Місячний Метелик

очікував нічого подібного; він не відчував у собі ані нахилу, ані бажання мати справу з небезпечними злочинцями. Глибокодумно почухав пухнасту сіру щоку своєї маски. Втім, ця операція не є секретною, а Естебан Ролвер, директор космодрому, звичайно ж, допоможе йому та можливо надасть дюжину рабів.

Вже дещо заспокоєний, Тиссель зиркнув у повідомлення. 10 січня за Соборносвітовим часом. Звірився з універсальним календарем. Сьогодні 40-й день Пори Гіркого Нектару… Тиссель провів пальцем по рядку таблиці, зупинився. 10 січня. Сьогодні.

Його увагу привернув віддалений гуркіт. В імлі тужавів невиразний силует: корабель-перевізник повертався після прийняття вантажу на «Каріні Крузейро».

Тиссель іще раз перечитав депешу, підняв голову й простежив оком за перевізником. На борту має бути Гаксо Анґмарк. За п’ять хвилин він буде на Сирені. Формальності після приземлення, ймовірно, затримають його ще хвилин на двадцять. Космодром за три кілометри звідси, від нього до Хвену вела заплутана стежка через пагорби.

Тиссель обернувся до раба.

— Коли прибуло це повідомлення?

Раб нашорошився, не розуміючи. Тиссель повторив запитання, підспівуючи тріскоту химеркина:

— Цей лист: як довго ти ним утішався?

Раб заспівав:

— Я довгі дні сторожував на цім причалі, ступаючи на пліт лише під плином ночі. Сьогодні маю нагороду за моє безсоння — побачив Тисселя-митця.

Тиссель розвернувся та попростував по гавані, ледве стримуючи гнів. Безсилі, безпорадні сиренійці! Чому вони не доставили повідомлення на його лодію? Двадцять п’ять хвилин, ні, вже двадцять дві…

Біля майдану Тиссель зупинився, озирнувся навкруги, наче сподіваючись на диво: чи нема поблизу якогось авіатранспорту, що доправив би його до космодрому, де вони разом із Ролвером, можливо, затримали би Гаксо Анґмарка. А найкраще було б, якби надійшло друге повідомлення, що скасовувало перше. Що завгодно, будь-що… Але на Сирені ще не винайшли авіамобілів і жодне інше повідомлення не з’явилося.

Навколо майдану вилася тонка вервечка постійних будівель із каменю й заліза, стійких до набігів Нічного Люду. Стайничий займав одну з цих будівель і Тиссель, придивившись, побачив чоловіка в розкішній масці з перлів і срібла, що виїжджав звідти верхи на місцевому коні-змії — сиренійському гірському ящері.

Тиссель рвонув уперед. Мав доста часу; можливо, йому пощастить і він іще перехопить Гаксо Анґмарка. Прожогом перетнув майдан.

Стайничий біля входу до стайні пильнував свій табунець, то поліруючи де-не-де луску, то відганяючи комах. Всі п’ятеро зміїв були в чудовій формі, кожен чоловікові по плече, з масивними ногами, кремезними тулубами, важкими конічними головами. На їхніх носових іклах, штучно подовжених і викривлених усередину, теліпалися золоті брязкала; луска була прикрашена ромбовидними візерунками: пурпурне й зелене, помаранчеве й чорне, червоне й блакитне, коричневе й рожеве, жовте й чорне.

Тиссель відсапався та намірився вже забалакати зі Стайничим. Спершу взявся за ків, але засумнівався — чи можна це вважати випадковою зустріччю? А може, зачинко? Але ж на ньому не акомпанують при формальному проханні. Краще все ж таки ків. Тіссель нарешті заграв, але вже з першого акорду зауважив, що ненароком узяв не ків, а ґанґа. Криво посміхнувся під маскою; вони зі Стайничим аж ніяк не друзі. Але нехай уже, зараз нема часу перебирати інструменти, сподіваймося, що Стайничий — змалечку добряга. Тіссель узяв другий акорд, і, граючи емоційно наскільки йому дозволяло вміння, проспівав:

— Митцю Стайничий, я дуже поспішаю. Дозволь же вибрати коня з твоєї стайні.

