів й обманом добитися співпраці. Проте мені дуже не хочеться тобі брехати, між нами має бути цілковита довіра. Розумієш?
— Розумію…
Почувся делікатний стукіт у двері. Маріка явно чекала на це і відразу мовила слованською:
— Так, заходьте.
Двері відчинилися, і до кімнати ввійшов високий чоловік років тридцяти п’яти, одягнений у військову форму. Завидівши його, Кейт ледве стримав здивований вигук і тут-таки схопився на ноги. А Джейн повільно підвелася з крісла, спрямувавши на новоприбулого приголомшений погляд.
Чоловік спершу вклонився Маріці — шанобливо, як сестрі свого князя. Потім Кейтові та Джейн — по- дружньому, як рівним.
— Гадаю, немає потреби знайомити вас, — сказала Маріка з легкою усмішкою.
— Звісно ж, ні, — відповів сотник Котятко. І звернувся до Кейта з Джейн: — Радий знову вас бачити, пане Волш, пані Волш.
— Панна Волш, — виправила його Маріка, перш ніж Кейт і Джейн встигли відповісти на привітання. — Вони брат і сестра, але завбачливо подорожували під виглядом подружжя.
— Розумна завбачливість, — зауважив Котятко і вже з куди більшою зацікавленістю подивився на Джейн, яка на його очах перетворилася з заміжньої жінки на вільну дівицю. — Ваша сестра, пане Волш, чарівна дівчина, і ви правильно вчинили, коли вирішили вберегти її від залицянь з боку нахабних попутників.
Кейт нарешті вичавив із себе привітання. А Джейн лише мовчки кусала губи.
— Отже, так, Владе, — заговорила Маріка, простягнувши йому скриньку. — Віднесіть це нагору і віддайте моєму братові Стеніславу. Тільки будьте обережні — у цій скриньці знаходяться амулети, що становлять надзвичайну цінність для всього нашого роду.
Сповнений почуття відповідальності, Котятко дбайливо взяв скриньку, як беруть на руки дитину.
„А ми ще шукали в Мишковичі Конорів…“ — тоскно подумав Кейт, дивлячись на скриньку з уже недосяжними для нього Ключами.
Коли Котятко вийшов, Маріка знову повернулася до них і пояснила:
— Стен дуже нетерплячий. Щойно я коротко повідомила йому, яким чином ви працюєте з порталами, і він негайно захотів побачити ваші Ключі. Тільки не сподівайтеся, що він їх зіпсує. Я попередила його не натискати жодних кнопок і не накладати ніяких чарів.
— А чому твій брат сам не прийшов? — поцікавилася Джейн. — Майбутня імператорська пиха не дозволяє йому спілкуватися з
— Я вже пояснювала, — холодно відповіла Маріка, — що так було вирішено: першу розмову проведу з вами я. До твого відома, Стен дуже хотів приєднатися до нас — і не лише він один. Проте я вмовила цього не робити, бо тоді вам улаштували б тривалий допит. А вже пізно, ви втомилися з дороги, та й усім нашим бажано спершу ознайомитися з уже отриманою від вас інформацією, щоб осмислити її й підготувати свої запитання. Ґарантую, що цих запитань буде дуже багато, тому раджу вам гарненько виспатися перед завтрашньою зустріччю. Зараз, Джейн, тебе проведуть до твоєї кімнати, а ти, Кейте, ще трохи затримаєшся — маю до тебе одну розмову.
Джейн непомітно турнула брата ліктем у бік. Кейт усе зрозумів і нерішуче, із завмиранням серця заговорив:
— Маріко, нас поселили в різних кімнатах…
— І правильно. Вам більше не треба вдавати подружжя. А гарних кімнат у Флорешті вистачає. Ви ними задоволені?
— Так, цілком, але… ми з Джейн…
— Що — ви з Джейн? — запитала Маріка, відчутно збліднувши. Її пальці міцно вчепилися в золоту парчу сукні.
— Ну… Розумієш, насправді ми з Джейн не рідні, а… Словом, Джейн моя названа сестра. Батьки вдочерили її, коли вона була ще…
Пронизливий погляд Марічиних ясно-синіх очей, які раптово стали сірими, мов весняне небо перед грозою, примусив Кейта замовкнути.
— Невже?… — промовила вона з гнівом і болем у голосі. — Невже це правда? Ви… ви не просто вдаєте подружжя, ви дійсно… Ви — кровомісники?!
— Ні, ти помиляєшся, — заперечила Джейн. — Адже Кейт щойно пояснив тобі…
— Мовчи! — урвала її Маріка. — Не гріши ще й брехнею, ти вже й так загрузла в гріху. Краще подивися на себе в дзеркало, а потім — на Кейта. І дурневі зрозуміло, що ви брат і сестра. Либонь, Боженці й Октавіану ви пояснювали свою схожість тим, що ваші матері — рідні сестри… або ваші батьки — брати, або батько одного й мати іншого — брат та сестра. А як ви поясните це
Джейн схлипнула й затулила обличчя руками. А Кейта пойняв жар. Він палав від сорому і мріяв провалитися крізь підлогу — і падати, падати вниз, дедалі глибше, аж до самого пекла…
— І як ви могли подумати, — тим часом вела далі Маріка, — як ви могли сподіватися, що я покриватиму вашу розпусту! Чи, може, ви гадали, що раз ми середньовічні недоумки, то не маємо ні сорому, ні сумління, і кровомісництво в нас — звична річ? Аж ніяк! Наш світ не Содом і Гомора, як ви сподівалися.
