Місячний Метелик

— Не треба. Я вам вірю. Але ж маємо ще заковику: як бути з голосом? Ви чули нас іще до прибуття Анґмарка. Чи нема тут якогось натяку?

— Ні. Я не дуже давно знаю вас усіх і не помітив би змін. До того ж маски глушать ваші голоси.

Кершауль смикнув цапину борідку своєї маски.

— Ти ба, тут нема чим зарадити, — засміявся, — Втім, яке це має значення? Перед прибуттям Анґмарка тут були Ролвер, Велібус, Кершауль і Тиссель. Зараз… ну, якщо виходити зі здорового глузду… так само — Ролвер, Велібус, Кершауль і Тиссель. Хто зна, чи не буде новий іномирянин кращим за колишнього?

— Цікава думка, — погодився Тиссель, — але особисто я зацікавлений у тому, щоб упізнати Анґмарка. Моя кар’єра під загрозою.

— Я бачу, тут уже йдеться про двобій із Анґмарком — пробурмотів Кершауль.

— Ви не допоможете мені?

— Не можу сказати «ні», але… Ми всі вже прониклися сиренійським індивідуалізмом. Думаю, Ролвер і Велібус висловляться так само, ви ще пересвідчитеся — він зітхнув, — Всі ми пробули тут занадто довго.

Тиссель стояв, глибоко замислившись. Кершауль терпляче зачекав якийсь час, а потім кахикнув:

— Маєте ще якісь питання до мене?

— Ні, — відповів Тиссель, — Лише одне прохання.

— Я допоможу чим зможу, — люб'язно відповів Кершауль.

— Дайте мені, чи то позичте одного з ваших рабів, на тиждень-два.

Кершауль заграв трель здивування на ґанґа.

— Мені навряд чи подобається розлучатися з моїми рабами; вони знають мене та мої звички…

— Як тільки я спіймаю Анґмарка, ви отримаєте його назад.

— Гаразд, — повідомив Кершауль. Він затріщав на химеркині, з’явився раб, — Ентоні, — заспівав Кершауль, — йди, прислужися митцеві Тисселю якийсь час.

Раб вклонився, але без задоволення.

Тиссель узяв Ентоні на свою лодію та добре розпитав його, позначаючи деякі відповіді на графіку. Потім наказав Ентоні тримати рота на замку та відправив його до компанії Тобі й Рекса. Потім вийшов на причал і наказав відвести лодію від берега й нікого не пускати на борт аж до його повернення.

Він ще раз пройшовся стежиною до космодрому, і застав Ролвера за закускою з пряної рибки, січеного листя салатного дерева й тарілочки місцевої смородини. Ролвер брязнув на химеркині, раб поставив стільця для Тисселя.

— Ну то як іде розслідування?

— Я заледве претендую на якийсь прогрес, — відповів Тиссель, — але припускаю, що можу розраховувати на вашу допомогу.

Ролвер чмихнув.

— Ви зазвичай маєте такі гарні бажання…

— Якщо вже точніше, — продовжував Тиссель, — я хотів би позичити у вас раба. На деякий час.

Ролвер перестав жувати.

— А навіщо він вам?

— Я волів би не пояснювати, — відповів Тиссель, — Але можете бути впевнені, я більш нічого не прохатиму.

Не приховуючи невдоволення, Ролвер покликав раба та позичив його Тисселеві.

По дорозі назад до своєї лодії, Тиссель знову зайшов до офісу Велібуса.

Велібус відвів погляд від паперів:

— Добридень, митцю Тиссель.

Тиссель одразу виклав своє прохання:

— Митцю Велібус, ви позичите мені раба на кілька днів?

Велібус завагався, а потім знизав плечима:

— А чому б і ні? — Він затріщав на химеркині, з’явився раб.

— Задоволені? Чи може б охочіше взяли молоду жіночку? — засміявся дещо образливо, як на Тисселеву думку.

