побігла.
— Ей! — сипло гукнули позаду. — Карточки! Кинь їх, чуєш!
Але як вона могла віддати картонки? Навіть ціною життя не могла їх віддати. Карточки — це й було життя.
Люда скинула валянки і, тримаючи їх у руці, побігла в самих панчохах. Вона не відчувала холоду, хоча мороз був лютий.
За спиною чулося, переривчасте дихання і квапливий, дуже страшний скрегіт чобіт по льоду.
На берег вели сходи. Східці обледеніли, стали слизькими — удень по них носили воду з ополонки. Двічі чи тричі Люда зривалась і, голосно плачучи, сповзала на животі.
Але переслідувач її, мабуть, дуже захляв з голоду. Він так і не зміг видряпатися по сходах, звалився біля їх підніжжя і вже не встав, можливо, помер.
А Люда, вибравшись нагору, теж упала знесилена. Тут лише відчула, що ноги — як лід. Але взути валянки вона не змогла, так у неї наморочилась голова.
Певно, замерзла б, якби не допомогли перехожі.
Завжди думає Люда про те, як зовсім мало було тоді злих людей. Добрими тримався Ленінград! А злі були як подув сирого вітру, що разом з пороховими газами приносило із заходу. Можна сказати, вони лише примарились Ленінградові, пронеслись як привиди по його темних вулицях і розтанули в тумані над Невою.
А велике місто — його люди й стіни — стояло і вистояло!..
Люда здригнулась, почувши гучні оплески. Усі в ложі дивилися на сцену, де розкланювалися балерини. Тільки моряк, її сусід, не аплодував.
Вони здивовано подивились одне на одного, ніби прокидаючись…
— Так і не побачили танців? Сумно.
— А ви?
— Я — то нічого. Мені просто подобається музика.
— І мені.
Вони вийшли з ложі і влились у “факельцуг”, як називав Олександр повільне ходіння пар по колу.
Він побіжно глянув на свою супутницю, особливо не придивляючись до її зовнішності. Так, худенька, невелика на зріст, здається, негарна. Але він і не збирався залицятися.
— Ви почали говорити про тему міста, — нагадав він.
Так, дівчина розбиралась у цьому! Виявляється, вчилася в університеті, готувалася стати мистецтвознавцем!
Від теми великого міста перейшли до самого міста. Люда до самозабуття любила Ленінград.
— Можу читати й перечитувати його без кінця — як улюблену книгу! — сказала вона з натхненням. — Перегортаючи його гранітні сторінки…
Вона взагалі говорила з натхненням, трохи наївним, але милим. Олександр помітив, що зустрічні люди у фойє повертаються і дивляться їм услід: такі блискучі були очі його супутниці.
— Позаздриш вашим знанням, — сказав він щиро.
Річ була, однак, не лише в знаннях.
— Ми стільки пережили разом з Ленінградом, — сказала вона.
— Так? Я теж.
Але про блокаду поговорити не пощастило. Пролунав дзвоник, який кликав до зали.
Олександр, як і раніше, не дивився на сцену. Лише коли запрацювали кольорові прожектори, створюючи ілюзію хвиль, він підвівся, щоб оцінити те, що відбувалося, із своєї професійної, флотської точки зору. Гм! Ну й хвилі!
Можливо, якби балет тривав ще з півгодини, Люда й Олександр, у думках покружлявши окремо по місту, зустрілися б, нарешті, на Двірцевій площі. І тоді в антракті вони б упізнали одне одного. Але цього не сталося.
Олександр виявив чемність до кінця. Коли спектакль закінчився, він запропонував узяти таксі, щоб одвезти Люду додому. Але щось у його голосі змусило дівчину відмовитися. Здалося, що йому не дуже хочеться проводжати її.
— Я живу недалеко, — сказала вона, щоб ввічливо пояснити відмову. І все ж ніби чекала чогось — можливо, делікатно висловленого прохання про нову зустріч.
— Тоді побажаю всього найкращого, — суворо сказав Олександр. — Було дуже цікаво. Дякую, що розповіли про тему великого міста.
Кінчиками пальців він торкнувся козирка кашкета, повернувся і пішов.
А Люда, перебігаючи Поцілунків міст — про нього жартують, що це єдиний міст у Ленінграді, який не розводять, — сварила себе немилосердно, з усією пристрастю до перебільшень, властивій юності. Безсоромна! Гидка! Якою була її поведінка в театрі? Адже вона просто вішалась на шию цьому морякові! Ледь не умовляла його провести її, благала, якщо не словами, то поглядом!
Що він міг про неї подумати?..
А він нічого про неї не думав.
Їй стало б іще прикріше, якби вона довідалася, що моряк одразу ж забув про випадкову сусідку, тільки-но розпрощався з нею.
Вийшовши на Сінну площу,[46] він побачив, як жовтувата хмара піднімається над дахами будинків. На тлі її різко виділялись антени радіоприймачів. В уяві Олександра вони скидалися на зенітні гармати і кулемети, спрямовані в небо у чеканні ворожого нальоту.
Ніби продовжувалась його уявна подорож, розпочата в театрі.
Але ось хмара розпалася на хмаринки, з-за них прозирнув місяць, і перед Олександром виникло прекрасне мирне місто, яке відпочивало від денних турбот і праці.
З завтрашнього дня спокій його охоронятиме він, лейтенант Ластикові
Він повернув назад, опинився на каналі Грибоєдова і пішов уздовж нього.
Небо очистилося від купчастих хмар. По ньому бігли легкі брижі пірчастих.
Так і любий серцю Ленінград, як оті високі пірчасті хмари, пролинув тієї ночі повз юнака — висвітлений, вибілений місяцем, з усіма своїми палацами, арками і майже невагомими мостами, що швидко летіли над темною водою…
“ЛІСОВИК ТАМ БРОДИТЬ…”
Те літо на кордоні було напружене, і саме на ділянці, яка безпосередньо прикриває Ленінград.
Враження таке, ніби хтось довгорукий нишпорить, нервово перебирає пальцями вздовж лінії нашого державного кордону, намацуючи слабе місце, де б можна було прорватися.
Спочатку гнучка рука ця простяглася з моря…
Наша авіарозвідка виявила яхту невідомої національності на підступах до радянських територіальних вод. Льотчик радирував про це в дивізіон морської прикордонної охорони. Одразу ж прикордонний корабель дістав наказ, рушив назустріч яхті і затримав її уже в наших водах.
Йшла вона з Стокгольма в Котку. Чому ж раптом опинилася так далеко від курсу? Власник яхти прикинувся, ніби заблукав. Він охав, стогнав і зажурено розводив руками: “Проклятий вест[47] заніс”.
Командир прикордонного корабля співчутливо зітхнув, ховаючи посмішку.
Обстежувальна група, висаджена на яхту, не виявила в кубрику і трюмі нічого підозрілого. Однак яхту, як годиться, було приставлено на базу.
Там її власника допитали більш ретельно. Він, здається, посилався на “проклятий вест”? Але це, на радість обох сторін, можна перевірити.
