Я знайшов нарешті спосіб відправити його.
Ківш, в якому ми стоїмо, пильно охороняють. Біля шлагбаума завжди стовбичить вартовий. Звичайно, солдатам невтямки, кого вони охороняють.
Декілька днів я непомітно стежив за вартовими, доки не обрав одного. Обличчя його здалося мені найбільш підхожим.
Учора вночі ми порозумілися. Він досить дурний, щоб повірити нісенітниці, яку я вигадав. І, незважаючи на це, він загнув скажену ціну. Коротше кажучи, сьогодні мій золотий годинник і тисяча марок перейдуть у кишеню його куртки разом із цим листом.
А тим часом йому треба лише вкинути лист у поштову скриньку.
Я вирішив послати лист поштою. Можливо, листи вже не перлюструються. У тилу, певно, панує хаос, метушня.
Ризикую. Але що ж робити? Довідався по радіо, що росіяни підходять до Кенігсберга. Ще кілька днів, і ми з тобою будемо відрізані одне від одного.
Крім того, передбачається далекий похід… Якщо становище не поліпшиться, ми підемо в далекий похід. І тоді…
Але до цього ти повинна довідатись, що я живий!
Сподіваюся, через два—три дні ти вже одержиш цього листа.
Прочитавши і перечитавши — для пам’яті,— негайно спали його!
І нікому ні слова, ні півслова про нього, якщо ти дорожиш моїм і своїм життям!..”
ЧАСТИНА ДРУГА
ПРОКЛАДКА КУРСУ
Професор, як завжди, зсунув фіранки на вікнах. Ще Пліній сказав: “Думка жвавіша і яскравіша в темряві й тиші”.
Нарешті ж бо настав той момент, коли в роботі все почало ладитися. З’явилася легкість у пальцях, думка загострилася, слова лягали на папір простіше і вільніше. І аргументи, які ще недавно кволо сповзали на папір, тепер самі з усіх боків збігалися під перо.
Сталося це після того, як лягла на стіл копія листа, знайденого в Балтійську (Ришков негайно передав її Грибову для ознайомлення й консультації).
Звичайно, саме серед руїн Піллау й Кенігсберга можна було зрозуміти, чий це лист.
Венцель, разом з іншими фашистами, був винен в руйнуванні Піллау й Кенігсберга. Можливо, навіть невиразно здогадувався про це, уявляючи свою Лінденаллее в диму і полум’ї, але відганяв од себе страшну думку.
Так, діяв як у гарячці.
Зосліпу завдавав і завдавав удари, не усвідомлюючи, що кожен з цих ударів рикошетом падає на його близьких.
З монотонною, маніакальною впертістю він повторював свій приспів: “Я живий!” Неначе не тільки дружину — себе самого намагався переконати в цьому.
Але Грибов зумів відкинути все зайве, тобто особисте.
Лист штурмана він прочитав як штурман.
Немовби процідив крізь фільтр знайдені в Балтійську аркушики, віджав з них ревниві докори й сентиментальні нарікання. На письмовому столі лишились дати й факти.
І знову, вже втретє, змінився “візерунок мозаїки”, який складається з карточок на столі.
Венцель підтвердив припущення Грибова про те, що таємна діяльність “Летючого Голландця” була дуже різноманітна. “Корабель мертвих”, без сумніву, брав участь у “торгівлі з-під поли”, конвоюючи англійський нікель. Та це було лише одним з розділів його діяльності.
Він, без сумніву, займався не тільки економічною диверсією, а також і військовою, політичною, ідеологічною. Як морський бог Протей, раз у раз змінював він свій вигляд. Тому-то так важко було спочатку зрозуміти, розгадати його.
І справді: спробуй-но розгадай! То Цвішен готується висадити в Ірландії організаторів повстання. То супроводжує транспорт із нікелем. То бере на борт якогось “пана радника”, котрому доручено “підлити масла в огонь цим фіннам”, щоб утримати їх від капітуляції.
Та в усіх випадках він ув’язувався тільки у велику гру. На дрібнички не розмінювався…
Факти й дати з листа Грибов сумлінно зіставляє з іншими відомостями, що має в своєму розпорядженні. А потім висновки “сумуються”, на невеликій, формату атласа, географічній карті, яка завжди під рукою.
Невдовзі весь світовий океан було розмальовано червоними зигзагами, короткими й довгими. Це слід “Летючого Голландця”. Іноді він зникає, щоб знову з’явитися за сотню, а то й тисячу миль. Так, ледь помітний зміїний слід, що оперезав усю земну кулю…
З рік чи з півроку тому, сидячи у Грибова, Шура Ластиков захоплено сказав:
— І як це вам вдалося, товаришу капітан першого рангу? Можна сказати, пройшли заднім ходом по цих подіях.
Грибов усміхнувся, дбайливо розправив загнутий ріжечок карти.
— Так. Моя остання в житті прокладка, причому вже не свого, а чужого курсу. Інакше — біографія “Летючого Голландця”, покладена на карту. — Він додав, немовби вибачаючись: — Адже ви знаєте: ми, моряки, звикаємо мислити картографічно. Я не економіст, не військовий історик. Я моряк, штурман. І розв’язання задачі у мене суто штурманське…
Взявши за основу вказівки, побіжно кинуті штурманом “Летючого Голландця”, він постарався відновити прокладку курсу. Ламана тонка лінія наче проступала між рядками. Так, при відповідній обробці, проступає тайнопис, нанесений на папір лимонним соком або розчином пірамідону. Насамперед Грибов проклав на карті відтинок шляху між Ірландією й Німеччиною. Поруч поставив дату “1940, липень”.
Він зумів установити, що ірландський екстреміст, якого перекидали в Дублін, справді існував. Прізвище його було Райан. Але на підході до мети він помер від сердечного припадку, що стало приводом до ворожнечі між Венцелем і Гейнцем.
Лінія прокладки пробігла і від Кіркенеса до Гамбурга (дата — “1940, грудень”). Зговір англійських торговців і німецьких промисловців підтверджено в ряді мемуарів.
Вивчення документів, переданих в розпорядження Грибова, допомогло також уточнити призначення конвою з п’яти німецьких підводних човнів, що 1942 року перетнули Тихий океан. (“Пам’ятаю жахливу самотність, — писав Венцель до дружини. — Отже, Атлантичний, а не Тихий океан. У Тихому з нами було ще п’ять підводних човнів”).
Човни перевозили з Японії дуже важливу військово-стратегічну сировину, а саме — кобальт. Він був конче потрібен для німецько-фашистських військ на Східному фронті. Але Японія ще не воювала з Радянським Союзом. Щоб уникнути розголосу, доводилося додержувати особливої обережності.
А Цвішен був фахівець з таких “безшумних” операцій. Тому-то він і перебував у складі конвою. Та, мабуть, відстав од нього десь на півдорозі до Німеччини, — Венцель виключив Атлантику з цього переходу.
Атлантику “Летючий” перетинав з іншою метою, і, слід гадати, неодноразово. Простір між Європою й Південною Америкою можна майже суцільно заштрихувати лінією прокладки.
Як сказано в листі: “Наш підводний човен виконує призначення шприца, в якому міститься підбадьорливо для цих фольксдойче. А втім, у шприці буває й отрута”.
