ОДИН ІЗ ЦВЯХІВ
Кампанія 1944 року закінчилась для Шубіна на підступах до Павілості за півтораста миль від Кенігсберга. Загін торпедних катерів було відведено у Ленінград, на зимовий перестій. Ох, і слово ж похмуре: перестій!..
Вимушена бездіяльність погано впливала на Шубіна. Він ставав неврівноваженим, дратівливим, навіть вередливим — наче дитина, яку відірвали од гри і поставили в куток.
До всього, вони ще розминулися з Нейлом!
Коли Шубін нарешті згадав про англійського моряка, його вже не було в Рігулді. Виявилося, що найвиснаженішу групу колишніх військовополонених — і Нейла серед них — спішно евакуювали в тил.
Куди? Адреса, адреса! Яке місто, госпіталь? Цього евакуатори не знали.
Але що ж сталося на річці Арамаці, Аматаці, Акатарі, — словом, на одній із трьохсот приток Амазонки?
Що це за світна доріжка, про яку згадував Нейл? За яких обставин зустрівся він з “Летючим Голландцем”? Який вантаж охороняв підводний човен?
Мовчанка.
Занепокоєно і співчутливо поглядала Вікторія на незвичайно похмурого Шубіна. Вона сказала одного разу:
— Немов читав книжку і тебе перебили на найцікавішому місці, правда? Покликали у невідкладній справі. Згодом повернувся, а книжку хтось забрав…
Зате “Ауфвідерзеен” був тут, як уродився!
Коли розум цілком зайнятий роботою, стороннім думкам не протиснутися в нього. Вхід усіляким дурницям найсуворіше заборонено! Та досить припинити роботу, як одразу ж з усіх щілин полізе така нечисть, що хоч вовком вий!
На холостому ходу жорна думок перетирають самі себе. Тепер вони під акомпанемент “Ауфвідерзеен” без упину перемелювали одне й те саме: важкі спогади про перебування Шубіна на борту “Летючого Голландця”.
Він знову думав про гайковий ключ. Чи правильно зробив, що не пустив його в хід, коли був на борту “Летючого Голландця”?
Звичайно, не в його, Шубіна, характері така жертовна загибель. Він вважав би за краще якось схитрувати і потопити підводного човна, а самому випливти, щоб потішатися тріумфом.
До того ж один знайомий підводник пояснив Шубіну, що у нього все одно нічого не вийшло б. У кожному відсіку неодмінно є вартовий.
— А потім? Тобі не вдалося б задраїти обидві перебірки. Та й тебе почули б згори, з поверхні моря, тільки в тому випадку, коли б перебували безпосередньо над підводним човном.
Це ніби знімало з Шубіна провину. Та жадобу помсти було не вгамовано.
Вікторія виявляла невсипущу турботливість і старалася якнайрідше лишати його самого. Вони часто бували на людях, ходили в театр, у гості.
— Старайся не згадувати! — радила вона. — Це ж як у казці: озирнись, і злі страховища, ціла зграя страховищ, кинуться на тебе ззаду і розшматують!
Новий рік Шубіни збиралися зустріти у Будинку офіцера.
Розклавши на дивані парадну тужурку, Шубін заклопотано прикріплював до неї ордени і медалі.
За спиною дражливо шелестів шовк. Це Вікторія, вигинаючись ящіркою перед трюмо, натягувала вузьке довге плаття. Жінки-військовослужбовці уже з’являлися на вечірках у цивільному одязі.
Потім вона, погойдуючись, пройшлася по кімнаті.
— Яка розкіш, ти не можеш собі уявити! Черевички на високих каблуках!
— Незручно ж!
— Все одно розкіш! Я так давно не танцювала! Любий, застебни мені “блискавку” на платті!
Але з цією “блискавкою” завжди виникали затримки, хоч не можна сказати, щоб досадні. Доводилося поправляти зачіску, пудрити розчервоніле обличчя…
— Ми спізнимося, любий! — прошепотіла Вікторія, не озираючись. Дзвінок біля вхідних дверей почули не одразу.
— Два довгих, один короткий! Позивні Шубіних! Борю, до нас!
У вузький коридор, а потім у кімнату насилу протиснулося щось громіздке, волохате. Коли глянули зблизька, виявилося, що це довга куртка хутром назовні. Людина всередині куртки була незнайома Шубіним.
Тільки тоді, коли вона усміхнулася і чорні брови, що зрослися на переніссі, кумедно піднялися, Шубін впізнав її. Джек Нейл, судновий механік, показав свою усмішку замість візитної картки!
Від здивування і радості Шубін не знаходив слів. Але гість знайшов їх, і це були російські слова.
— Дякую! — несподівано сказав він. — Доброго здоров’я, товаришу! — Подумавши, додав: — Будь ласка…
Він замовк і усміхнувся ще ширше. Поки що це було все, чого він навчився у Росії.
З’ясувалося, що деякий час Нейл служив у Заполяр’ї, а тепер їде в Москву, у військову місію, по нове призначення.
Худе обличчя його було гладенько виголене. Разом з клоччями піни і сивої бороди він скинув, здавалося, років двадцять. Підборіддя видалося різкіше. Рот, виявляється, був вузький, рішучий. Зате помітнішими стали зморшки.
— Але ви зібралися в гості, — сказав Нейл, переступаючи біля порога з ноги на ногу. — Сьогодні всі зустрічають Новий рік.
— Ви зустрінете його з нами! Ми запрошуємо вас у Будинок офіцера… Але ви собі не уявляєте, який я радий вам!
— Не більше, ніж я, — ввічливо сказав гість. — Що ж, до години ночі я у вашому розпорядженні. О пів на другу відходить мій поїзд.
— А зараз двадцять дві! Коли ж ми встигнемо побалакати? Ви ж не доказали ще про цю ріку, притоку Амазонки.
Шубін благально поглянув на Нейла, потім на Вікторію.
Вона не могла бачити його благаючим.
— Ми залишимося дома, тільки й того! — сказала вона, приховуючи смуток за усмішкою. — Я зімпровізую вечерю. Містер Нейл пробачить нам за скромне частування.
Шубін радісно оголосив, що в нього є НЗ.[28] У відповідь Нейл, усміхаючись, витяг з кишені плескату флягу:
— Думав, почаркуюся сам із собою у поїзді, якщо не застану вас у Ленінграді. Адресу дали північноморські катерники, але, як то кажуть, без гарантії. Бренді, правда, слабкуватий.
Він зізнався, що з усіх напоїв на світі віддає перевагу російській горілці.
— Така ж міцна, як і ваші морози, і ваша дружба, — з притиском сказав він.
Затамувавши зітхання, Вікторія поміняла парадні туфлі на розтоптані домашні, підв’язала фартуха і заходилася поратись.
А чоловіки, усміхаючись, сіли один проти одного. Відбувався той традиційний обряд, який звичайно передує бесіді двох друзів, що зустрілися після довгої розлуки: взаємне поплескування по плечу, підштовхування в бік, радісні вигуки і безглуздий сміх.
— Я не можу зрозуміти ваше обличчя, — сказав Шубін. задумливо вдивляючись у Нейла. — Скільки вам років?
— Сорок шість.
— Коли ви усміхаєтесь, вам можна дати менше. Але у концтаборі я думав, що ви ровесник Олафсона.
