І без власного прожитку

Був би з голоду пропав.

Але я не дбав нітроха,

Славшій скарб царя Гороха

Я у своїх мав руках!

Скарб безмірно так багатий,

Що ледве би міг забрати

На сім возів у мішках».

Лев, про скарб такий почувши,

Насторожив пильно уши.

«Лисе, що се ти верзеш?

Про який се скарб гадаєш?

Чи ще й досі скарб той маєш?»

Лис сказав на те: «Авжеж!

Царю,- каже,- пане милий,

Перед входом до могили

Я душі не обтяжу!

І чого ніяким світом

Не сказав би жінці й дітьом,

Се тобі я розкажу.

Знай же, царю, скарб той грубий

Статься мав твоєї згуби

І нещастя джерелом.

Не вкради його Микита,

Кров твоя була б пролита,

Стався б страшний перелом!»

Лев, неваче ужалений,

Скочив, рикнув, мов шалевий:

«Що, що, що се ти сказав?

Що се за смалені дуби?

Перелом? Нещастя? Згуби?

Все розказуй, щоб я знав!»

Каже Лис: «Я царську волю

Рад сповнити, тільки молю,

Вислухай мене ти сам.

Лиш тобі й твоїй княгині

Важну річ відкрию нині

І Гороха скарб віддам».

«Гей, здійміть із нього пута

І ведіть його ось тута!» -

Крикнув гучно Лев катам.

Ті нерадо розв'язали

З пут Микиту й розважали,

Що то він набреше там!

А Микита, волю вчувши,

Свобідніше відітхнувши,

«Слава богу! - прошептав.-

Ну, коли не рад здихати,

Наострись гаразд брехати!»

З тим перед царем він став.

«Ну,- цар каже,- сядь, Микито,

Сміло все кажи й відкрито,

Але з правди не змили!

Бо як збрешеш, то, їй-богу,

Не за шию, а за ногу

Будеш висів на гілли!»

ПІСНЯ ШОСТА

Слухайте ж, як Лис Микита

Цупко, наче кінь з копита,

На брехню пустився й лесть!

Щоб лиш на гіллі не згинуть,

Не задумавсь камінь кинуть

І на батька свого честь.

«Царю і весь чесний зборе!

Превелике, люте горе

По заслузі б'є мене!

За злодійство дам я душу,

Та одно злодійство мушу

Розказати вам страшне.

Парканадцять літ вже тому,

Як мій батько - де, в якому

Місці, хто се зна - напав

Славний скарб царя Гороха.

Та добра йому нітроха

Скарб той клятий не придбав.

Батько мій був горда штука.

Фінансовая наука

Був його любимий фах.

Льстив царю, міняв все фарбу,

Щоб лиш стать міністром скарбу,

Він на се острився страх.

Та ти, царю, хитрість скриту

Проглядів, прогнав Микиту,

А міністром став пан Рись.

І пішов мій батько в пущу,

І поніс він думу злющу -

Відомстить тобі колись.

В пущі скарб знайшов заклятий

І почав він міркувати,

Щоб великий бунт піднять,

Щоб царя зіпхнути з трону,

Славну ж царськую корону

Щоб Медведеві віддать.

Вы читаете Лис Микита
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату