Стала чихать і плювать!
Довго Вовк сидів і думав,
Далі з жалю як зарюмав,
Як завив, як заридав!
Своїм спільникам недолі
Про свої пригоди й болі
Ось таке розповідав:
«Небо, земле і всі моря!
З глибини свойого горя
Плач підношу я до вас,
Щоб вас плач той і ридання,
Образ мойого страждання,
До основ, до дна потряс.
Вовком звуть мене, Неситим.
Що бог добрим апетитом
Наділив мене - чи ж стид?
І чи ж я щось тому винен,
Що в живіт пхать все повинен,
Бо живіт все «дай!» кричить?
Вовк неситий. Вовк зажертий!
Вовк усе є гідний смерти,
Вовка бий, де лиш найдеш!
А що Вовк той голодує,
Жінку й діточок годує,
Се байдуже всім! Авжеж!
Вовк убійця! Вовк прожора!
Що душа у мене хора,
Що сумління в труби дме,
Серце в мене незрадливе,
Милосердне і чутливе,
Сьому й віри світ не йме.
Я ж так чесний, так побожний!
Якби світ весь був порожний,
Якби я все ситий був,-
Я б такий був добрий, вірний.
І лагідний, і покірний,
Щоби й очі світ забув.
Я й тепер - та що балакать!
Як почне жолудок плакать,
То й сумління заглушить.
Та проте його проводу
Кілько я, собі на шкоду,
Слухаю, то й не злічить!
Раз на лови йду я радо,
Аж гусей здибаю стадо.
«Гуси, гуси, я вас з'їм!»
Гуси кажуть: «Їж, Вовчище!
Лиш хвилиночку пожди ще,
Помолиться дай нам всім!»
«Ну, моліться. Ось вам хвиля!»
То вони угору крила
Піднесли побожно так,-
Піднесли, загеготіли
І всі вихром полетіли,
Я ж лишився, мов дурак.
«Ну,- міркую, стовпом стоя,-
Що за спосіб се і що я,
Піп, чи дяк, чи паламар,
Щоб гусей молитви слухать?»
І пішов я далі нюхать,
Щоб знайти новий товар.
Зирк, Свиня лежить в баюрі,
А при ній рожево-бурі
Поросятка - штук зо сім.
«Гей, Свине, моя голубко,
Вилізай з болота цупко,
Най я свинок твоїх з'їм!»
«Добре, їж, коли охота,-
Відрекла Свиня з болота,-
Тільки, бач, один тут гріх,
З тих гріхів, що непрощені:
Поросятка нехрещені,
Як же ж будеш їсти їх?»
«Справді, клопіт! Що робити?» -
«Слухай,- каже,- мій Неситий,
Тут є річка і млинок,
То ходи тихенько з нами,
Стань собі понижче тами,
Там я похрещу діток.
Похрещу, обмию з бруду,-
І одно за другим буду
Прямо в рот тобі давать».-
«Ну,- подумав я,- се можна,
Чесна, бач, Свиня й побожна,
Свинки чей не полетять».
Я під тамою, мов в ямі,
А Свиня з дітьми на тамі
Хрюка, плюска, муркотить.
«Ну,- міркую,- річ побожна,
То й перебивать не можна:
Се вона дітей хрестить».
А вона насеред тами
Заставку взяла зубами,
Як запреться - піднесла.
Гур! Як жбухнуло на мене
Море мокре і студене,
Мене й пам'ять відійшла.
Вхопила мене потопа,
Понесла з на десять хлопа