— Ні, дякую. Я поверну його за кілька днів.

— Не поспішайте, — махнув рукою Велібус і знову взявся до роботи.

Тиссель повернувся на лодію, де окремо розпитав обох рабів і зробив нові позначки на своєму графіку.

Сутінки м’яко оповили Титанік. Тобі й Рекс неквапом веслували, ведучи лодію по шовковистих водах подалі від гавані. Тиссель сидів на палубі, прислухаючись до віддаленого гулу бархатистих голосів і дзвінкого переливу музичних інструментів. Ліхтарі на лодіях мерехтіли жовтим бурштиновим і рожевуватим кавуновим сяйвом. На березі було темно; ще трохи — і підкрадатиметься з темряви Нічний люд, длубатиметься в смітті та заздрісно поглядатиме на лодії, що гойдаються під зорями.

За дев’ять днів «Буенавентура» прибувала на Сирену за звичним розкладом, і Тиссель мусив повертатися до Поліполісу. Як за дев’ять днів йому впіймати Гаксо Анґмарка?

Дев’ять днів не так уже й багато, але Тиссель сподівався, що їх вистачить.

Минуло два дні, і три, і чотири, і п’ять. Щодня Тиссель сходив на причал і принаймні раз на день відвідував Ролвера, Велібуса та Кершауля.

Кожен по-своєму реагував на його відвідини. Ролвер був іронічним і дратівливим; Велібус формально привітним, але байдужим; Кершауль ґречним і доброзичливим, але досить помітно тримав Тисселя на відстані.

Тиссель однаково уважно реагував і на кпини Ролвера, і на привітність Велібуса, і на відстороненість Кершауля, і щодня, повертаючись до своєї лодії, робив нові позначки на графіку.

Шостий, сьомий, восьмий день прийшли та пішли. Нарешті Ролвер, зі властивою йому безцеремонністю, поцікавився, чи не бажає Тиссель забронювати місце на «Буенавентурі». Тиссель подумав і відповів:

— Гаразд, забронюйте місце для одного.

— Назад, до світу облич, — здригнувся Ролвер, — Обличчя! Всюди бліді й голі риб’ячі обличчя. Пухляві роти, шишкуваті, ніздрясті носи; плескаті, в’ялі щоки. Не думаю, що міг би витерпіти це після перебування тут. На ваше щастя, ви так і не стали сиренійцем.

— Але ж я не повертатимусь, — відповів Тиссель.

— Я думав, ви хочете, щоб я забронював місце.

— Забронюйте. Для Гаксо Анґмарка. Хай у дідька забирається до Поліполісу в корабельній буцигарні.

— Ти ба, — мовив Ролвер, — Так ви його знайшли?

— Звичайно, — відповів Тиссель, — А ви хіба ні?

Ролвер знизав плечима.

— Він — або Велібус, або Кершауль, це з очевидно, що я можу додати? Але поки він носить свою маску й називається Велібусом або Кершаулем, це мене не стосується.

— Зате стосується мене, — відповів Тиссель, — О якій годині завтра відправлення?

— Точно об одинадцятій двадцять дві. Якщо зустрінете Анґмарка, передайте йому, щоб не запізнювався.

— Він не запізниться, — відповів Тиссель.

Тиссель наніс свій звичайний візит Велібусу та Кершаулю, і вже повертаючись до лодії, поставив три завершальні позначки на своєму графіку.

Докази були тут, чіткі та переконливі. Не зовсім беззаперечні, але достатні, щоб гарантувати останній крок. Він перевірив свій бластер. Завтра все вирішиться. І не дай боже йому схибити.

День настав перламутровий, наче серце мушлі; Мірела сходила крізь веселкову млу. Тобі й Рекс взялися за весла й повели лодію до причалу. Лодії трьох іномирян сонно погойдувалися на лінивих хвилях.

Тиссель спостерігав за однією з них, власника якої вбив Гаксо Анґмарк. Ця лодія саме просувалася до