Стайничий носив дуже дивну маску, яку Тиссель не міг розпізнати: конструкція з лакованого коричневого полотна та збірок сірої шкіри, а високо на лобі — дві великі кулі, пофарбовані в червоне й зелене, схожі на фасеткові очі якоїсь комахи. Стайничий довгенько придивлявся до Тисселя, а потім удавано повільно вибрав стімик[2]і виконав блискучу послідовність віртуозних пасажів, інтонацію яких Тиссель був не в змозі осягнути. Стайничий заспівав:

— О, Місячний Метелику! Боюся, — погані мої коні для такого пана.

Тиссель настирливо прогугнявив під акомпанемент ґанґа:

— Ні, навпаки; вони всі дуже гарні. Я дуже поспішаю, тож охоче візьму кого даси мені з твоєї стайні.

Стайничий заграв ламаний низхідний акорд із поступовим крещендо:

— О, Місячний Метелику, слабенькі мої коні та брудні. Ти мені лестиш, кажучи, мовляв, «вони всі дуже гарні». Не можу я прийняти таку честь. До того ж, — тут він раптово змінив стімик на кродач[3]та заздзвякав на ньому щось непривітне — до того ж я ніяк не впізнаю славного майстра й щедрого друзяку, що так запанібрата бринькає до мене своєю ґанґа.

Все було ясно. Тиссель не отримав би нічого. Він повернувся й побіг до космодрому. Позаду нього забряжчав химеркин Стайничого, але чи до рабів звертався Стайничий, чи ні — Тиссель не завважив.

Попередній Консульський представник Соборних світів на Сирені був убитий в місті Зундар. Вмаскований у Кабацького Задираку, він спробував загравати з дівчиною, що носила стрічку Гармонійних Взаємин та був миттєво обезголовлений за непристойну поведінку Червоним Деміургом, Сонячним Ельфом і Чарівним Шершнем. Едвер Тиссель, який нещодавно здобув вищу освіту в Дипломатичній академії, був призначений його наступником і отримав три дні на підготовку. Зазвичай поміркований, навіть обачний, Тиссель сприйняв це призначення як виклик. Він вивчив сиренійську мову методом навіювання та завважив, що вона не така вже й складна. Потім, у Журналі Міжпланетної Антропології, він прочитав:

«Населення узбережжя Титаніку вкрай індивідуалістичне, можливо внаслідок щедрого довкілля, що не сприяє груповій діяльності. Мова, відображаючи цю рису, виражає в першу чергу настрій індивідуума, його емоційне ставлення до ситуації. Фактична інформація розцінюється як вторинна супутня обставина. Крім того, мова є співаною, зазвичай під супровід невеличкого музичного інструменту. Внаслідок цього дуже утруднене з’ясування фактів у мешканця Хвену або забороненого міста Зундару. Переважно вони пригостять вас витонченими аріями та продемонструють на диво віртуозну гру на тому чи іншому з численних музичних інструментів. Відвідувач цього чарівного світу, щоб уникнути крайнього презирства до своєї особи, має перш за все навчитися місцевій манері висловлювання».

Тиссель зробив примітку в нотатнику: «Знайти невеличкий музичний інструмент та інструкцію до нього» — і продовжив читання.

«Всюди й усьому достаток, якщо не надмір, як щодо харчу, так і щодо благодатного клімату. У зв’язку з цим більшість енергії народу та весь його вільний час направлені на ускладнення трибу життя. Ускладнення в усьому: ускладнена майстерність, наприклад різьблені ширми, що прикрашають лодії; ускладнена символіка, наприклад маски, які носить кожен; ускладнена напівмузична мова, яка чудово виражає витончені настрої та емоції; а найголовніше — неймовірна ускладненість міжособистісних взаємин. Престиж, особа, харизма, репутація, слава для сиренійця злиті в одне узагальнююче слово — стракх. Кожен має особистий стракх, який визначає, наприклад, якщо комусь потрібна лодія — чи стане він власником плавучого палацу, прикрашеного дорогим камінням, алебастровими ліхтарями, різнокольоровим фаянсом та різьбою з деревини, чи матиме лише хижку на плоті. На Сирені не існує жодних засобів платежу; одна-єдина валюта — стракх».

Тиссель потер підборіддя й читав далі.